Якщо ШІ знає відповідь, навіщо тоді школа?

Я чудово пригадую весну 2020-го, коли українські школи вперше масово перейшли на онлайн. Тоді ми з колегами ледь не щодня обговорювали, яку платформу краще обрати, який спосіб взаємодії з дітьми буде максимально сприятливий. Через експерименти й помилки врешті-решт кожен обрав свій варіант. Тобто спочатку вчителі мусили реагувати на виклики, пропонувати свій шлях, а вже потім, ближче до зими, спиратися на опитування й показники, які демонстрували ефективність тих чи інших підходів до онлайн-навчання. Зрештою ставало очевидно, що якісь платформи є більш ефективними, а від чогось слід відмовитися.

Нині ситуація зі штучним інтелектом в освіті мені нагадує ті часи перших локдаунів. Ми спочатку використовуємо різні моделі ШІ в роботі, десь пропонуємо учням та ученицям виконувати вправи, десь самі активно впроваджуємо ШІ в підготовку своїх навчальних матеріалів, десь генеруємо зображення та презентації, які потім демонструємо чи то на уроках, чи то на сторінках соцмереж закладів. Але настає час, коли мусимо провести "ревізію", проаналізувати, з чим власне маємо справу, які є переваги та недоліки використання штучного інтелекту. І найголовніше: поява ШІ змушує школу змістити фокус із правильної відповіді на шлях до неї. Як правильно поставити запитання? Як перевірити інформацію? Як подивитися ширше на те чи інше питання? Це та унікальна подорож людини, коли вона докладає зусиль у формуванні відповіді, у пошуку необхідних даних та аналізі свого досвіду.

Ігнорувати вплив ШІ на наше повсякденне життя сьогодні фактично неможливо. Ми живемо у світі, де відповідь на будь-який запит (навіть найбільш екзистенційний) можна отримати за кілька секунд. І це змінює правила гри в школі. Лекційний формат уроків, письмові домашні завдання, академічна доброчесність – це лише кілька аспектів шкільного життя, які вже потребують переосмислення.

Протягом багатьох років я викладаю літературу в школі. І для мене важить не факт, що учні та учениці знають, у яких чоботах Маруся Кайдашиха їхала на оглядини в Бієвці, який твір присвячено Кононівським полям або який твір вважають першим урбаністичним романом української літератури. Насправді сюжет будь-якого твору можна переказати за кілька хвилин. Набагато важливішим для мене є те, що відбувається з нами під час читання: ми вчимося бачити світ очима інших персонажів, ставити влучні запитання, висловлювати власні припущення та усвідомлювати строкатість нашого повсякдення. Тут немає готових формул, проте є цінність міркування. Імовірно, школа сьогодні – це зокрема і про пошук, помилки, аргументацію і відтак формування картини світу.

Саме тому поява штучного інтелекту стала для освіти не стільки технологічним, скільки світоглядним викликом. Якщо відповідь можна отримати за кілька секунд, то, можливо, настав час по-іншому подивитися й на сам процес навчання. Якщо есе, презентацію або навіть розв'язання задачі здатен створити штучний інтелект, то що тоді має залишатися в центрі учнівського досвіду?

Із цих запитань почалася й наша робота в освітній фундації "МрійДій". У межах дослідження ми опитали понад 450 учнів 5–11 класів із різних регіонів України. Майже 97% опитаних уже використовують ШІ для навчання. Тобто дискусія про те, "пускати" чи "не пускати" штучний інтелект до школи, фактично запізнилася. Він уже там. Питання тепер в іншому: що ми хочемо зберегти в освіті, коли частину інтелектуальної роботи можна делегувати машині?

Логічним наступним кроком став початок ширшої розмови про те, якою може бути школа в епоху штучного інтелекту разом із директорами шкіл, учителями, експертами з ШІ, викладачами університетів, батьками та учнями. Готових відповідей сьогодні нема. Ми маємо справу з ШІ, що змінюється, вдосконалюється, адаптується. Тому рецепти, сформовані рік тому, навряд чи сьогодні зберігають актуальність.

Проте вже зараз важливо домовитися хоча б про напрямок, у якому ми хочемо рухатися. Змінюватимуться завдання, оцінювання, роль учителя і сама взаємодія з учнями. Але допомогти дитині тут і зараз побачити сенс, поставити запитання, почути іншого, працювати в команді – цього ШІ поки не може зробити в класі замість учителя.

Штучний інтелект у цьому сенсі став для школи ще й своєрідним дзеркалом. Він дуже швидко показує слабкість завдань, побудованих лише на відтворенні інформації. Якщо домашню роботу можна за кілька секунд повністю делегувати машині, можливо, питання варто поставити не лише до учня, який це зробив, а й до самого завдання.

Важко прогнозувати в такі непрості часи, якою буде школа через десять років. Усе-таки світ змінюється надто швидко. І освіта не здатна оперативно реагувати на всі виклики, потрібен певний проміжок часу. Але вже зараз можна побачити напрямок цього руху.

Мені здається, школа майбутнього не повинна змагатися зі штучним інтелектом у швидкості пошуку інформації чи генеруванні відповідей. Це змагання вона все одно програє. Завдання школи – інше. Навчити людину ставити запитання, сумніватися, перевіряти, аргументувати, бачити світ очима іншого і формувати власну позицію.

Бо відповідь дедалі частіше можна буде отримати й списати. А от шлях до власної відповіді все одно доведеться пройти самому.

Артур Пройдаков, виконавчий директор БФ "Освітня фундація "МрійДій"", учитель української мови та літератури, один із десяти найкращих учителів світу за версією премії Global Teacher Prize 2023, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.