Як це – жити на круїзному лайнері і навчатися на ветеринарній медицині у Шотландії? Історія української студентки

Перші місяці великої війни змусили 18-річну українську студентку Марину Ткаченко шукати прихисток за кордоном. Дівчина пробувала повернутися в Україну, та обстріли критичної інфраструктури у жовтні 22-го спонукали її переїхати та шукати освіту в іншій країні.

Протягом останніх двох років дівчина проживає у Шотландії та навчається у найбільшому університеті країни на ветеринарній медицині. У розмові з "УП. Життя" Марина Ткаченко розповіла про переїзд, життя на круїзному лайнері без вікон, умови вступу для українців та відмінності у навчанні біологів в Україні та Шотландії.

Столичний університет у перші місяці війни: "Або ти виходиш на "очку", або ти відраховуєшся"

24 лютого 22-го сім’я Ткаченків зустріла в Бучанському районі на дачі. Марина разом з молодшим братом на початку березня виїхала за кордон, у Німеччину. На той час дівчина навчалася на першому курсі ветеринарної медицини у Національному університеті біоресурсів і природокористування.

Киянка збиралася продовжити навчання у alma mater, проте з перших днів відчула, що здобувати українську освіту дистанційно стає майже неможливо через строгі правила вишу.

"Я зрозуміла, що дистанційне навчання стає абсолютно неможливим, тому що мій університет висунув просто найжорсткіші правила для студентів:

або ти виходиш на "очку", або ти відраховуєшся", – розповідає студентка.

Тоді Марина почала писати у різні університети – Чехії, Словаччини та Великої Британії – та запитувати про навчальні програми для українських студентів.

"Мені відповіли з університету Единбурга (Шотландія) і розповіли, що в них поки що (станом на весну 2022-го) немає якогось алгоритму щодо українських студентів, але шотландський уряд планує запроваджувати спеціальну програму трансферу", – згадує Ткаченко.

Влітку дівчина повернулася в Україну, проте коли у жовтні 2022-го почалися масовані обстріли критичної інфраструктури та відключення світла, дівчина остаточно вирішила переїжджати. Через те, що київський університет, де дівчина здобувала освіту, таки відмовив у дистанційному навчанні та академічній відпустці, Марині довелося відрахуватися й активно шукати можливості навчання за кордоном.

Дівчина вирішила переїхати у Шотландію:

"Я вже знала, що там є досить багато українців. І знала, що їх там не кидають напризволяще. Вони не живуть в спортзалах, як в Польщі чи в Німеччині. Тому було трошки спокійніше переїжджати у цю країну".

Спершу потрібно було онлайн податися на місцеві програми для українців. Спонсором Марини став шотландський уряд:

"Потрібно було вказати паспортні дані і якісь докази, що я дійсно перебувала в Україні у лютому 2022 року. Опрацювання документів було дуже швидким, вже через два тижні в мене був дозвіл на переїзд".

Зараз для українців, які хочуть переїхати як біженці у Шотландію, закрили багато програм, зокрема популярну "Homes for Ukraine", якою користувалася Марина. Тож їм потрібно шукати спонсорів безпосередньо серед шотландців, які готові їх прийняти до себе.

Переїзд та життя на круїзному лайнері

Турботу шотландців киянка відчула одразу по прибутті до аеропорту. Українські біженці могли звернутися до спеціальної стійки, де волонтери надавали всю необхідну інформацію та "першу місцеву допомогу".

"Волонтери видавали sim-карту. При потребі викликали таксі і відправляли переночувати в готель. Опісля відбувалася зустріч з місцевою владою, яка розподіляла на тимчасове проживання: це міг бути готель або корабель, як був у мене", – розповідає Марина.

З листопада 22-го по лютий 2023 року дівчина проживала на великому круїзному лайнері, який був пришвартований у порті поблизу аеропорту. Там мешкало близько тисячі українців, багато з яких поселилися влітку 2022-го. Окрім безкоштовного проживання, місцева влада забезпечувала всіх харчуванням. Кожен українець мав окрему каюту. На території лайнера були представники шотландського уряду та центру зайнятості, які допомагали з пошуком роботи.

Каюта, що слугувала помешканням Марині, була без вікон. У декого ж були вікна-ілюмінатори, які не відчинялися.

"У мене замість вікна була картина моря, іронічно. Звісно це був цікавий "експеріенс". Але три місяці жити без вікна – це трішки тяжко", – згадує дівчина.

У каюті Марини було два стандартні ліжка, ще два ліжкомісця відкидалися як у купе поїзда. Також була шафа, телевізор, столик та маленька ванна кімната з душем та туалетом.

"Я жила одна, бо приїхала без нікого, але якщо приїжджала родина з чотирьох людей, то вони жили в таких самих за розміром кімнатах. Багатодітні сім’ї поселяли на окремий поверх, де каюти були більші за розміром та був вихід на балкон", – пояснює дівчина.

На лайнері українці товаришували між собою та навіть влаштовували святкування, до яких долучалися місцеві.

"Екіпаж корабля робив нам святкову вечерю з варениками, кутею і узваром на Різдво. Дітям Миколайчик приносив подарунки під каюти", – розповідає Марина.

Згодом мешканців човна почали розселяти, оскільки він мав вирушити у рейс.

"Тут всі студенти беруть кредит і витрачають на що хочуть"

За словами Марини, однією з суттєвих відмінностей шотландської освіти з українською є часові межі вступу. Документи потрібно подавати більш ніж за пів року до початку навчального року.

"Як тільки я переїхала у листопаді 22-го, то одразу почала займатися процесом вступу. Тут все подається дуже заздалегідь, документи приймають на початку року, у січні.

Ти, як і в Україні, створюєш особистий кабінет вступника, туди завантажуєш свої оцінки зі школи чи університету.

Окремо здаєш англійську. В різних університетах можуть вимагати різний рівень володіння мовою. Я задала найуніверсальніший тест IELTS Academic", – розповідає студентка.

Те, що дівчина мала хороший рівень англійської та досвід навчання в українському університеті на схожій спеціальності, допомогло їй легше вступити у шотландський виш. Місцеві навчальні заклади часто відмовляли у вступі українцям, які тільки-но закінчили школу, оскільки шотландці вважали рівень знань таких абітурієнтів занизьким.

У квітні 2023 року Марина Ткаченко отримала декілька пропозицій від вищих навчальних закладів Шотландії. Дівчина обрала університет Глазго – найбільший виш країни – та з вересня розпочала навчання на ветеринарній біонауці.

Загалом навчання для іноземців у Великій Британії є дуже дорогим, та шотландський уряд прирівняв українських студентів до місцевих, які навчаються безкоштовно і мають спеціальний статус.

"В університеті мене зарахували як home student ("домашнього студента" – ред.). Тобто, грубо кажучи, я вважаюся шотландкою, а не біженкою. Я маю право працювати, навчатися та виїжджати", – пояснює Марина.

Також для українців діють спеціальні стипендії та кредити на проживання.

"Моя стипендія – 1800 фунтів. Вона повністю покривається державою.

Ще, окрім стипендії, можна взяти кредит на проживання, яким тут користуються всі студенти. Ти будеш віддавати його, коли твій заробіток досягне певного рівня. Тоді з твоєї зарплати буде відніматися невеликий процент", – розповідає дівчина.

За словами Марини, держава не контролює на що саме ти витрачаєш гроші, це твоя особиста справа: "Взагалі їм не важливо, на що ви берете кредит. Можете витрачати його на що хочете, але кредит в будь-якому разі потрібно буде повернути".

Університет запропонував студентці проживання в гуртожитку, проте дівчині вигідніше було орендувати квартиру через соціальну організацію.

"Я відмовилася від гуртожитку через не дуже комфортні умови, хоч вони звісно, комфортніші, ніж в Україні. Там в тебе є особиста кімната, але ти ділиш кухню, санвузол, душ, туалет ще з 6 людьми або більше.

Також це достатньо дорого. Мені запропонували гуртожиток за 150 фунтів за тиждень. Можливо, єдиним плюсом було те, що він досить близько до університету.

Але я орендую квартиру з подругою. Нам допомогла житлова організація, яка надає соціальні квартири. І це виходить набагато вигідніше", – пояснює дівчина.

За словами Марини, питання оренди житла є одне з найкритичніших у країні. Квартиру тут дуже непросто знайти, оскільки потрібні спеціальні документи: "Шотландцям потрібна кредитна історія. Якої, звісно, немає в українців. І плюс ще потрібна людина, яка може за вас поручитися".

"Ми не вчимося за підручниками Радянського Союзу"

Бакалаврська програма у Шотландії триває 3 роки. Однією з відмінностей навчального процесу є значно менша кількість предметів.

"Тут в мене на першому курсі тільки чотири дисципліни: біологія, хімія, анатомія і фізіологія, але вони об’єднують різні теми.

На першому курсі в Україні було просто "500 тисяч" абсолютно різних предметів, типу біохімії, філософії, історії, історії ветеринарної медицини, гістології, цитології.

В Шотландії ж, наприклад, у курсі біології є і блок цитології, і гістології, і блок біохімії", – пояснює студентка.

Марина Ткаченко захоплено розповідає про перший рік навчання в Шотландії. Каже, що неможливо порівняти з українським, оскільки все значно сучасніше.

"Ми не вчимося за підручниками Радянського Союзу. Тут все нове: нове обладнання, нова інформація, нові досліди. Багато дуже практики. Дуже багато різних стипендій, проєктів. Це просто неможливо порівняти з тим, як я вчилася в Україні",– ділиться студентка.

Також, за словами дівчини, суттєво відрізняється ставлення викладачів до студентів:

"Тут немає цієї пропасті між студентом і викладачем, коли вони дивляться на нас зверху, як на якесь сміття. До нас ставляться, як до колег.

Ніхто не кричить, ніхто не каже, що ти "нездатна людина", чи "що ти тут забула, йди звідси". Тут допомагають. Якщо тобі 50 разів пояснили, але ти не зрозуміла, вони продовжують пояснювати".

У шотландському університеті вже з першого курсу є дуже багато практичних занять. Якщо в Україні з тваринами працювали викладачі, а студенти були лише спостерігачами, то в місцевому – навпаки.

Навчальний день зазвичай складається з трьох-чотирьох лекцій, які тривають годину, та одного практичного заняття на три години.

"В Україні на практичних заняттях всю роботу робив викладач, ми просто підходити дивитися в мікроскоп. А тут ти робиш абсолютно все сам: збираєш мікроскоп, калібруєш його.

З тваринами поводяться гуманно. Ті, з якими ми працюємо, надходять з притулків, тобто це тварини, яких приспали, чи вони померли.

Я пам'ятаю, що в нас була на практичному занятті кішка, яку не встигли врятувати в клініці. І привезли сюди для практики. Коли ми робили розтин, побачили рану в шлунку. Ймовірно це було якесь чужорідне тіло", – розповідає дівчина.

Марина встигла попрацювати в українській ветклініці у вільний від навчання час. Тож практичні заняття, які проводять в університеті, нагадують їй справжню роботу.

Зараз своє майбутнє студентка хоче поєднати з наукою. За її словами, у Шотландії для цього є значно більше можливостей:

"Для моєї спеціальності тут набагато більше перспектив.

Я трошки відійшла від медицини-медицини, тому що в Києві встигла попрацювати у ветклініці. І зрозуміла, що це дуже стресово для мене. Мені б хотілося йти більше в науку. Але в Україні перспектив для науковця майже немає. 

Тут для науковців є дуже багато стипендій і грантів. І мій університет один з найкращих у Великій Британії по ветеринарній базі саме для наукової роботи. Тому тут є дуже багато перспектив для моєї спеціальності. І це дуже круто".

"Мені подобається їхній менталітет: якщо ти хочеш носити якісь рожеві пір’я – ти їх носиш"

Марина дуже вдячна Шотландії та її людям за шалену підтримку українців, допомогу та можливості. Каже, що порівняно з Німеччиною, куди дівчина виїжджала в перший місяць війни, у Шотландії значно краще:

"Дуже-дуже вдячна Шотландії за таку величезну допомогу. Ми стільки всього отримуємо тут: це і фінансова підтримка, і житло, і медичне страхування, навчання.

Тут мені було набагато легше адаптуватися, ніж в Німеччині. У мене було знання мови і я могла хоча б соціалізуватися.

Також в Німеччині страшна бюрократія, треба "500 тисяч папірців", які потрібні усюди. У Шотландії все цифрове і набагато швидше робиться".

Найбільше у шотландцях Марині подобається їхня простота:

"Мені дуже подобається їхній менталітет. Їм абсолютно начхати на думку інших. Вони одягаються, як хочуть: якщо ти хочеш носити якісь рожеві пір’я – ти їх носиш. І абсолютно ніхто тебе не буде засуджувати.

Також тут все дуже адаптовано для людей з інвалідністю. У Шотландії всі ці бабусі дідусі по 90 років катаються на електричних кріслах колісних.

Тут мультинаціональне місто, багато різних культур, окрім українців.

З шотландцями можна поговорити про що завгодно, навіть якщо ти стоїш на зупинці, то якась незнайомка може за 5 хвилин розказати тобі всю історію своєї родини. Взагалі люди тут дуже приємні, прості та милі".

Тетяна Пляцок, УП