"Не школи, а якісь культурні організації. Коли педагоги ще встигають вчити дітей?" Освітня омбудсменка про напасті української системи освіти

Майже місяць як Надія Лещик замінила Сергія Горбачова на посаді уповноваженого з питань захисту прав в освіті. До цього вона працювала начальницею відділу медіа та аналітики Служби освітнього омбудсмена, тож не з чуток знала про виклики, які чекатимуть на неї у разі перемоги у конкурсі. А їх чимало, як розповідав її попередник Сергій Горбачов перед тим, як піти у відставку.

Серед найбільших – оплата праці педагогів; булінг та припадання пилом цих справ у судах; неможливість вчасно покарати порушників та багато іншого.

В інтерв’ю для "Української правди. Життя" нова освітня омбудсменка Надія Лещик розповіла, як планує боротися за права учнів та вчителів, в яких місцях спробує "надломити" багаторічну систему накладання штрафів і з чого починатиме.

— Ви у Службі освітнього омбудсмена фактично з моменту її створення, тож потенційно мали суттєву перевагу у конкурсі – просто тому, що знаєте, як все це має працювати. Для вас було очевидним, що зрештою саме вас призначать уповноваженою?

— Ми наполягали на тому, щоб був проведений відкритий конкурс. Це свідчить про прозорість і доброчесність призначення освітнього омбудсмена. Тому що Положенням про освітнього омбудсмена конкурс не передбачений, рішення про проведення конкурсу ухвалює міністр.

Довідка: У Положенні про освітнього омбудсмена йдеться, що освітній омбудсмен як призначається, так і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра освіти і науки строком на п’ять років без права повторного призначення.

Ми підготували три звіти за результатами нашої діяльності, де описали, що ми зробили за ці 5 років, окреслили проблематику.

Кожен з тих, хто хотів подавати документи, міг подати будь-який запит, і ми б оперативно пояснили, якщо щось незрозуміло. Знаю, що деякі конкурсанти дуже ретельно вивчали наш сайт і діяльність, а дехто – не дуже, на жаль. Я читала про них, чула їхні пропозиції, і скажу так: у частини конкурсантів були дуже потужні ідеї, як розвивати Службу. Тому ні, для мене це не було очевидно.

— Чому відбір тривав аж три місяці, з чим це пов’язано? 17 претендентів обрали ще 30 липня, у серпні Сергій Горбачов склав повноваження.

— Напевно, тривали перевірки. У нас була ще одна внутрішня співбесіда з трьома учасниками – тими, хто посів перші 3 місця – через певний час після основного відкритого конкурсу.

— Що перше ви зробили на посаді омбудсмена, які рішення встигли ухвалити?

— Наразі ми змінюємо свою роботу у питанні складання адмінпротоколів. Наші юристи пройшли навчання, і ми розпочали роботу над розробкою внутрішніх документів, які нададуть змогу складати адмінпротоколи на порушників і направляти їх до суду. Зараз я спрямовую багато зусиль на те, щоб запустити цей процес.

Також розглядаємо звернення, особливо "яскравими" опікуюся особисто. Зв’язуюся із заявниками, закладами освіти. На це йде багато часу. Зараз працюємо над вирішенням деяких звернень, але я не можу розголошувати персональну інформацію або описувати ситуацію.

— Можливо, ви могли б описати принаймні характер звернень?

— Це стосується булінгу в закладах освіти, ненадання дитині психологічної допомоги.

Також багато звернень щодо відміни корекційно-розвиткових занять з дітьми з особливими освітніми потребами та від фахівців – про відсутність оплати за ці заняття. Такі звернення були викликані затримкою надходження субвенції для підтримки дітей з особливими освітніми потребами.

У нас є проблема з цією субвенцією, тож я з МОН і Мінфіном на прямому зв'язку. Нарешті 26 листопада було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів щодо розподілу субвенції для підтримки дітей з ООП. Сподіваюся, що заняття у громадах відновлять, а фахівці отримають оплату. 

Найбільш незахищена категорія дітей – це діти з особливими освітніми потребами, тому я особисто звертаю увагу на ці звернення.

Лише після узгодження із заявниками ми можемо висвітлити ті чи інші ситуації, як, наприклад, було з вчителькою з Житомира, на яку поскаржилися через її вимогу спілкуватися українською мовою. Ми взяли у неї дозвіл на висвітлення ситуації.

Намагаємося захищати педагогів, дітей та їхніх батьків. Ми маємо зважувати позиції усіх сторін. Коли до нас надходить звернення, ми завжди надсилаємо запит до закладу освіти чи управління освітою, щоб дізнатися позицію, тому що досить часто у зверненні не висвітлені основні моменти. Інформація з двох джерел більш-менш ставить все на свої місця. Наприклад, нещодавно в одному зі звернень ми побачили, що заклад освіти написав неправду.

Нюансів є багато. Важко не проявляти емоції, а зважувати, як суддя (хоча ми не судді): чи порушені права чи ні, чи можливо їх відновити і в який спосіб. Дуже важко бути беземоційною, але всі ми живі люди.

— Вам частіше доводиться вирішувати конфліктні ситуації офіційною комунікацією – через запити, відвідування закладів освіти – чи все-таки на рівні особистого спілкування?

— Ми маємо дотримуватися законного способу врегулювання (конфліктів – ред.). Пишемо запити, листи для того, щоб оцінити ситуацію з двох сторін.

Але офіційні, так би мовити, бюрократичні звернення підтримую особистим спілкуванням, щоб напряму уточнювати інформацію, роз'яснювати, переконувати.

Інколи вдаємося до телефонного права, на жаль. Хоча це дає швидкий результат, але так не має бути. Тобто всі мають реагувати на наші запити і звернення.

— У продовження розмови про дітей з особливими освітніми потребами: останнім часом фіксують дедалі більше кричущих випадків порушення прав таких дітей, причому базових. Згадаймо лише випадки зі спецзакладами на Львівщині, Тернопільщині, де підтвердили факти фізичного насильства. Це відбувається тому, що нарешті почали активніше проводити перевірки? Загалом – чому, на вашу думку, така жахлива ситуація у ставленні педагогічних працівників до дітей та своїх обов’язків?

— Я думаю, що такі ситуації були і раніше, але, можливо, не набували такого розголосу.

Можливо, наслідки війни поглибили цю проблему і зумовили збільшення кількості таких випадків. А розголос періодично виносить їх на порядок денний.

Важко сказати напевне, чому так відбувається, але окреслю головні причини. Передусім – це недостатня або неякісна підготовка педагогів до роботи з цими дітьми.

Певним чином можемо говорити і про вигорання педагогів через війну. Не лише у цій сфері, а й загалом у школах. Робота вчителя доволі стресова. До того ж є певні стереотипи й упередження щодо дітей з особливими освітніми потребами, і доволі часто педагоги не мають методичної підтримки з боку певних фахівців або адміністрацій шкіл. Недостатнє фінансування.

Усе це призводить до виснаження, але не виправдовує те, що стається у таких закладах.

Хоча у закладі на Львівщині було достатнє фінансування, наскільки нам відомо. Наразі є звернення зі Львівщини з проханням про ліквідацію цього закладу, а також звернення із висловленням незгоди з його ліквідацією. Питань багато, поки що ми шукаємо відповіді. Працює координаційний штаб з прав дитини, я входжу до його складу, і там намагаються це питання вирішити.

— Виховательці спецзакладу на Львівщині, яка побила дитину, призначили покарання у вигляді громадських робіт. Як ви вважаєте, цього достатньо, аби такі випадки навчали інших? Загалом, як глобально і чи взагалі можливо запобігти таким випадкам?

— Я хочу почати з іншого. Зараз Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроєкт про внесення змін до закону про загальну середню освіту щодо запровадження заходів безпеки в закладах освіти (реєстр. № 11543).

Там є чудовий пункт: до охорони закладів освіти не може бути залучена особа, яка має непогашену, незняту, встановлену законом судимість, зокрема через злочин проти статевої свободи і недоторканості; якщо накладено адмінстягнення за домашнє насильство, булінг, невиконання обов'язків щодо виховання дітей тощо.

Коли ми працювали в робочій групі, я зауважила, що такі вимоги мають бути не лише до охоронців, а і до всіх працівників закладів освіти.

Цей законопроєкт стосується шкіл, але, я думаю, що його норми треба розповсюдити на закони, які регулюють інші рівні освіти. Я писала про це на своїй сторінці і вже побачила певний хейт через те, що педагоги повинні будуть брати довідку про несудимість. Але зараз це робиться дуже легко і просто: заходиш в "Дію", замовляєш документи, через 15 хвилин отримуєш довідку. Я сама так робила.

Крім того, якщо педагог вигорів, йому варто звертатися за психологічною допомогою та підтримкою, а інколи все ж варто змінити роботу на певний час, а не робити гірше дітям, булити їх, цькувати тощо. До того ж вигорання шкодить безпосередньо педагогу.

Це наша позиція, тому ми також хочемо, щоб були внесені зміни у законодавство щодо булінгу. Якщо суд визнає педагога винним у булінгу, його мають відсторонити на рік, два, три – це вже будуть вирішувати депутати, Верховна Рада України. Сподіваюся, законопроєкт щодо посилення відповідальності буде.

Я б ще додала до цього законопроєкту пункт про колабораційну діяльність. Ми у Службі доволі ретельно займалися цим питанням, адже педагоги формують свідомість дітей. Якщо суд визнав педагога винним у колабораційній діяльності, то ця людина, на мою думку, не повинна працювати в закладі освіти певний час.

У нас є випадки, коли суд визнав людину колаборантом, але не позбавив її права займатися педагогічною діяльністю, тож вона спокійно йде працювати в школі.

Більшість педагогів – чудові і професійні. Але є люди, які просто кидають тінь на професію. Освіта має очиститися від них і рухатися далі. Зараз, на жаль, освітня система певним чином навіть захищає цих педагогів.

— Ви згадали про булінг. Ваш попередник наголошував на необхідності збільшення терміну розгляду судових справ стосовно булінгу – з 3 місяців до року. Ви будете просувати цю ідею?

— Так. Ми аналізували судові рішення і побачили, що понад 20% справ не розглядаються у судах через те, що сплив термін розгляду – 3 місяці.

Я буду ініціювати, щоб цей термін було продовжено хоча б до року, тому що суди не встигають, вони перевантажені. Це перше.

Друге: те, що я сказала – відповідальність педагогів за булінг.

Третє – це захист студентів. Вони не захищені від булінгу, на жаль. Булінг – це діяльність щодо неповнолітніх, а неповнолітні – це особи до 18 років. Після 18 років дитина, навіть якщо вона навчається в 11 класі, вже від булінгу не захищена законом. Так само учні закладів професійно-технічної освіти, передвищої освіти та вищої – вони всі незахищені.

Ми розглядали це питання, коли працювали в робочій групі над законопроєктом щодо протидії насильству та жорстокому поводженню з дітьми, який уже підписав Президент. З депутатами та юристами думали, як все-таки вписати студентів у цей законопроєкт, щоб і вони були захищені. Але поки не вийшло.

— Тобто студент не може звернутися до тієї ж поліції через булінг з боку викладача, бо йому більше 18-ти?

— Він може звернутися, але тоді справа буде розглядатися за статтею про хуліганство або за іншими статтями. Водночас не всі дії, які здійснюють викладачі, підпадають під хуліганство, а доведення порушення зазвичай дуже складний процес, який часто завершується нічим.

— А до Служби омбудсмена звертаються студенти?

Наразі наполегливо займаюся зверненням від студентів щодо цькування з боку викладача за зовнішній вигляд, одяг,  втручання в особисте життя. Є інші звернення від студентів. Зараз розпочала співпрацю зі студентським самоврядуванням.

— Як ви ставитесь до політики МОН "Школа офлайн"? З погляду дотримання прав дітей-переселенців як в Україні, так і за кордоном – все законно?

— Ми підтримуємо цей проєкт, тому що саме очне навчання допоможе нашим дітям здобути якісну освіту, соціалізуватися, спілкуватися, отримувати психологічну допомогу. Зараз держава вкладає дуже багато коштів на укриття, субвенцію, зокрема на автобуси.

Але наша позиція в тому, що якщо в умовах війни і потрібні ці обмеження, то в законний спосіб. В Законі України "Про освіту" зазначається, що батьки мають право вільно обирати заклад освіти, форму навчання і т.д.

Якщо є потреба обмежити дітей: ВПО і тих, хто перебувають за кордоном, то давайте тоді вносити відповідні зміни в закон. Зараз в законі одне, а в наказі МОН інше.

Ця ініціатива запроваджується з 1 вересня 2025 року. Ми розуміємо, що проходження законопроєкту у Верховній Раді доволі довготривалий процес, але є час для того, щоб цю розбіжність владнати.

Багато хто незадоволений (політикою "Школа офлайн" – ред.) – і діти, і батьки, які перебувають за кордоном, і діти ВПО та їхні батьки. Багато дітей за кордоном хочуть зберігати зв'язок з Україною, і навчатися не лише за українознавчим компонентом. А з 1 вересня 2025 року ті, хто навчаються за кордоном, матимуть право вивчати лише українську мову, літературу, історію України тощо. Повний цикл предметів за українською програмою не буде доступний.

Це подвійне навантаження дітей, але якщо вони хочуть і мають змогу зрештою повернутися в Україну, їм треба не відставати від своїх однокласників і опановувати програму. Якщо є потреба в обмеженні, – будь ласка, через закон.

— З якими скаргами найчастіше звертаються вчителі і батьки?

— Педагоги часто звертаються через проблеми з оплатою праці, атестацією (положення про атестацію було розроблено ще 3 роки тому, а 2 роки тому набрало чинності, і багато моментів було неузгоджено), але нещодавно вийшли зміни до Положення про атестацію, які більшість питань упорядкували.

Від батьків дуже багато різноманітних звернень. Найчастіше – через булінг їхніх дітей. Зараз особисто займаюся декількома зверненнями про булінг дітей, провела особистий прийом.

— А що ви думаєте про надмірне навантаження на вчителів усілякими конкурсами, олімпіадами, результатом яких часто є просто ще один пункт у звітності? З погляду законодавства це ок?

— (сміється) У нас є наміри зробити дослідження цього питання.

Нещодавно побачила лист, в якому Управління освіти наказує закладам освіти пройти онлайн-курс (він не належить державній установі чи організації), а потім ще принести ксерокопії сертифікатів в управління освіти. Так вони будуть контролювати, чи пройшли цей курс освітяни. Але у нас є академічна свобода вчителя, тож я зробила запит щодо цього листа та отримала його офіційно.

Є у мене інший лист, у якому обласний департамент культури  наполегливо "просить" усі територіальні громади області забезпечити проведення тематичних заходів з певної події, а про проведену роботу відзвітуватися до визначеної дати.

Тобто – академічна свобода вчителя постійно порушується. Це перше. По-друге, я інколи заходжу на сайти шкіл, і дивуюся: у нас не школи, а якісь культурні організації. Коли ці педагоги ще встигають вчити дітей?

Я б хотіла змінити цю ситуацію, тому що не має бути примусу до цих заходів.

Школам можна надсилати пропозиції, а вчителі вже мають право обирати, який захід чи олімпіаду проводити, брати участь чи не брати. А у нас такі речі роблять у наказовому порядку і вимагають звітності. Це радянська система. Я збираю колекцію таких листів, тому, педагоги, надсилайте мені такі листи, вони порушують ваші права.

Одна моя донька працює в Україні, а інша донька вчителює за кордоном – вона і студентка, і підтримує українських дітей за кордоном, навчає їх. Я її запитую: у вас теж постійно такі заходи? Вона каже – та ні, ми просто навчаємо наших дітей. Вони можуть провести інколи якийсь захід, але лише за бажанням вчителя, дітей та батьків.

Це все – доволі велике навантаження, якого не має бути, особливо під час війни. Через це ми маємо перевантаження вчителів – вони, крім своїх прямих обов'язків навчати дітей, мають робити ще дуже багато всього, а під час війни навантаження лише збільшилося. Це стресова робота. Вчителів навпаки треба розвантажувати.

Дослідження Освіторії показало дуже небезпечні цифри – понад 40% вчителів протягом 5 років можуть покинути свою професію. Хто буде вчити дітей? У нас уже є нестача вчителів фізики, хімії, математики, англійської мови.

Це проблема, особливо враховуючи той факт, що молодь не йде працювати в заклади освіти. Ми нещодавно робили інтерв'ю з 4-ма молодими вчителями і запитували, що є найбільшими проблемами для них. Перша проблема – заробітна плата. На другому місці – недоброзичлива атмосфера в таких колективах.

Водночас одна вчителька, яка одночасно працює у двох школах, говорить: все залежить від керівництва. Бо в одній зі шкіл недоброзичлива атмосфера, а в другій її прийняли дуже доброзичливо. Їй там приємно працювати.

До того ж в Україні фактично заблокований процес проведення конкурсів на посади директорів шкіл. Під час воєнного стану громади обирають – проводити конкурс чи ні. Більшість громад, на жаль, обирають не проводити конкурс і призначають директорів одноосібним рішенням керівника органу управління освітою. Інколи виникають запитання, чому та чи інша людина взагалі опинилася в кріслі директора.

У нас дуже багато років одні й ті ж люди обіймають посаду директора, немає припливу молодих людей, у яких горять очі щось змінити в освіті.

— Повертаючись до олімпіад і конкурсів: як можна вже зараз долати цей "совковий" підхід на локальному рівні? Як діяти керівництву закладів, учителям? Чи можуть вони просто не погоджуватися на ці заходи через додаткове навантаження?

— Не буду видавати свої задуми, але я хочу з цим поборотися публічно.

Але все залежить від позиції керівників органів управління освітою (директорів департаментів освіти, начальників відділів освіти та управлінь освітою). Знаю таких, які не вимагають від закладів освіти та педагогів виконувати все те, що зазначено у тих листах. Водночас знаю тих керівників, хто виконує ті всі вимоги щодо заходів, ще й додають свої.

Є ще одна проблема – у нас досі існують рейтинги закладів освіти, де враховують кількість місць, зайнятих учнями або педагогами у певних конкурсах, олімпіадах і т.д. Мені здається, не варто укладати такі рейтинги.

Так, можна відзначати тих, хто переміг, але порівнювати одну школу з іншими не можна. Є заклади, в яких дуже багато дітей з особливими освітніми потребами, є заклади, які розташовані у районах з підвищеною злочинністю, де великий процент дітей з сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, і ці діти не беруть участь в олімпіадах та конкурсах.

Головне, щоб діти соціалізувалися й інтегрувалися у суспільство, вели повноцінне життя. І тут дуже важлива роль педагогів, які допомогли таким дітям, але виміряти та оцінити цю працю неможливо.

Не можна порівнювати школи лише тому, що хтось з дітей посів якесь місце. Це неетично й некоректно, на мій погляд. Цієї позиції я притримуюся і щодо рейтингів ЗНО (НМТ).

— Верховна Рада може офіційно заборонити спілкування російською в школі на перервах. Це компетенція, зокрема, мовного омбудсмена. Але з огляду на те, що мовне питання часто стає плацдармом для конфліктів і навіть булінгу, якою тут може бути роль освітнього омбудсмена і які питання можуть бути у вашій компетенції?

— Перерва є частиною освітнього процесу.

Ця заборона нікуди й не дівалася, тому що до освітнього процесу належать і уроки, і перерви, і екскурсії, і практика тощо.

У школах є частина вчителів, які відповідають за дітей на перервах. Це теж є частиною освітнього процесу, тому не коректно говорити, що Верховна Рада забороняє. У нас вже є закон про державну мову, який всі мають виконувати.

Спілкування вчителів на всіх перервах, нарадах, педагогічних радах, заходах, під час взаємодії з дітьми має відбуватися лише державною мовою. Тут винятків немає і не може бути.

Якщо вчитель спілкується з дитиною українською мовою, не переходить на російську, навіть коли дитина нею розмовляє – так, трохи незручно, але, я думаю, ці учні також зрештою перейдуть на українську.

Нещодавно розбирали ситуацію з педагогічним працівником, який взагалі не володіє українською. Коли її просять спілкуватися з дітьми українською, вона відповідає відмовою і продовжує вести освітній процес російською мовою.

Ми відреагували, надіслали запит мовному омбудсмену – ми з ним на прямому зв'язку. Досить часто, коли чи учень, чи батьки просять вчителя спілкуватися українською, дітей починають цькувати. І тут уже ми можемо включатися як установа, яка захищає їхні права. Нещодавно захистили вчительку, яка вимагала говорити або державною мовою, або англійською на уроці.

Зараз є декілька таких звернень. Ми втручаємося, виконуємо певні юридичні дії, щоб протидіяти цьому. Але скажу одразу – це довготривалий процес.

— Ви сказали, що працюєте над тим, аби у Служби були нові інструменти реагування, зокрема можливість накладання штрафів. Розкажіть, як це працюватиме?

— Зараз ми можемо складати адмінпротоколи, але суд має на їхній розгляд 3 місяці. Ми хвилюємося , чи встигатимуть суди розглядати їх.

Маючи у штаті всього 15 осіб, ми повинні або викликати до себе порушника, або їхати до нього. Необхідно, щоб під протоколом про накладання адмінстягнення був особистий підпис порушника. Це суто бюрократична паперова робота. Поки що не знаю, чи можлива там діджиталізація.

Якщо порушник відмовляється підписати адмінпротокол, то треба двох свідків, окрім себе, які складуть акт відмови від підпису.

Уявіть собі ситуацію: приїжджаю я в школу, вручаю протокол, наприклад, директору, а він відмовляється підписувати. Де мені взяти свідків? Жоден працівник школи не погодиться бути свідком, що директор відмовляється підписувати протокол. Ми розуміємо, який тиск на працівників буде здійснюватися. Плюс – направлення до суду.

У нас є ідея, щоб ми могли накладати протоколи і штрафи, аби кошти надходили у держбюджет без суду. Така можливість зараз є, наприклад, у мовного омбудсмена Тараса Креміня.

Будемо просити народних депутатів, щоб нам дозволили накладати штрафи без подання до суду.

— Наостанок: які складні ситуації в освіті можна віднести до тих, що у найближчому майбутньому не зможуть вирішитися і чому?

— Перше – заробітна плата вчителів. Але треба розуміти, що у нас, по-перше, війна, а по-друге, ми маємо неефективну систему нарахування заробітної плати.

Український педагог має маленьку ставку у 6-7 тисяч і до неї багато різних надбавок: за класне керівництво, перевірку зошитів, престижність, за роботу з дітьми в інклюзивних класах (групах) тощо. Молодий учитель, який приходить у школу, отримує 6-7 тисяч. У нього немає доплат за педагогічний стаж, педагогічне звання, категорію та інших.

Питання переформатування заробітної плати не те що назріло – воно вже перезріло.

Пофантазуємо, що у нас є кошти на збільшення зарплати вчителям. Але навіть у такому випадку молодий вчитель буде отримувати мінімалку. Тому треба реформувати підходи і робити це зараз, а не тоді, коли у держави з’явиться можливість збільшити заробітну плату педагогам, і цей процес вже розпочався.

Потрібно, щоб нарахування відбувалося за справедливими і сучасними нормами, які б враховували і досвід вчителя, і водночас щоб молодь йшла у школи.

Іноді в соціальних мережах нам закидають: "Робіть щось у цьому питанні". Я пояснюю, що не можу виділяти кошти. Не треба покладати на освітнього омбудсмена тих сподівань, які він не може вирішити.

Я думаю, питання підвищення зарплат залишатиметься невирішеним, поки триватиме війна.

Є ще одна цікава ситуація: дуже багато хейту щодо виділення тисячі для вчителів. Частина педагогів негативно сприйняли виділення коштів, які щомісячно будуть надходити. Вони прагнуть більше, тому скаржаться.

Я здивована, бо держава пішла назустріч, а у відповідь хейт. У цей час нам пишуть дошкільники, позашкільники, бо їм і цих коштів не дали. От така полярність.

На зарплату вчителів іде державна субвенція, на заробітну плату працівників закладів дошкільної, позашкільної освіти – гроші з місцевого бюджету. І тому зрозуміло, що зараз, навіть якщо б захотіли виділити кошти для їхньої підтримки, це фактично неможливо. Там треба вносити зміни до законів і підзаконних нормативних актів. Ми (йдеться саме про Службу освітнього омбудсмена – ред.) не можемо це ухвалювати, це не наші повноваження. Але можемо переконувати, звертатися до Верховної Ради, Кабміну, міністерств із аргументованими пропозиціями. Саме це ми і робимо..

Друге. Так само ми не можемо вплинути на нестачу коштів. Наприклад, субвенція для підтримки дітей з ООП складалася з двох частин: кошти йшли на оплату занять з дітьми, а друга частина – на обладнання. Кошти на обладнання від початку повномасштабної війни зняли, залишили лише на оплату праці фахівців. Коли ми повернемося до того, що держава знову буде виділяти кошти на обладнання, – поки незрозуміло.

Третє. У навчальному плані закладів середньої освіти є частина предметів, які діти можуть обирати разом з педагогами для вивчення: курси за вибором. Це може бути поглиблене вивчення англійської мови, фінансова грамотність, медіаграмотність тощо. І ось цю варіативну частину другий рік поспіль держава не оплачує. Це все здійснюється за рахунок місцевих бюджетів, які також потерпають. Чи буде розширена субвенція на варіативну частину і коли – питання відкрите.

Є дуже багато проблем, пов'язаних з фінансуванням освіти, на які ми не можемо зараз вплинути.

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"