"Якщо людина не вміє користуватися протезом, у ньому немає сенсу". Як у Харкові допомагають людям з ампутаціями і не тільки
З початком повномасштабної війни Український науково-клінічний центр протезування та реабілітації був змушений переїхати з Харкова.
Проте наприкінці минулого року установа почала відновлювати роботу в рідному місті. Зараз потужності Центру і кількість пацієнтів, яких він обслуговує, поступово збільшується.
"УП.Життя" розповідає, як люди з ампутаціями та травмами проходять у цій установі реабілітацію та повертаються до життя.
***
Український науково-клінічний центр протезування та реабілітації працює в Харкові з 1946 року.
Центр надає допомогу пацієнтам і пацієнткам з усіх регіонів України. Зокрема тим, які мали суттєві порушення органів руху, проблеми з верхніми кінцівками, з хребтом тощо.
"Наш Центр є одним із перших в Україні, який спеціалізовано займається пацієнтами і пацієнтками з ампутаціями, – наголошує директорка Українського науково-клінічного центру протезування та реабілітації Антоніна Салєєва. –Ми розробляли і були авторами нових конструкцій протезних і ортезних систем, нових методик із реабілітації. Унікальне обладнання, яке є в Центрі, дає можливість відновлювати рухові функції і навчати пацієнтів користуватися протезами в різних життєвих ситуаціях".
За її словами, фахівцям вдається ефективно працювати з пацієнтами, які не можуть самостійно опанувати ходу і, відповідно, впевнено пересуватися.
Загалом до повномасштабного вторгнення Український науково-клінічний центр протезування та реабілітації щорічно обслуговував 2 тис. пацієнтів, у команді працювало 250 фахівців.
З початком великої війни Харків зазнав масованих обстрілів. Центр, що розташований поруч із Окружною дорогою, з-за якої наступали окупанти, опинився в особливій небезпеці. Пацієнтів, які там перебували, евакуювали до безпечних місць.
"Нам, на жаль, не поталанило, вже 25 і 26 лютого (2022-го через обстріли) в нас вибило більшу частину вікон, – згадує директорка Центру. – На початок війни в нашому Центрі було 130 пацієнтів, це пацієнти немобільні, і нам довелося дуже швидко евакуюватися, тобто ми сильно ризикували".
Установа тимчасово призупинила роботу, але вже в березні 2022-го відновила її у Кропивницькому у співпраці з обласною лікарнею міста. З вересня того ж року організували спільну роботу з центром комплексної реабілітації "Галичина" у Львові.
"Ми змогли організувати співпрацю з обласною лікарнею Кропивницького, наші протезисти змогли туди переїхати, – розповідає Салєєва. – Почали працювати, і потім стало зрозуміло, що залишати там пацієнтів не можна.
Нас попросили переміститися. У Львові ми організували спільну роботу з центром "Галичина". Нас поєднували добрі зв’язки, у них хороші площі, але вони не були дуже навантажені реабілітаційною технікою. І тому ми частину з того, що у нас в Кропивницькому зберігалося і застосовувалося, взяли у Львів. Зараз там працюють наші протезисти".
"Фахівці, які залишилися в Харкові, – на вагу золота"
Центр намагався повернутися в Харків ще з кінця 2022 року. У жовтні 2023-го Харківська облрада з другої спроби дала згоду на прийняття його в комунальну власність. А нещодавно установа почала відновлювати свою роботу.
Каталізатором цього процесу став проєкт "Протезування як частина життя", який реалізує БО "Благодійний фонд "Харків з тобоою", що працює з людьми з ампутаціями з 2015 року. Проєкт допоможе установі:
- надати безоплатні комплексні пакети реабілітаційних послуг до 80 пацієнтам з ампутаціями, які втратили кінцівки через війну;
- провести відновлювані роботи – замінити вікна, які були пошкоджені під час війни, та зробити "косметичний ремонт";
- облаштувати спеціальну "кімнату безпеки" на "нульовому" поверсі для пацієнтів і персоналу закладу.
"Завдяки проєкту "Протезування як частина життя" ми отримали можливість приймати пацієнтів і відповідати на їхні потреби, оновити колектив", – підкреслює Антоніна Салєєва.
Зараз в установі працюють вже понад 20 фахівців: частина з них не виїжджала з Харкова, інші – повернулися. До роботи залучили також нових, але потреба в кадрах залишається. Деякі зі співробітників установи зараз проходять службу у ЗСУ.
"Наші фахівці, які залишилися в Харкові, – на вагу золота, їх всіх із задоволенням взяли на роботу, – зауважує керівниця Центру. – У нас проблема набрати достатньо фахівців, щоб працювати на повну потужність. Але завдяки тому, що у нас людяні взаємини, працюємо з ними індивідуально, не вкладаємося у графік з 9 до 15. Також є потреба в технічному обслуговуванні обладнання, яке тривалий час стояло "на паузі".
До повномасштабного вторгнення в Центрі надавали повний цикл послуг пацієнтам з ампутаціями – проводили ампутації та реампутації, виготовляли протез та навчали користуватися ним, займалися реабілітацією.
Алгоритм, що був відпрацьований до великої війни, поступово повертається. Зараз в Харкові функціонують вже щонайменше три протезних підприємства, з якими співпрацює установа.
"Реабілітація буде ефективною лише в поєднанні з протезуванням, тому в нашому Центрі робота з протезистами – обов’язковий складовник, – пояснює Салєєва. – На щастя, зараз в Харкові хороший рівень протезистів, які роблять вироби якісно і досить швидко. Поки йде реабілітація, вони здійснюють примірку (протезу), потім приносять первинний протез й врешті – кінцевий".
Для багатьох пацієнтів з ампутаціями відновлення роботи Центру в Харкові є необхіднісю, аби відновитися та адаптуватися до звичайного життя.
"Кожному з них потрібно жити повноцінним життям, бути мобільним, значній частині – мати можливість працевлаштуватися. Отже, якість протезу в цьому відіграє вирішальну роль, – наголошує директорка установи. – Реабілітація також надважлива, бо якщо людина не вміє користуватися протезом, в ньому немає сенсу, яким би якісним він не був. Наш Центр ставить за мету навчити людину жити із новою біотехнічною системою на рівні верхньої або нижньої кінцівки".
"Дуже важко, але вже потрохи починаю ходити"
У коридорі Центру зустрічаємо хлопця на двох протезах, який крокує вперед із невеликою допомогою лікаря. Це – 32-річний Руслан, перший пацієнт, якого Центр прийняв після відновлення роботи, 13 грудня 2023-го.
Руслан – із села Крамарівка Ізюмського району Харківщини. Першу ногу він втратив внаслідок ДТП у 2017-му, другу – після початку великої війни. Через обстріл 3 травня 2022-го отримав поранення у власному будинку – уламок відрізав нижню кінцівку на рівні стегна.
"Я вдома був, спав, навіть не зрозумів, як воно залетіло, – згадує Руслан. – Мені руські робили операцію і відрізали ногу. А потім гелікоптером переправили в Росію, місяць і 10 днів там перебував. Я був (у РФ) без телефона.
Мого товариша так само побило і теж гелікоптером відправили (туди), я з ним зустрівся в лікарні. Він дав мені телефон, я зв’язався зі своїми, й волонтери переправили мене до Німеччини, бо там мій брат".
До чотирьох місяців Руслан перебував у Німеччині, там йому зробили протези, але він не зміг навчитися на них пересуватися.
Приблизно вісім місяців тому повернувся в Україну. Пів року Руслан лишався вдома, потім йому запропонували пройти реабілітацію в Центрі, він погодився. Тут перебуває вже понад місяць.
Загалом, розповідають у Центрі, перед протезуванням потрібно підготувати куксу.
Вона має бути готовою до навантаження у протезі, який в установі порівнюють з новим взуттям, яке "потрібно розносити". Тож куксу потрібно "виховати", аби шкіра стала стала витривалішою до навантажень в куксоприймальній гільзі.
"Підготовка включає еластичне бинтування, оскільки є післяопераційний набряк кукси, – пояснює лікар-ортопед Андрій Чугаєв. – Кукса має бути досить пружною, тобто ми зменшуємо набряк і підвищуємо тонус у м'язі. Зокрема, фізіотерапією. В районі торця кукси можлива підвищена чутливість. Зменшуємо її: спочатку використовуємо м'яку тканину, потім – все жорсткішу, бо в куксоприймачі має бути тотальний контакт".
До протезування приступають після того, як зажили рани: зазвичай це приблизно три тижні, ще п’ять-сім днів дають на те, щоб рубець зміцнів. Комплектацію протеза підбирають відповідно від індивідуальних особливостей пацієнта та довжини кукси.
"Первинне протезування в разі односторонньої ампутації триває приблизно півтора місяці, – розповідає лікар. – Реабілітація займає щонайменше три-чотири тижні. Якщо ампутація нижче коліна, термін реабілітації коротший, ніж якщо вище, – у такому разі термін навчання на протезі більший. При парній ампутація також (термін навчання) збільшується".
Після отримання протезу людям з ампутаціями доводиться вчитися ходити заново. Часом вони використовують милиці.
"Це як діти вчаться, – порівнює Чугаєв та перераховує етапи: – Людина має навчитися довіряти протезу, потім тримати рівновагу, (робити) перші кроки. Повинні бути певні перекати, виробити крок, він має бути симетричний".
У Центрі допомагають пацієнтам досягти результатів зокрема завдяки високотехнологічному обладнанню. Наприклад, діагностично-тренувальний комплекс С-Mill моделює різні обставини ходи та дозволяє людині відпрацьовувати баланс, координацію і навички руху.
Завдання пацієнту і його результати демонструються на великому екрані. Цей зворотний зв’язок мотивує людину досягати більшого.
"На бігову доріжку проєктується різний ступінь складності перешкод, які необхідно переступити, обійти, – пояснює лікар. – Пацієнти навчаються в безпечних умовах, щоб потім, уже на вулиці, їм було легше. Також там встановлено дві камери, щоб пацієнт бачив, як виглядає його хода з різних боків, та розумів, над чим ще потрібно працювати".
Руслан пройшов у Центрі всі етапи реабілітації та досяг успіхів на своїх "нових ногах".
"Нам вдалося Руслана протезувати, провести реабілітацію, – наголошує Антоніна Салєєва. – Він пройшов всі етапи освоєння ходи, які у нас є, – і роботи, і звичайні тренажери – і вже фактично самостійно пересувається. Для нього і для нас – це унікальна ситуація. Він закінчує реабілітацію, вже завтра поїде додому".
Сам Руслан також задоволений результатами.
"Дуже важко, але вже починаю потроху ходити, треба навчитися так, щоб не падати на п’ятку, – розповідає він. – Родичі мене підтримують, мамка вдома чекає мене. Поки поїду додому, а далі не знаю – треба навчитися ходити, це на першому місці, а там видно буде".
"Фантоми" потрохи вщухають"
В одній із зал Центру пацієнт відпрацьовує вправи біля дзеркала. Це елемент дзеркальної терапії, яка допомагає людям із ампутаціями долати фантомні болі. Особливо ними страждають пацієнти, які ще не отримали протез.
"Я думав, що все життя з "фантомами" боротимуся, але потрохи вони вже вщухають, – розповідає Вадим, який лишився нижньої кінцівки через вибухове поранення. – Може здатися, що воно банальне, але воно працює".
Дзеркальна терапія впливає на нервову систему людини та сприйняття травми мозком. Її використовують як для пацієнтів, які втратили нижні кінцівки, так і для тих, хто залишився без верхніх.
"Кожна ділянка мозку відповідає за зворотний зв'язок від частини тіла, і та ділянка, яка, наприклад, відповідає за ліву стопу, а вона ампутована, перебуває в інформаційному голодуванні, – пояснює Андрій Чугаєв. – Ця ділянка мозку так "жити" не може, сприймає інформацію із сусідніх ділянок, і звісно, цю інформацію спотворює – це проявляється больовим синдромом.
Ми зменшуємо фантомний біль за допомогою дзеркальної терапії. Дзеркало "обманює" мозок, і ця його ділянка перестає перебувати в інформаційному вакуумі".
Поруч із інструктором займається пацієнтка з особливо важким характером травм. Юлія працювала в харчоблоці, восени 2023-го вона з колегами доставляла їжу на один із об’єктів Чугуївського району Харківщини, автівка підірвалася на міні. Дівчина втратила обидві ноги та зір.
"Протезист вже працював з Юлією, у неї зняли відповідні мірки. У неї вкрай непроста ситуація, бо треба буде одночасно і привчатися до протезу, і ходити, довіряючи тому, хто поруч, – розповідає Антоніна Салєєва.
З пацієнтокю індивідуально займається тренер.
"Ми також попросили фахівців зі школи для незрячих, щоб вони приїхали і навчили її орієнтуватися, знаходити предмети, які їй потрібні, відчувати себе у просторі.
У Юлі чудові результати, вона молодець. Сьогодні вона сказала: "Я взяла телефон, сама набрала номер і зателефонувала". Вона справляється", – додає Антоніна Салєєва.
"Як тільки з'являється надія, є результат"
У іншій кімнаті з різноманітними стендами за столом сидить чоловік та ретельно повторює рукою рухи із ручками та ричагами. Це – вправи з ерготерапії.
"Тут форма, об’єм, схвати йдуть. У побуті він сам має працювати, не чекати, що йому хтось допоможе повернути кожен кран, вимикачі – такі дрібниці монотонно відпрацьовують, – пояснює інструкторка-методистка Лідія Івакіна та звертається до пацієнта: – Серьож, покажи, як ти робиш дрібну моторику".
Сергій з передмістя Харкова, міста Люботин. Два місяці тому він отримав кульове поранення на Донеччині.
Спочатку Сергія транспортували в Дружківку, потім – в Ізюм, там зробили операцію й відправили до Харкова, зробили ще одну. Зрештою, після місяця вдома, він приступив до реабілітації.
"Двічі розрізали: дістали кулю, і потім зшили, – розповідає Сергій. – Спочатку не міг стиснути руку, на масажі такий біль був, що мало не втрачав свідомість. Зараз вже відмінно почуваюся, впевнено можу притиснути (руку), привітатися нормально, їсти поки не можу, але вже є сила".
Загальний термін реабілітації Сергія – три тижні, два з них вже минули. Зараз його рука, яка спочатку була практично роздріблена, вже майже відновилася.
"На жаль, там, де Сергій проходив попереднє лікування, не вдалося досягти результатів щодо роботи з ліктьовим і з плечовим суглобами – тобто з функцією руки як такою, – розповідає Антоніна Салєєва. – Зараз рукою, яка ще знаходиться під пластинами, він вже користується практично без обмежень, суттєво збільшився об’єм рухів, можливості роботи кисті. Порівнюючи з тим, що було два тижні тому – просто небо і земля".
Загалом, вважає директорка Центру, результат реабілітації залежить не тільки від лікарів і вправ, які виконує пацієнт/пацієнтка, але й від його/її власної мотивації і cтавлення.
"Як тільки у людини з'являється усвідомлена надія, що вона впорається, у неї є результат, – наголошує Салєєва та звертається до Сергія: – Ви приїхали до нас – (була) одна ситуація, а зараз у вас зовсім інший настрій, бо ви розумієте, що у вас є хороші перспективи".
"Це рятує життя"
Від початку повномасштабної війни понад 150 жителів Харківської області, зокрема й діти, перенесли ампутації і потребують протезування та реабілітації.
Нарощування потужностей Українського науково-клінічного центру в Харкові надасть пацієнтам можливість проходити реабілітацію до та після протезування, не виїжджаючи з міста. А також допоможе отримати її людям з інших регіонів України.
Директорка Північного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров’я України (НСЗУ) Вікторія Мілютіна наголошує на важливості відновлення роботи Центру в Харкові як для пацієнтів, так і для системи охорони здоров’я України загалом.
"Ми зараз говоримо про інший підхід до медичної реабілітації, що полягає у співпраці пацієнта і лікаря з реабілітаційної команди, – пояснює Вікторія Мілютіна. – Чим пізніше людина стає на протез, тим складніше їй користуватися ним. Тому дуже важливо, щоб послуга була наближена до людей, доступна навіть в не дуже безпечних регіонах та високопрофесійна.
Повернення людей, які мали травми, до активного повноцінного життя – одне із пріоритетних завдань медичної системи. Зараз без таких громадських ініціатив, щирих людей, які піклуються про пацієнтів, буде складно впоратися з викликами. Тому ми підтримуємо будь-які ініціативи, які йдуть на користь пацієнта. Це рятує життя".
Дмитро Кузубов, фото – Сергій Козлов, спеціально для УП. Життя