Від виживання до системи: як війна змінила зоозахист в Україні

За роки повномасштабної війни український зоозахист суттєво змінився: з'явилися десятки нових ініціатив, сформувалися професійні команди, посилилася міжнародна співпраця. Водночас більшість функцій, яких бракувало на рівні державної політики, взяли на себе волонтери, громадські організації та благодійні фонди. Це зробило очевидним: система захисту тварин в Україні не була готовою до кризи такого масштабу й досі потребує структурних змін.

Водночас, війна стала не лише випробуванням, а й каталізатором змін. Вона змусила сектор адаптуватися, переглянути підходи до роботи й навчитися діяти в умовах постійної кризи. Проте, перед всією галуззю постало важливе питання: як перейти від ситуативного подолання проблем до побудови сталої системи захисту тварин. Саме про ці зміни, ключові виклики та кроки, необхідні для розвитку сфери, хочу поговорити детальніше.

Як війна змінила сферу зоозахисту?

Одна із найпомітніших змін, яка відбулася за останні роки – залучення до сфери зоозахисту великої кількості нових людей. Йдеться не лише про волонтерів, а й про засновників громадських організацій, благодійних фондів, локальних ініціатив і сучасних притулків. Це помітно змінило саму екосистему зоозахисту: вона стала молодшою, динамічнішою. Змінився навіть середній вік людей, які сьогодні системно працюють у цій темі, а разом із цим – і підходи до роботи, комунікації та публічності.

Водночас повномасштабна війна поставила сектор перед новими викликами: однієї доброї волі більше недостатньо. Евакуація, логістика, фандрейзинг, міжнародна взаємодія, звітність – усе це стало частиною щоденної роботи організацій, які ще кілька років тому трималися переважно на ентузіазмі окремих людей.

На жаль, ми як країна маємо унікальний кейс, бо працюємо в надзвичайно складних умовах війни. Але саме це змусило нас швидко адаптуватися, шукати нестандартні рішення та працювати максимально ефективно. Як результат, в Україні сформувалося багато сильних команд, досвід яких сьогодні може бути корисним для всього світу.

Три питання, без яких реформа зоозахисту не відбудеться

Повномасштабна війна не створила нових проблем – вона зробила видимими ті, що існували давно. Сьогодні передусім йдеться про три напрями, без яких подальший розвиток сфери неможливий:

1. Евакуація тварин

Україна фактично стала першою країною, яка зіткнулася з масовою евакуацією тварин під час повномасштабної війни. На практиці це показало: неможливо вибудувати ефективну евакуацію людей, якщо тварини не враховані у плануванні. Кейси показують: евакуація людей без можливості вивезти тварину – просто не працює. Це питання не лише гуманності, а й безпеки, довіри та готовності людей виїжджати з небезпечних територій. Тварини мають бути інтегровані в загальну систему реагування на надзвичайні ситуації, а не залишатися "додатковою" темою. Для цього потрібні протоколи дій, логістика, місця тимчасового розміщення та інтеграція тварин у державні плани реагування на надзвичайні ситуації.

2. Відкладене законодавче поле

Питань, що потребують законодавчого врегулювання, накопичилося ще до 2022 року: відповідальність за жорстоке поводження, стандарти утримання, регулювання притулків, правила розведення, ідентифікації та обліку тварин. Війна не відсунула ці питання, але змінила пріоритети. У перші роки основні зусилля були зосереджені на реагуванні на наслідки бойових дій та порятунку тварин. Сьогодні ж, паралельно з цією роботою, зоозахисна спільнота дедалі більше уваги приділяє системним змінам і вдосконаленню законодавства, необхідного для формування сучасної політики захисту тварин в Україні.

Окремий тривожний сигнал – зростання жорстокості щодо тварин, зокрема серед підлітків. Це може бути частково повʼязане з високим рівнем стресу та травматизації суспільства в умовах війни. Водночас самих лише просвітницьких кампаній і популяризації гуманного ставлення недостатньо. Ефективна протидія жорстокості неможлива без належної роботи правоохоронних органів, невідворотності покарання та реального застосування законодавства. Якщо не працює закон, на це дуже складно впливати через популяризацію гуманності та просвітницькі кампанії.

3. Фінансова крихкість притулків

Більшість притулків в Україні, особливо регіональних, досі працюють без стабільного фінансування. Їхня діяльність залежить від приватних пожертв, міжнародної допомоги та короткострокових грантів. На тлі війни навантаження на них зросло, але системної підтримки з боку держави або муніципалітетів це не компенсувало. У результаті виникає парадокс: обсяг роботи збільшується, а модель фінансування залишається крихкою й непередбачуваною.

Як із цими викликами працюють сьогодні

Усі три проблеми, які проявила війна, мають спільний знаменник – відсутність єдиної системи, здатної поєднувати державу, громадський сектор і бізнес у сфері захисту тварин. На практиці це означає, що значна частина рішень досі народжується у кризовому режимі – через волонтерські ініціативи, локальні організації та міжнародні партнерства. Тому дедалі більше учасників сфери говорять про необхідність майданчика, який обʼєднає всіх, хто є дотичним до теми добробуту тварин –для того, щоб обмінюватися досвідом і формувати спільні рішення у цій сфері.

Саме з цього запиту народилася ідея форуму "Зоосвідомі", який ми організували разом із співзасновницею ГО URSA Оленою Мачинською. З 2025 року форум уже двічі зібрав представників зоозахисної спільноти, підтвердивши, наскільки великою є потреба в такому майданчику. Ми бачили, що багато волонтерів знаходиться у своїй бульбашці та мало комунікує з іншими, бо постійно знаходиться у величезній кількості поточних задач. У таких умовах запит на більшу координацію всередині сфери стає дедалі відчутнішим.

Різні організації, притулки та ініціативи часто паралельно вирішують подібні проблеми, але без системного обміну досвідом і узгоджених підходів. Адже коли працює одна команда – це добре. Коли дві – уже значно ефективніше. А коли об'єднується весь сектор, це може стати тим проривом, якого він потребує.

Ми створювали форум навколо трьох ключових ідей. Перша – звести в один діалог тих, хто в реальному житті часто працює паралельно: притулки, волонтерів, бізнес, державу, медіа, міжнародних партнерів. Друга – підсвітити системні запити сфери, перевести розмову з рівня емоційної реакції на рівень спільного бачення і рішень. Третя – формувати нову культуру взаємодії всередині самого сектору. Сьогодні жодна організація, жоден притулок і жоден фонд не можуть витримати всі виклики самотужки. Тому нам потрібна спільнота, яка не лише рятує, а й вчиться працювати разом.

Чого Україна ще може навчитися – і чого навчити

Головне, що нам важливо взяти з міжнародного досвіду – це передусім законодавчі стандарти. Ідентифікація та реєстрація тварин, контроль за розведенням, чіткі правила для притулків і центрів адопції – усе це в багатьох європейських країнах давно є частиною робочої та ефективної системи, підкріпленої механізмами контролю. Також – муніципальна підтримка, програми стерилізації, освітні кампанії про відповідальне ставлення до тварин.

Водночас Україна сформувала власний унікальний досвід, вартий уваги міжнародної спільноти. Насамперед – надзвичайно швидка самоорганізація в умовах кризи: волонтери, притулки, бізнес і міжнародні партнери за лічені тижні будували евакуаційну логістику й системи розподілу ресурсів: Україна дуже чітко показала, що тварини – це не "додаток" до людської історії війни. Для багатьох людей евакуація неможлива без тварини.

Що далі?

Говорячи про перспективи на 3-5 років, майже весь зоосектор має спільний запит: перехід від режиму постійного реагування до системного розвитку.

Побудова гуманної України – це відповідальність не лише держави чи зоозахисного сектору, а всього суспільства. Так, важливу роль відіграють ефективні державні політики, які допомагають вирішувати проблему безпритульних тварин, але не менш важливими є зміни на рівні суспільних практик і особистого вибору кожної людини. Важливим кроком на цьому шляху є і поступова зміна правового статусу тварини – від сприйняття її як майна до визнання живою істотою, яка має право на захист і належне ставлення. Я би дуже хотіла, щоб український зоозахист перестав асоціюватися лише з постійним порятунком у кризі. Щоб у майбутньому притулок був тимчасовим етапом до родини, і де гуманне ставлення до тварин є не винятком, а ознакою зрілого суспільства.

Для того, щоб реалізувати ці зміни, нам важливо бути готовими до багаторічного процесу, у якому вирішальним стане не лише розробка рішень, а й здатність їх впроваджувати. Наступний етап цієї трансформації залежить від того, чи зможе Україна перетворити досвід кризового реагування на стабільну систему правил, інституцій і практик.

Ірина Лозова, співорганізаторка форуму "Зоосвідомі", керівниця соціальних проєктів U-Hearts.