"Найменшим можна все?": Як це бути першою, другою чи єдиною дитиною в родині та як це впливає на характер

"Найменший – то все дозволяють", "Зразу видно, що старша сестра – за всіма дивиться", "Одна в батьків, того й балувана".

Як часто вам доводилось чути такі фрази від "експертів-всезнайок" про своїх чи чужих дітей? Коли вже за 5 хвилин зробили висновок і про характер, і про манеру поведінки дитини, і про те, чого ніколи в її житті насправді не було.

Часто кажуть, що молодші діти – бешкетники і неслухи, старші – відповідальні і зосереджені, а про середніх ніби й немає чого сказати, бо залишаються непоміченими. А коли дитина одна у сім’ї – то нібито розпещена і егоїстична.

У світі існує подібна теорія в психології, яку колись пропагував австрійський психіатр Альфред Адлер. Згідно з нею, порядок народження дитини у сім’ї впливає на формування її характеру та поведінки, адже старші, середні, молодші й єдині діти зростають у різному психологічному середовищі та займають унікальне місце в сімейній системі. Проте нині цю теорію ставлять під сумнів.

"УП. Життя" спробувала розібратися, як порядок народження дитини в сім'ї впливає на її риси характеру, у розмові з дитячою та сімейною психологинею Катериною Гольцберг.

Вплив порядку народження на характер: правда чи міф?

Зі слів психологині Катерини Гольцберг, порядок народження має певний вплив на те, якою за характером виросте дитина,, але він доволі скромний. Манеру поведінки мимовільно нав’язують батьки – через виховання, типові фрази, наділення якимись "дорослими" повноваженнями у побуті чи, навпаки, поблажливим ставленням.

Це підтверджують і науковці, які проаналізували понад 20 тисяч осіб та визначили, що зв'язок між черговістю народження та особистісними рисами (включаючи інтелект) є дуже слабким – коефіцієнт кореляції становить лише 0,02-0,04.

"Дослідження, наприклад, 2015 року, показують, що відмінності між дітьми за загальною великою п'ятіркою рис становлять лише 4%. Тобто народитися першим чи третім важить менше, наприклад, ніж темперамент, стиль та умови виховання в родині", – зазначає фахівчиня.

Психологиня каже, що стереотип про порядок народження і певний характер бере початок у працях австрійського психоаналітика Альфреда Адлера, проте сучасні дослідження підтверджують лише окремі аспекти його думки, адже вплив мають радше усталені особливості виховання.

"Наприклад, перші діти частіше отримують вищі оцінки і мають трошки вищий рівень IQ – на один-два бали. Проте це відбувається просто через більшу участь батьків в житті перших дітей. Друга чи, скажімо, наймолодша дитина може бути більш смілива, схильна до ризику, частіше обирає творчі професії. А, наприклад, теза про непоміченість середніх дітей повністю не доведена, якщо говорити про наукові дослідження", – каже Гольцберг.

Відчуття непомітності, пояснює фахівчиня, зазвичай виникає, коли батьки несвідомо втрачають увагу до середньої дитини. Так трапляється, коли з'являється молодша: вони пройшли цей етап зі старшою дитиною і вважають, що середня вже достатньо самостійна, щоб справлятися з певними речами.

"Іноді на першу дитину лягає роль маленького дорослого. Їй доводиться допомагати батькам, і це стимулюється різними способами. Їй кажуть: ти старший, ти маєш допомагати, поступайся іграшками, взагалі, поступайся, будь прикладом для молодших – на цю дитину накладається відповідальність", – розповідає Катерина Гольцберг.

Чому старші діти зазвичай організованіші та відповідальніші за інших?

Старшу дитину батьки більше контролюють та очікують від неї значного результату, наприклад, в навчанні. Часто на таку дитину покладають певну відповідальність за молодших, хоча, на думку психологині, так робити неправильною.

"Не мають діти відповідати за інших дітей. Народжують дітей батьки. А через відповідальність, яку накладають на старших дітей, вони часом втрачають бажання потім мати власних дітей – наче як награлися в батьківство і не хочуть повторювати цей шлях", – пояснює фахівчиня.

Для батьків із народженням молодшої дитини старша начебто враз стає дорослішою, самостійнішою: ще наче вчора це був малюк, а сьогодні йому кажуть "ти вже дорослий, зроби це сам".

"Дослідження показують, що у цьому випадку старші діти мають менше індивідуальної уваги з боку батьків. І якщо це не компенсувати якісно проведеним часом, то зростає ризик ревнощів і поведінкових протестів", – зауважує психологиня.

Якщо батьки починають нав’язувати старшій дитині, якою вона має бути, з часом проявляються такі риси характеру: організованість, відповідальність.

"Чому це виникає? Тому що це такий довічний тренінг догляду за меншими. Та й зазвичай в старших більше схильності до лідерства. Вони першими, наприклад, сімейні правила пропагують, підтримують їх у менших дітей", – ділиться Катерина Гольцберг.

Водночас у старших дітей можна часто спостерігати сумніви у власній цінності, якщо вони чогось не досягають.

"Можна помітити певну боротьбу за досягнення. І швидше за все, це вже наслідок батьківських високих очікувань до першої дитини", – пояснює фахівчиня.

Середні діти – зазвичай, перемовники, які гарно вміють домовлятися

Психологиня зазначає, що зазвичай для дитини, яка народилася середньою у родині, насправді є свої визначальні риси характеру. Проте вони формуються через виховання та умови в родині. Наприклад, такі діти найгнучкіші в родині, в них більше розвинені навички соціалізації.

"А все тому, що вони вчаться і вести, і підкорятися на певних етапах. Кажуть, що вони ніби непомічені в родині, але й через це у них менший тиск батьківських очікувань, вони мають більше свободи з вибором професії, з пошуком себе.

Зазвичай це діти-перемовники – мають дуже розвинену здатність домовлятися, схильні ділити порівно, розподіляти ролі більш справедливо. Вони наче стоять між різними дітьми і є медіаторами", – пояснює фахівчиня.

Кажуть, що середні діти часто почуваються загубленими. Таке явище, зазначає Гольцберг, справді існує, але спостерігається далеко не у всіх діток, які мають старших чи молодших братів і сестер. Так відбувається через те, що часто певні ритуали, на яких зосереджують увагу батьки, відбуваються лише зі старшою дитиною.

"Якісь стереотипні твердження про старших чи молодших є, а середню дитину вони немов не зачіпають. Наприклад, святкове "перший раз у перший клас" – кажуть зазвичай для старшої дитини, першими досягненнями батьки тішаться і винагороджують старших фразами "наш розумничка", чи "наш спортсмен", "артистка". Для наймолодшої дитини застосовують шаблон останнього малюка, найменшенького. А для середніх начебто маркування чи такого умовного титулу немає, тому про них не говорять в якихось таких образах", – розповідає психологиня.

Проте якщо середній дитині давати нормальну підтримку, наприклад, визначальний титул, слово, то вони почуватимуться абсолютно нормально, не матимуть "невидимості".

Наймолодші хочуть все і відразу

Якщо дитина є наймолодшою у сім’ї, то зазвичай, каже психологиня, вона не боїться звертатися по допомогу – і в дорослому віці теж ця риса може зберігатися.

"У наймолодших діток високий рівень креативності, вони борються за увагу, тому й мають артистичні риси, хороше почуття гумору. Для них важливо привернути до себе увагу, що й проявляється у власній яскравості", – зазначає Гольцберг.

У батьків з наймолодшими дітьми спрацьовує "ефект останньої ляльки". Якщо це відбувається постійно, то у дітей формується схильність до сильних емоційних вибухів на будь-яку невдачу чи обмеження.

"Тобто якщо батьки наймолодшу дитину завжди жаліють, дають перевагу в іграх, піддаються, щоб вона не плакала, не верещала, то дитина згодом не вмітиме справлятися з труднощами, розчаруваннями чи невдачами. Такі діти вимагають, щоб їм піддавалися в іграх, хочуть відразу ж отримувати задоволення. Часто роблять це через істерику, плач, сцени", – пояснює фахівчиня.

Дитині можна допомогти з цим справитися: не казати, що вона маленька, а пояснювати правила, які вироблені всією родиною. Наприклад, ми не їмо печиво перед обідом – і це правило працює для всіх.

Черговість дітей і їхні сімейні ролі

Психологиня зазначає, що у цьому випадку багато залежить від культурного середовища родини, її поглядів на традиції.

"Так, якщо перша дитина – це хлопчик, він зазвичай отримує більше грошових інвестицій в родинах із країн, де є патріархальні традиції. Завжди вважалося, що якщо старша дитина – хлопчик, це спадкоємець, на якого родина покладає багато надій. І це переконання досі живе в усвідомленні людей", – розповідає Гольцберг.

Тому старшому батьки можуть казати про те, що він – захисник, головний, перекладати на нього якісь свої несправджені надії в освіті і кар’єрі. Така дитина тоді справді піддається батьківському впливу і перебирає на себе відповідальність, але це створює їй додатковий психологічний тиск та додає тривожності.

"Коли ж першою народжується дівчинка, а наступним – хлопчик, то дівчинка, підростаючи, може вважати, що вона взагалі не важлива. На неї накладають роль другої мами – доручають стежити за молодшими, щось допомагати у побуті. Через це вона може піти рано заміж (чи навпаки – уникати шлюбних відносин), щоб отримати свою родину", – зазначає Катерина Гольцберг.

Середні діти, як хлопчик, так і дівчинка, зазвичай стають у родині тими, хто вміє згладжувати конфлікти, але часом такі діти почувають себе зайвими. Дівчинка, яка народилась середньою, може бути більш поступлива для старших.

Коли ж молодшим у родині раніше народжувався хлопчик, на нього покладали роль дитини, яка доглядатиме батьків, – через соціальні умови, адже не було пенсійного забезпечення. У дівчинки такої ролі не було.

"Молодші хлопці, за моїми спостереженнями, часто нині обирають творчі професії, що затримує сепарацію, тож часто вони залишаються з батьками. Коли ж молодша – дівчинка, то на неї накладають роль татової принцеси. Таким дівчаткам зазвичай все сходить з рук, а це фактично стримує їх розвиток, автономію, вони важко переносять труднощі та невдачі", – пояснює фахівчиня.

Нині, каже психологиня, усталені культурні звичаї вже майже не зустрічаються, адже батьки дають більше свободи дітям, вибору, ким бути і чим займатися. А також все залежить від того, яка різниця між дітьми у віці.

"Якщо різниця невелика, то налаштування ролей майже непомітні, діти ростуть як однолітки. Впливає на це і соціально-економічний статус родини – як дітей розвивають. Тому якщо у родині вистачає ресурсів, то вкладають не лише в старшу дитину, а у всіх. Також все залежить від стилю виховання: в авторитарних родинах стереотипи посилюються, а у демократичних, де є повага до вибору дитини, вони суттєво згладжуються", – зауважує Катерина Гольцберг.

У гендерно рівних родинах, які мають сучасні погляди, ключовим чинником є не стать, а темперамент людини, і це правильно, вважає психологиня. Адже одні і ті ж риси може мати і дівчинка, і хлопчик. Якщо їх розвивати і не принижувати, бути адекватним дорослим, не вестися на шаблонне "ти ж хлопчик/дівчинка, не поводься так", то отримаємо сміливих і впевнених у собі ціннісно орієнтованих дорослих.

Як народження наступної дитини впливає на батьків

З появою кожної наступної дитини у батьків виникає більше довіри до себе, зменшується рівень тривоги: вони не бояться помилитися. Через це, каже Катерина Гольцберг, їх правила стають більш лояльні, вони набувають терпимості, толерантності до невдач, емоційно можуть переносити плач, дитячі виклики.

"Зі старшою дитиною – це перший досвід, і він може для батьків бути дуже складним, бо невідомо, що робити, як правильно. А з наступними вже є пройдений шлях, який може допомагати виробити певні алгоритми, як діяти і в якій ситуації", – каже фахівчиня.

Проте існує й інша сторона медалі: з віком у батьків стає менше власного ресурсу. І тому вони, наприклад, частіше можуть долучати до виховання помічників. Ними можуть бути і старші діти, і банальні гаджети.

З молодшими злий жарт може зіграти батьківське бажання зекономити, тому вони можуть не мати власних речей, а лише ті, які хоч і в нормальному стані, але перейшли у спадок від старших. Старші ж за першої-ліпшої нагоди можуть нагадувати молодшим про те, що це не їхні речі.

"Діти – це недешеве задоволення, тож батьки можуть не купувати іграшки, наприклад, а намагаються дати їм дограти іграшками старших, доносити речі. Тут дуже важливо узгоджувати все зі старшими, які можуть дуже цінувати власні речі і не дуже хотіти ними ділитися. Можна навіть якийсь ритуал зробити передачі молодшому, щоб не було образ", – радить психологиня.

Яка ж таки "правильна" різниця у віці?

Часто можна почути дискусії, якою має бути оптимальна різниця у віці між дітьми: хтось віддає перевагу народженню діток один за одним, а хтось витримує паузу, доки старший малюк не піде до школи.

Катерина Гольцберг жартома каже, що немає хорошої різниці у віці.

"У всіх вікових проміжках є свої складнощі. Якщо діти народжуються, наприклад, щороку, дуже важко батькам. Це насправді надскладна ситуація – виховувати дітей майже одного віку в одній родині: велика конкуренція між дітьми, бо у них одні і ті ж потреби. Натомість такі дітлахи можуть бути гарними друзями, бо в них з’являються спільні друзі, інтереси", – пояснює фахівчиня.

Коли між дітлахами три-п'ять років різниці, старша вже більше автономна, ймовірно, легше приймає нового члена сім’ї, але ревність все одно є, так само як і високий рівень конкуренції.

"Чого не скажеш про дітей, у яких шість і більше років різниці, бо тут вже йдеться майже про інше покоління. Але зазвичай чи не кожна старша дитина може відчувати, що вона втратила маму, коли народжується молодший братик чи сестричка. У такому разі потрібно допомогти дитині стати наставником для молодшого – це може підвищувати самооцінку старшої дитини", – каже Катерина Гольцберг.

Як не потрапити під вплив стереотипів та виростити адекватну дитячу самооцінку

Психологиня каже, що в одному із досліджень, у якому визначали, яка дитина є улюбленою в родині, науковці отримали неочікувані результати: діти, які вважали, що в родині їх не люблять, а більше люблять іншу дитину, помилялися, адже батьки визначали інакше.

"Саме дитина, до якої було багато батьківських вимог, була більш улюбленою. Дитина ж вважала, що її менше люблять, тому що якраз батьківські очікування заважали визнавати, що її люблять просто так. Звісно, це може позначитися на самооцінці: високі стандарти, наприклад, підвищують рівень досягнень, але є ризик тривожності, перфекціонізму, дитина може відчувати, що ніколи не буде достатньо хорошою для батьків. Тому важливо підтримувати у дітей безумовну цінність", – радить Гольцберг.

Такій дитині треба часто повторювати, що її люблять лише тому, що вона є, а не тому, що вона має медалі, якісь результати, хороші оцінки. Обов’язково має бути особистий час з батьками – 20-хвилинна прогулянка, риболовля з татом тощо.

"Це про спілкування, повноцінний час. Батьки не мають при цьому діставати гаджети. Можна вигадати якісь персональні сімейні ритуали. Наприклад, молодша дитина отримує свою казку на ніч, старший – рибалку з татом. Щоб у кожного був свій особистий ритуал, який батьки роблять саме з цією дитиною", – роздумує Катерина.

Батькам важливо вміти визнавати почуття і називати їх – наприклад, якщо йдеться про дитячі образи чи ревнощі, і ні в якому разі не применшувати їх важливості, не знецінювати.

"Варто говорити: я бачу, тобі неприємно, бо тобі здається, що ми більше приділяємо уваги твоєму брату. Це перший крок.

Потім треба показати, що ресурси батьків достатні для обох чи трьох дітей. Треба це продекларувати, що в нас є час на вас обох, давай сплануємо, коли це буде саме твій час.

Ну, і дуже важливо навчати вирішувати конфлікти дітей самостійно – показувати, як проводяться перемовини. Наприклад, поділити іграшки чи встановити черговість гри іграшками", – зазначає фахівчиня.

Катерина Гольцберг наголошує, що не можна виховувати всіх дітей однаково – кожній дитині важливий особливий підхід. Єдине, що має бути незмінним – це правила і цінності. А способи реалізації можуть бути індивідуальними: наприклад, одна дитина може їх засвоїти через обговорення, іншій потрібно показати, як це працює.

"Наприклад, одній дитині потрібні чіткі і проговорені рамки, іншій – якась кількість спроб для того, щоб реалізувати щось. Важливо підходити до кожної дитини індивідуально. Всім у родині зазвичай хочеться справедливості, але справедливість – не дорівнює однаковість. Справедливість полягає в тому, щоб враховувати потреби кожної дитини. Комусь дійсно потрібно більше уваги, цукерок, навантаження, допомоги. Комусь – менше. І ми маємо просто бути більше чутливими і гнучкими, як батьки, до потреб кожної дитини", – каже психологиня.

Порядок народження може додавати певні штрихи до портрета кожної особистості, резюмує Катерина Гольцберг, але не робить його цілком визначальним.

"Не всі середні діти однакові, та й старші діти не всі однакові. Так, якісь риси є, але ми можемо правильним вихованням трошки нівелювати цю різницю, і це важливо робити. А загалом дуже небезпечно вішати на дітей ярлики, бо саме вони стають таким самоздійснювальним пророцтвом – самореалізуються, коли дитина вже підлаштовується під очікування від того, який ярлик їй повісили. Головна рушійна сила розвитку – це якісний індивідуальний контакт з дитиною і компетентне батьківське коло", – пояснює фахівчиня.

У кожної дитини є потреби, незалежно від того, перша вона дитина чи п'ята. Тому, переконана Гольцберг, важливо більше зважати на темперамент, особливості, таланти, індивідуальність. Саме це надалі визначає, якою виросте дитина.