Зберегти можливість майбутнього: чому кріоконсервація стала особливо важливою під час війни

Повномасштабна війна звузила горизонт планування для мільйонів українців: сьогоднішній день часто залежить від повітряної тривоги, бойового завдання, ротації або новин від близької людини. Та навіть у цій реальності не зникає потреба у власному майбутньому — у домі, близькості, родині та дітях. Кріоконсервація не повертає втрачених років і не обіцяє батьківства. Її значення в іншому: вона може допомогти людині не втратити можливість зробити репродуктивний вибір пізніше.

Три роки й один місяць очікування

Історія журналістки, блогерки, снайперки й артилеристки Олени Білозерської та її чоловіка, військовослужбовця Валерія Воронова, поєднала два майже несумісні виміри часу. Перший — воєнний, у якому рішення треба приймати негайно. Другий — лабораторний, де кріоконсервований ембріон зберігався у рідкому азоті, доки подружжя не отримало змоги повернутися до планів про дитину.

Вони хотіли стати батьками від початку спільного життя. Однак у 2014 році росія розпочала війну на Донбасі, й роки, які могли бути присвячені родині, стали роками служби та бойових виходів. Олена пішла на фронт доброволицею. Згодом подружжя звернулося до допоміжних репродуктивних технологій і отримало один ембріон. Але невдовзі почалося повномасштабне вторгнення, тому перенесення знову довелося відкласти, а ембріон — зберегти у кріобанку.

У сюжеті телеканалу "Рада" Олена згадувала: 24 лютого 2022 року вони з чоловіком одразу мобілізувалися. Вона телефонувала до клініки, запитувала, чи планують вивозити кріобанк за кордон і чи залишиться біоматеріал у безпеці за відсутності електрики та води. У клініці пояснили, що сховище забезпечене автономним живленням. "Ембріончик чекав в клініці мене заморожений три роки один місяць", — розповіла Білозерська.

У 46 років вона вперше стала мамою — народився Павлусь. Цю історію важливо не перетворювати на обіцянку, ніби репродуктивна технологія здатна подолати будь-які обмеження. Це радше свідчення того, як завчасно ухвалене рішення допомогло зберегти шанс у період, тривалість якого ніхто не міг передбачити.

Коли особисте "згодом" стає досвідом країни

Рішення про материнство чи батьківство заведено вважати винятково приватною справою. Проте під час війни воно дедалі частіше залежить не тільки від бажання двох людей. Служба, поранення, окупація, вимушений переїзд, тривала розлука, втрата житла, нестабільний дохід і психологічне виснаження змушують родини переносити важливі життєві рішення на невизначений час.

Для військових майбутнє нерідко стискається до найближчого завдання або ротації. Питання репродуктивного здоров'я в такій ситуації може здаватися несвоєчасним. Однак саме час є одним із суттєвих чинників фертильності. Оваріальний резерв поступово зменшується, а з віком змінюються не лише кількість, а й репродуктивний потенціал яйцеклітин. Чоловіча фертильність також залежить від віку та здоров'я; на неї можуть впливати травми, хвороби, медикаментозна терапія, токсичні чинники, спосіб життя й умови служби.

Ірина Судома, директорка з науки і розвитку клініки репродуктивної медицини "Надія", у згаданому сюжеті наголосила: "Для жінки дуже важливо це зробити вчасно, якщо вона відкладає материнство на потім". Ці слова не слід тлумачити як універсальну рекомендацію кріоконсервувати яйцеклітини. Йдеться про інформованість: варто оцінити власну ситуацію тоді, коли ще є час зважити різні варіанти.

Проблема має і ширший, демографічний вимір. Ще до повномасштабного вторгнення Україна жила в умовах тривалого скорочення населення та низької народжуваності. Війна поглибила ці процеси через загибель людей репродуктивного віку, масове переміщення, розділення сімей і відкладені вагітності. За даними, які наводить hromadske, завдяки допоміжним репродуктивним технологіям в Україні щороку народжуються приблизно 10 тисяч дітей. На початку великої війни цей показник різко зменшився, а згодом попит на лікування почав відновлюватися.

Однак репродуктивну медицину не можна розглядати як інструмент механічного "виправлення" демографії або як спосіб перекласти відповідальність за майбутнє держави на жінок. Народження дитини не може бути вимогою. Завдання держави — забезпечити умови, за яких люди, котрі хочуть мати дітей, не втратять такої можливості через війну, службу, захворювання чи відсутність доступної інформації.

Що означає кріоконсервація на практиці

Побутове слово "заморожування" лише приблизно описує складний лабораторний процес. Для збереження яйцеклітин та ембріонів сьогодні широко використовують вітрифікацію — надшвидке охолодження, за якого біологічний матеріал переходить у склоподібний стан. Такий підхід допомагає уникнути утворення великих кристалів льоду, що можуть пошкоджувати клітини. Надалі матеріал зберігають у рідкому азоті за наднизької температури.

У кріобанку можуть зберігатися різні види біоматеріалу, і кожен варіант передбачає окремі медичні, етичні та правові рішення.

Яйцеклітини можна кріоконсервувати незалежно від того, чи має жінка партнера. Якщо згодом вона вирішить використати ці клітини, їх розморожують і запліднюють у лабораторії; отриманий ембріон можуть перенести до порожнини матки відповідно до медичного плану.

Сперму зберігають перед відправленням на фронт, операцією, лікуванням або за інших обставин, що можуть зашкодити репродуктивній функції. Для військовослужбовців питання особливо актуальне через ризик травмування, вплив складних умов служби та загрозу життю. Водночас можливість посмертного використання біоматеріалу повинна спиратися на чітке прижиттєве волевиявлення людини й належне юридичне оформлення.

Ембріон утворюють із яйцеклітини та сперматозоїда в межах програми екстракорпорального запліднення. Кріоконсервація дає змогу перенести його пізніше — через стан здоров'я, необхідність лікування, тимчасову неготовність до вагітності чи надзвичайні обставини. Саме такий сценарій став частиною історії Олени Білозерської та Валерія Воронова.

Можливості методу потрібно пояснювати разом із його обмеженнями. Кріоконсервована яйцеклітина не є "гарантованою дитиною", а наявність ембріона не гарантує вагітності та народження дитини. Процедура також не усуває впливу віку й стану здоров'я на майбутню вагітність. Прогноз залежить від віку на момент отримання клітин, їх кількості та характеристик, анамнезу, лабораторних умов і багатьох інших чинників. Тому відповідальне рішення починається з консультації, обстеження та персоналізованої оцінки, а не з рекламної обіцянки.

Репродуктивні гарантії для захисників і захисниць

Протягом тривалого часу збереження фертильності українських військових залежало переважно від власних ресурсів людини, волонтерських проєктів та ініціатив окремих медичних закладів. Повномасштабне вторгнення показало, що це не додаткова послуга заради комфорту, а складова медичної і соціальної підтримки людей, які щодня ризикують здоров'ям та життям.

У 2023 році ухвалили Закон України № 3496-IX. Він передбачив для визначених категорій захисників і захисниць державні гарантії забору, кріоконсервації та зберігання репродуктивних клітин на випадок втрати репродуктивної функції під час виконання обов'язків із захисту держави. У січні 2025 року Кабінет Міністрів затвердив порядок реалізації цієї гарантії.

Визнання репродуктивного майбутнього військовослужбовців сферою відповідальності держави є важливим кроком. Проте право, записане в законі, стає реальним лише тоді, коли люди знають про нього, можуть без зволікань пройти обстеження, дістатися медичного закладу, отримати зрозуміле пояснення і оформити необхідні документи без надмірних бюрократичних бар'єрів.

Поряд із доступом до процедури необхідні відповіді на складні запитання. Яким має бути волевиявлення щодо використання клітин після смерті їхнього власника? Як діяти у разі зміни сімейного статусу? Хто фінансуватиме подальше зберігання? Які технічні гарантії захищають матеріал під час атак на енергетичну інфраструктуру? Репродуктивна автономія потребує точних правових норм, контрольованих умов зберігання, резервного живлення та безумовної поваги до волі людини.

Особливо важливо не перетворити право на моральний обов'язок. Військовослужбовець не зобов'язаний залишати біологічне продовження, а військовослужбовиця — планувати материнство. Кріоконсервація має залишатися добровільною можливістю, а не новою формою суспільного тиску. Її гуманістична цінність — у збереженні вибору для тієї людини, якою захисник або захисниця повернеться з війни.

"Моє майбутнє": від планування життя до збереження вибору

Програма "Моє майбутнє" клініки репродуктивної медицини "Надія" присвячена збереженню жіночої фертильності за допомогою кріоконсервації яйцеклітин. Серед можливих причин звернення на сторінці програми зазначені відкладене материнство, відсутність партнера, освітні чи професійні плани, а також медичні обставини: знижений оваріальний резерв, заплановані операції на яєчниках, ризик передчасного виснаження яєчників або лікування, яке може вплинути на фертильність.

Шлях передбачає консультацію репродуктолога, оцінку здоров'я й оваріального резерву, гормональну стимуляцію під ультразвуковим контролем, отримання зрілих ооцитів, їх оцінювання ембріологами, вітрифікацію та зберігання у кріобанку. За переліком процедур легко не помітити головного: це особисте рішення людини, яка допускає, що бажаний життєвий сценарій може не реалізуватися у запланований термін, і прагне зберегти один із можливих шляхів.

До великої війни відкладене материнство найчастіше пояснювали навчанням, кар'єрою, подорожами або пошуком партнера. Українська реальність додала причину, яку людина не обирала: роки, забрані війною. Для військовослужбовиці, медикині, волонтерки, журналістки на фронті чи цивільної жінки, яка довго чекає на повернення партнера, слова "моє майбутнє" перестають бути абстракцією. Вони означають спробу зрозуміти, що із запланованого раніше ще можна зберегти.

Згадка про конкретну програму не повинна звучати як універсальне рішення або реклама "гарантованого материнства". Її практична цінність полягає у доступі до можливості оцінити фертильність, отримати індивідуальне пояснення прогнозу та, за наявності особистого бажання і після консультації з лікарем, розглянути кріоконсервацію яйцеклітин.

Не демографічна кампанія, а система підтримки

Демографічні наслідки війни Україна відчуватиме ще десятиліттями. Та обговорення цієї проблеми не повинно зводити жінку до статистичної одиниці, а військового — до носія "генетичного матеріалу для нації". Народження дитини не є патріотичним обов'язком. Це інтимний вибір, для якого потрібні безпека, житло, доступна медицина, психологічна підтримка, відповідальне партнерство і впевненість, що родина не залишиться наодинці з наслідками війни.

Кріоконсервація є лише частиною такої системи. Разом із нею потрібні реабілітація після поранень, лікування безпліддя, психологічна допомога, якісне ведення вагітності, доступ до ЕКЗ за медичними показаннями, підтримка сімей загиблих, сучасне регулювання посмертного використання біоматеріалу та захист інтересів майбутньої дитини.

Не менш значуща просвіта. Базова інформація про оваріальний резерв, вікові зміни фертильності, варіанти збереження репродуктивних клітин і межі технологій має бути частиною культури турботи про здоров'я — особливо для людей, чия робота або служба пов'язані з підвищеним ризиком. Розмова не повинна починатися лише тоді, коли доступних варіантів уже стало істотно менше.

Водночас просвіта несумісна із залякуванням. Риторика про "біологічний годинник" може посилювати тривогу, а комерційна комунікація — перетворювати страх на інструмент продажу. Медично етичний підхід полягає в тому, щоб чесно пояснити ризики та невизначеність, не завищувати ймовірність успіху, дати людині достатньо часу для рішення і так само поважати її відповідь "ні".

Можливість одного дня знову планувати

З технічного погляду кріобанк — це контрольоване сховище з контейнерами, системами моніторингу та резервним живленням. У суспільному вимірі він зберігає не "майбутніх дітей" і не обіцянку щасливого результату, а можливі життєві сценарії. Це шанс для людини колись знову дивитися далі, ніж до наступного ранку.

Історія Олени Білозерської набула широкого розголосу, бо її приватний вибір віддзеркалив досвід цілої країни. Поки вона знову була на війні, ембріон зберігався у Києві три роки й один місяць. Згодом очікування завершилося народженням Павлуся.

Не кожне зберігання репродуктивних клітин завершиться вагітністю, і не кожна людина вирішить ними скористатися. Це не скасовує соціальної цінності технології. Для країни, де мільйони людей змушені були відкласти власні плани, важливою є сама можливість не відмовлятися від них остаточно.

Захисники й захисниці відстоюють майбутнє України. Справедлива відповідь суспільства — берегти також їхнє особисте майбутнє, зокрема право після війни самостійно вирішити, чи ставати матір'ю або батьком.

Джерела

• Сюжет телеканалу "Рада" про Олену Білозерську та шлях до батьківства
• Програма "Моє майбутнє" клініки репродуктивної медицини "Надія"
• Закон України № 3496-IX
• Постанова Кабінету Міністрів України № 78 від 24 січня 2025 року
• Матеріал hromadske про репродуктивну медицину та демографічну кризу