Обітниця незайманості на все життя: навіщо албанки стають "чоловіками"?

228
27 червня 2008

Багато років тому 20-річна дівчина відрізала довгі чорні коси, вдягла вбрання покійного батька, взяла рушницю та поклялася ніколи не кохати, не одружуватись та не мати дітей.

Це дало їй право вважатися чоловіком, очолити свою велику родину та піклуватися про матір, невісток та племінників.

Традиція незайманості сягає корінням Кодексу Лека Лукаджина - це кодекс поведінки, що існував у кланах північної Албанії протягом 5 сотень років. Якщо голова родини помирав, не лишивши по собі нащадків чоловічої статі, роль найстаршого у родині мала право узяти на себе жінка, що дала обітницю незайманості.

Вона отримувала право носити зброю, мати власність та вільно пересуватися. Вартість життя незайманої коштувало скільки ж, скільки чоловіче (12 биків). Життя звичайної жінки оцінювалось вдвічі менше.

Протягом десятиріч під час комуністичної диктатури Албанія була практично ізольована від решти Європи, і це дозволило зберегтися середньовічним традиціям.

За даними соціологів, сьогодні на півночі країни живе 40 жінок, що дали обітницю незайманості.

"Тоді бути чоловіком було краще, оскільки вважалося - що жінка, що худоба - однаково. Сьогодні в албанських жінок рівні із чоловіками права, вони навіть більш впливові. Думаю, сьогодні бути жінкою - це добре," - каже 78-річна незаймана Паше Кекі.

Вона змушена була стати чоловіком після загибелі свого батька. Дівчина почала працювати на будівництві та ходити до мечеті разом із чоловіками. Через багато років, коли вийшов із в'язниці 80-річний вбивця її батька, вона наказала своєму 15-річному племіннику стратити його. Їй шкода хлопця, якого за це вбили родичі старого. За давнім кодексом, за пролиту кров слід помститися.

Паше Кекі каже, що їй ніколи не буває страшно. Вона вже й забула, як розмовляти "по-жіночому"... А нещодавно їй довелося лягти у лікарню, і сусідка по палаті перелякалася, що її поклали поряд із чоловіком.

"Паша", як кличуть її у родині, не засмучується через те, що не має дітей - її завжди оточували племінники та племінниці. Вони запевняють, що їм ы на думку не спаде одружуватись, не одержавши дозволу "дядька".

"Я прийняла рішення на всі 100%, і мені не забракло сил не повернути все назад," - з гордістю каже "чоловік".

Сьогодні традиційні родини, у яких всі мешкають під одним дахом, стають рідкістю. Становище жінки у албанському суспільстві кардинально змінюється.

"Сьогодні албанська жінка - щось на кшталт міністра економіки, міністру кохання та міністру внутрішніх справ, який контролює, хто і що робить, - говорить критик, що займається албанським фольклором Ілір Ізейрі. - Сьогодні в Албанії за усім стоять жінки".

Проте не всі представниці слабкої статі, що дали обітницю незайманості, радіють змінам.

54-річна охоронниця Діана Ракіпі шкодує за старими часами. У роки комуністичної влади вона була високопосадовим офіцером армії, навчала жінок-солдатів. Зараз, засмучується вона, жінки не знають свого місця.

"Сьогодні жінки ходять на дискотеки напівоголеними й не знають меж, - каже Ракіпі, яка має коротке волосся та носить військовий берет. - Я завжди сприймала своє життя як чоловіче. Я не вмію прати, прасувати, готувати. Це жіноча робота".

88-річна Каміль Стема перетворилася на чоловіка, коли помер її батько, й вона лишилася найстаршою із сестер.

Вони рубала ліс із іншими чоловіками, мидяла поруч із ними на весіллях. Варто було їй заговорити до жінок, ті ніяковіли. Стема каже, що її обітниця була водночас і необхідністю, і жертвою.

"Деякі мої родичі намагалися вмовити мене змінити одяг та повернутися до суконь, але, коли побачили, що я перетворилася на чоловіка, то лишили мене у спокої... Мені подобається моє життя як чоловіка. Я ні про що не шкодую".

За матеріалами International Herald Tribune

powered by lun.ua