Які генетичні хвороби поширені у породистих собак? Розповідає генетик

Домашні улюбленці вже давно стали для людей членами родини. Власники тварин, яких ще називають "петбатьками", зобов'язані не лише любити чотирилапих, але й опікуватися ними та слідкувати за їхнім здоров'ям.

Не менш відповідальним є рішення стати власником собаки. Якщо людина вирішила обрати породистого домашнього улюбленця, то має усвідомити, що кожна порода має свої особливості у догляді та ризики генетичних хвороб.

Захворювання мають не лише мопси чи французькі бульдоги (у яких часто виявляють проблеми із диханням), а й інші поширені породи. Наприклад, власникам лабрадорів варто остерігатися хвороб очей у тварини, а "петбатькам" доберманів – проблем із серцем в улюбленця.

Щоб розібратися, які генетичні захворювання поширені у породистих собак та як їх попередити, "УП. Життя" звернулася до Юрія Леонова – головного генетика центру ветеринарної генетики "СОВА Генлаб".

Породисті собаки, гібриди та метиси: у чому відмінність?

Породи собак затверджують на рівні певної країни або ж міжнародними організаціями, каже Юрій Леонов. Тварини, які отримують затвердження, повинні мати стабільний у розмноженні екстер'єр – зовнішній вигляд, розмір та співвідношення різних частин тіла тощо. Тобто при схрещуванні у собак мають зберігатися певні фізичні характеристики.

"Під час схрещування у таких тварин немає відхилень від певних характеристик та зберігаються одні й ті самі ознаки. Наприклад, якщо ми схрещуємо двох такс, то отримаємо також таксу, а не когось схожого на неї", – каже Леонов.

Водночас існує відмінність між породистою собакою, гібридом та метисом, зокрема у процесі схрещування. Наприклад, мальтипу є гібридами, адже утворилися при схрещуванні різних порід.

"При схрещуванні мальтипу можливі нюанси та існує непередбачуваність – там можуть бути відхилення у бік пуделя або мальтійської болонки. Тому вони не визнані як порода. Мальтипу є гібридом, бо ми чітко знаємо, що ця тварина виникла у процесі схрещування двох породних генотипів.

Якщо ж собака утворилася у результаті схрещування тварин, які не мають чітко визначеної породи (тобто двох нечистокровних, або однієї чистокровної та іншої нечистокровної) – вона буде метисом", – пояснює генетик.

Наприклад, гібридом є чаг, який утворився при схрещуванні мопса та чихуахуа, а також лабрадудль (отриманий внаслідок схрещування лабрадора-ретривера і пуделя). Водночас бордер коллі, доберман, бульдог, такса, далматин – породи, які затвердила Міжнародна Кінологічна Федерація (МКФ).

Юрій Леонов наголошує, що проблеми зі здоров'ям в першу чергу виникають у чистопородних собак.

"Кожна порода є штучно виведеною та має свої характеристики. Чистою породою від собак є лише вовк (Canis lupus). Усіх інших – мопсів, німецьких та бельгійських вівчарок тощо – створила людина", – зазначає генетик.

Виведення цих специфічних порід призвело до накопичення в їхньому генотипі великої кількості помилок або хвороб, які водночас сприяли створенню конкретного екстер'єру.

Гібриди отримують ризики хвороб від своїх попередніх порід. Наприклад, мальтипу має ризики захворювань тих ж порід, від яких і виникла – пуделя та мальтези. Водночас генетик зазначає, що гібриди та метиси не мають більшу кількість хвороб, ніж чистокровні собаки.

"Ми не знаємо складових при схрещуванні метисів, тому вони навпаки більш здорові, ніж породисті тварини. Проте йдеться лише про краще здоров'я за рахунок невідомих джерел ДНК. Через них у метисів можуть нівелюватися спадкові захворювання", – каже Леонов.

Які захворювання поширені у собак?

Загалом захворювання у собак можуть бути функціональними (наприклад, тварина бігла та зламала лапу), інфекційними (зараження від укусу кліща або від іншої собаки) та генетичними, які виникають в результаті розведення, пояснює Леонов.

"Більшість спадкових хвороб виникають коли зустрічаються два мутантних гена – ММ. Проте існують хвороби, при яких хворіти можуть навіть гетерозиготи – тобто коли поєднується здоровий ген та мутантний (NM)", – каже експерт.

Гібриди, як правило, мають такі ж ризики різних генетичних захворювань, як і їх предки, зазначає генетик.

Генетичні захворювання залежать від породи собаки. Але деякі хвороби характерні для усіх порід.

" Наприклад, дегенеративна мієлопатія другого типу – нейропатологічне захворювання, при якому руйнуються нейрони спинного мозку і погіршується сигнальна провідність.

Собака з цим захворюванням має тремор, починає втрачати контроль над задніми кінцівками. У найгіршому випадку відбувається їхній параліч. Водночас на дегенеративну мієлопатію першого типу хворіє лише бернський зенненхунд", – пояснює генетик.

Поширеною серед усіх порід собак також є спадкова хвороба фон Віллебранда, при якій у тварини не зупиняється кровотеча.

"Наприклад, під час операції може початися кровотеча, яку практично неможливо спинити. Це навіть може призвести до її смерті. Так само, як і дегенеративну мієлопатію, цю хворобу неможливо візуалізувати до появи клінічних ознак. Це може статися у віці 8-9 років", – зазначає генетик Юрій Леонов.

Деякі захворювання пов'язані з особливостями виведення породи – формою морди, довжиною кінцівок тощо. Наприклад, собаки з укороченою мордою, як-от бульдоги та мопси, часто хворіють на брахіцефалічний синдром – комплекс анатомічних аномалій дихальних шляхів. Через нього у тварин виникає тугопрохідність носових пазух та запальні процеси. Часто собакам з укороченою мордою необхідно робити спеціальні операції для подолання проблем з диханням, каже Леонов.

Більшість спадкових хвороб не мають ніяких проявів у зовнішньому вигляді собаки, наголошує експерт. Їхню наявність можна перевірити лише під час досліджень або при появі клінічних симптомів.

Водночас існують спадкові хвороби, які можуть мати прояв одразу з народження тварини – наприклад, летальний акродерматит у цуценят бультер'єрів. Зовнішньою ознакою цього захворювання є дерматит на шкірі. Водночас через внутрішній перебіг хвороби цуценята можуть загинути у віці до пів року.

Генетичні хвороби у собак, не піддаються лікуванню, каже Леонов.

"Те, що роблять зараз з направленою генною терапією, це лише перша сходинка до можливості подолати ці хвороби. Якщо у напрямку генетичних захворювань людей є якісь початки цих досліджень, то із собаками такого немає. Ми можемо робити заходи для попередження хвороби, але якщо вона вже є, то вилікувати її неможливо. Лише можна покращити рівень життя з нею", – зауважує генетик.

Які генетичні хвороби мають популярні породи собак?

Більшість генетичних хвороб фахівці намагаються усунути з популяції – вони схрещують тварин лише зі здоровими генами, каже Леонов.

Деякі хвороби собак не вважаються генетичними, проте їхні ризики пов'язані з особливістю будови черепа тварини. Вчені з Королівського ветеринарного коледжу (Велика Британія) виявили, що собаки з пласкими мордами (брахіцефальні породи), зокрема чихуахуа, мопси, французькі та англійські бульдоги, загалом мають гірше здоров'я, ніж собаки без такої особливості будови черепа.

Серед 30 найпоширеніших захворювань в обох групах дослідники виявили різний рівень ризику для 10 із 30 (33,33%) захворювань. З них собаки з пласкими мордами мали підвищений ризик восьми захворювань, тоді як у собак без пласких морд підвищений ризик виявили лише для двох.

Собаки з пласкими мордами мали підвищений ризик таких захворювань:

• виразка рогівки – у 8,4 раза;
• шум у серці – у 3,5 раза;
• пупкова грижа – у 3,2 раза;
• інфекція лап – у 1,7 раза;
• кіста шкіри – у 1,5 раза;
• вивих колінної чашечки – у 1,4 раза;
• вушна інфекція – у 1,3 раза;
• закупорка параанальних залоз – у 1,2 раза.

Значна кількість генетичних захворювань спостерігається у лабрадорів, зазначає генетик. Серед них:

• іхтіоз – порушення нормального формування зовнішнього шару епідермісу, при якому шкіра тварини стає схожа на луску риби. Захворювання супроводжується великою кількістю лупи, відшаруваннями шкіри, проблемами із шерстю;
• кератоз носа (надмірне потовщення, розтріскування та зроговіння шкіри). Ніс тварини з мокрого та вологого перетворюється на сухий;
• колапс, викликаний фізичними навантаженнями – під час активності (бігу, гри тощо) тварина починає погойдуватися, втрачати свідомість та контроль над задніми кінцівками.
• захворювання очей, як-от прогресуюча атрофія сітківки (PRA1, PRA2 та PRA-prcd), які можуть призвести до повної втрати зору у тварини.

У коргі поширені дегенеративна мієлопатія (може розвинутися у віці 8-9 років або пізніше), хвороба фон Віллебранда та короткохвостість.

"У коргі ми можемо спостерігати природну короткохвостість – natural bobtail. Якщо зустрічається гомозигота, тобто звичайний ген та ген із коротким хвостом, то тварина і народжується з таким хвостом. Але якщо поєднується два мутантних гена – цуценята гинуть одразу після народження. Тобто тварин із цим мутантним геном не існує, вони вимирають", – каже генетик.

Мопси та пекінеси, крім проблем з диханням, часто мають спадкові хвороби очей, як-от первинний вивих кришталика, при якому він може виходити зі свого правильного положення. Також у мопсів спостерігається спадковий енцефаліт. У собаки, який хворіє на нього, прогресує запалення центральної нервової системи, що може призвести до смерті тварини.

Багато функціональних обмежень, зокрема пов'язаних з народженням та зачаттям цуценят, мають французькі бульдоги. До проблем із диханням та очами у цих тварин додаються проблеми з травленням, спиною (хондродисплазія) та коротколапість. Крім того, бульдоги часто мають цистинурію – захворювання, що викликає утворення каменів у сечовивідних шляхах.

Свої характерні для породи захворювання має малінуа – різновид бельгійської вівчарки. У неї зустрічається центроядерна міопатія – спадкове захворювання м'язів, при якому відбувається порушення структури м'язових волокон. У віці 2-5 місяців у щенят із цим захворюванням розвивається атрофія м'язів.

Серед представників популярної породи ауссі (австралійська вівчарка) дуже поширена мутація в гені чутливості до медикаментів (MDR1), розповідає Юрій Леонов.

"Ген MDR1 відповідає за реакцію організму тварини на певні ліки. Вона може бути занадто повільною – тварині дають ліки в рекомендованій дозі, а ефекту немає. Тоді дозу необхідно збільшувати. Або ж собаці можуть дати нормальну дозу, а вона виявиться більш дієвою. Особливо це стосується наркозу та анестезії. Через негативну реакцію організму на ліки собака може постраждати", – каже генетик.

У доберманів розповсюджена кардіоміопатія, при якій серце тварини працює слабше, ніж повинно. Також у них поширена нарколепсія, яка характеризується підвищеною сонливістю вдень та зниженням тонусу м'язів.

Як попередити генетичні хвороби у собак?

Щоб зрозуміти, які хвороби можуть мати цуценята, необхідно зробити генетичне тестування їхніх батьків. Таким чином власники тварин зможуть дізнатися, чи варто їх розводити, зазначає Юрій Леонов.

Цуценят варто протестувати після того, як вони перестануть пити молоко матері (щоб уникнути змішування ДНК). Згодом тварина отримує генетичний паспорт, у якому зазначені її хвороби та схильність до них.

"Якщо цуценя є носієм (тобто успадкувало один здоровий ген та один мутований), його можна схрещувати із собакою, яка не має мутацій. Проте якщо дві тварини носії, їх ні в якому разі не можна спарювати", – наголошує генетик.

Також не можна схрещувати тварин із забарвленням мерле (забарвлення шерсті з нерівномірними світлими й темними плямами), адже тоді цуценята будуть сліпими та глухими. Це забарвлення не є ознакою захворювання, проте несе генетичні ризики для наступних поколінь тварин.

"Вплив несприятливих умов зовнішнього середовища також може впливати на виникнення генетичних хвороб. Тому цуценят варто тестувати, навіть якщо їхні батьки здорові. Вірогідність захворювань існує завжди", – каже Юрій Леонов.

Експерт радить майбутнім власникам тварини проаналізувати інформацію про продавців та розплідники.

"Заводчики мають проводити діагностику тварин та демонструвати відповідні сертифікати майбутнім власникам. У нас існує Кінологічна спілка України, яка для кожної породи виставляє певний перелік обов'язкових тестувань.

Наприклад, у світі почали активно вимагати тестувати американських стаффордширських тер'єрів на ювенільний параліч гортані і полінейропатію (ALPP). Так само для пуделів обов'язковою є діагностика неонатальної енцефалопатії. Це дуже важка хвороба, тож її варто виводити з популяції", – зазначає генетик.

Власникам тварин необхідно віднести улюбленця до ветеринара для огляду та щеплень.

"Породистим собакам варто провести генетичне дослідження згідно з вимогами до кожної породи. Якщо ж тварина є метисом або гібридом, необхідно зробити загальні тестування. Це має бути культурою відповідального догляду за улюбленцями", – каже Леонов.

Генетик зазначає, що повністю здорових собак не існує – кожен з них має свої хвороби або ж ризики захворіти на них.

"Хвороби, як правило, мають усі собаки, тож краще одразу провести діагностику та запобігати їм, аніж потім витрачати багато зусиль на їхнє лікування", – радить Юрій Леонов.