Гейші на вулицях та в Інтернеті: японське ремесло знову популярне

7
26 червня 2008

Її звичний день починається о 8:30. Дівчина має прочитати свіжі газети - ану ж клієнтові заманеться обговорити з нею новини...

Кілька годин на день вона навчається грі на триструнній лютні "сямісен" та інших інструментах, співу та танцям, мистецтву чайної церемонії та чемної бесіди.

Після обіду розпочинається підготовка до вечора. Протягом години їй роблять макіяж, потім ученицю загортають у кімоно, яке, разом із шпильками для волосся та іншими прикрасами, важить кілька кілограмів.

О шостій вечора розпочинаються зустрічі з клієнтами. Мієхіна рідко коли засинає раніше третьої ночі.

Її навчання триває вже три роки, й вона досягла неабияких успіхів. Можливо, коли-небудь вона сама стане господаркою чайного будиночку та навчатиме своїх наступниць. Дівчина має два вихідних дні на місяць, рідко бачиться із рідними, розгубила друзів - проте не шкодує про свій вибір.

"Я знала: якщо увійду у цей світ, то житиму зовсім не так, як інші дівчата-підлітки," - зізнається вона.

Експерти гадають, що той факт, що дівчаток вабить світ чайних церемоній, музики, танців та грайливих діалогів із клієнтами, свідчить по те, що японці знову ставляться з повагою до традиційної культури. Після періоду занепаду, що тривав багато десятиріч, традиційно японська індустрія розваг знов набуває популярності.

Сьогодні вже 100 дівчат-підлітків у Кіото вчаться на гейш. Звісно, не порівняти із 20-ми роками минулого сторіччя, коли у Гіоні, найзнаменитішому кварталі чайних будиночків, працювали 800 представниць цієї професії, але лишились позаду й 70-ті роки, коли гейш було всього 28.

"Тепер японці набагато менше, аніж раніше, прагнуть здаватися представниками західної культури. Колись вони параноїдально боялись, аби Захід не подумав про них чогось поганого.  - пише Леслі Даунер, авторка книги "Гейша: таємна історія світу, що зникає".

"Особливо це стосувалось гейш: навіть японці вважали їх занадто старомодним явищем," - додає Даунер.

Захід в той час таки мав хибне уявлення про цю професію, нерідко плутаючи гейш із повіями у національних костюмах. Ніде правди діти, випадки любовних пригод із клієнтами трапляються, але більшість міфів про гейш вже розвіюються завдяки ЗМІ та Інтернету.

Екранізація бестселера Артура Голдена "Мемуари гейші" (2005) у естетичному плані настільки ж далека від справжнього життя гейш, як Голівуд від Кіото, проте зробила добру справу - викликала інтерес підлітків до цієї професії.

Та й гейші старої школи перестали опиратися прогресу - у Інтернеті з'явилися блоги кібергейш та сайти чайних будиночків із оголошеннями про набір новеньких "майко".

Інтернет-щоденники гейш користуються шаленою популярністю, незважаючи на те, що у жодному разі не містять пліток про клієнтів.

Даунер, яка провела півроку серед гейш, пише: "Тепер вони прагнуть запропонувати світові імідж, що забезпечив би їм більше дивідендів. Вони нарешті занепокоїлись, що традиції гейш зникнуть, та вирішили вжити заходів".

За матеріалами The Guardian

powered by lun.ua