Алкогольні пристрасті українських письменників

Міцних спиртних напоїв не цуралися багато світових класиків, серед яких Чарльз Буковскі, Ернест Хемінгуей, Вільям Фолкнер, Джон Стейнбек та багато інших.

Алкогольний міф є і в української літератури, що значною мірою зумовлено ментальністю нашої нації. Щоправда, вітчизняна письменницька еліта значно стриманіша у висловлюваннях про спиртне, признатися в тому, що пишуть "під мухою", зможе не кожен. Однак, зі слів очевидців, аналізу творів та скупих натяків самих митців, черпати натхнення у "зеленого змія" доводилося не одному літератору.

Замість вступу

Якось поет Віктор Неборак, досліджуючи зв'язок між творчістю і алкоголем, заявив, що важко собі уявити українського письменника, який би "взагалі не нюхав корка".

Інший поет - Юрій Лисенко, він же Юрко Позаяк з літературної групи "Пропала грамота", а тепер ще й голова Служби підготовки виступів Віктора Ющенка, свого часу присвятив алкоголю цілий цикл поезій з промовистою назвою - алкохоку. "Усе той сон страшний / Шампанське й самогон / Плюс вермут й тепле пиво," - римував автор колоритних віршів.

Легендарна літературна група "Бу-ба-бу", з якої вийшов Юрій Андрухович, свого часу відзначала кращі вірші інших авторів власною літературною премією - пляшкою алкоголю. Така премія була вибрана не випадково - дія відбувалася в час горбачовського "сухого закону" і пляшка вина була великою розкішшю і, водночас, викликом державній політиці.

"То була гарна нагода завести нових друзів, поспілкуватися, почитати вірші тощо. Ми ніколи не напивалися," - згадує очевидець тих подій і прокуратор літературного тріо Віктор Неборак.

Кумир сучасної молоді, письменник Сергій Жадан в одному з інтерв'ю зізнався, що його покоління якісно відрізняється від покоління сучасної молоді не лише світоглядом, але й шкідливими звичками. "Естетика 90-х - алкогольна естетика, естетика важкого алкоголю. Естетика двотисячних - це, умовно кажучи, естетика легких наркотиків," - зазначив письменник. Однак нещодавно Жадан змінив свою думку, перейменувавши естетику 2000-них в естетику пастеризованого молока, мовляв, там консервантів більше.

Особисте ставлення до алкоголю письменник називає "дистанційованим", переконуючи, що алкоголь і література - дві різні речі. "Я більше знаю про вплив алкоголю на процес розкладу печінки письменника. Алкоголь - найкраще з того, що вигадало людство (крім штучних супутників, звісно), проте до творчості стосунку він не має," - переконує Сергій Жадан.

За результатами опитування "Української правди. Життя" алкогеніїв вітчизняної літератури виявлено не було: більшість митців заявили про стримане та контрольоване ставлення до спиртного. Однак цікавих думок на цю тему назбиралося чимало.

Брати Капранови

- Ми любимо спиртні напої. Більше за те - ми любимо добрі спиртні напої.

У болгарському селі Делень, де ми жили до школи, за стіл без склянки вина не сідали, незалежно від віку. У нашому рідному Очакові починаючи з п'ятого класу ми щоосені їздили збирати виноград для місцевого винзаводу. А потім, ставши дорослими, ми один час працювали на компанію, яка виробляла вино, і прокаталися винарнями від Молдови до Вірменії.

Тоді ми й зацікавилися культурою виноробства і алкогольною культурою взагалі. Ми пірнали у своєрідні "запої" - робили собі екскурс по всіх основних групах напоїв, щоб навчитися розрізняти добре від поганого. Тепер, відкорковуючи пляшку, ми знаємо, що п'ємо, розуміємо, як його краще пити і на що варто очікувати далі.

Сергій Панюк (в центрі), Дмитро Лазуткін (праворуч) та один з братів Капранових гріються коньячком після пірнання в ополонку голяка 19 лютого цього року. Фото Дмитра Ларіна

Але у нас є один недолік - ми не вміємо напиватися до нестями . Фізіологія не дозволяє. Тож розв'язувати проблеми традиційним для українських можновладців шляхом - шляхом справжнього тривалого запою у нас не виходить. А отже алкоголь ми використовуємо як спосіб трохи розслабитися в кінці дня і для поліпшення процесу спілкування з іншими людьми.

Саме тому ми не використовуємо алкоголь при творчості. Хіба що келих вина може стояти біля комп'ютера, коли ми пишемо. Трохи перебрав - і творчість не йде. Знаємо, що це індивідуально - хтось пише п'яний, хтось з похмілля, але у нас пиття і творчість є процесами розв'язаними.

[L]Втім, у літературі та алкоголі є багато спільного. Адже і письменники і винороби торгують міфами.

Щодо так званих "легких наркотиків", то нам не пощастило - нас не бере анаша. Не знаємо, з якої причини, але замість кайфу, про який говорять, ми відчуваємо тільки нудоту і роздратування.

Тому, коли читаємо, не класифікуємо літературу як "алкогольну" або "наркотичну". Адже це - лише пальне, яке додавалося у пальник, а нас цікавить результат - що з того вийшло.

І чим менше у цьому результаті відчувається власне запах "пального", тим, на нашу думку, краще".

Мар'яна Савка

- Я вживаю алкоголь дуже помірно - хороші вина для смаку, хороший коктейль - для смаку і настрою в компанії, "блакитна маргарита" - те, що треба. Не люблю горілки, пива п'ю мало і тільки дуже холодне в спеку. За стабільну якість поважаю вина Чилі та Південної Африки, тим паче ціна помірна. Люблю деякі французькі білі ігристі вина, не довіряю консультантам винних бутиків, бо можуть за великі гроші підсунути кисляк.

На мою творчість алкоголь жодним чином не впливає. Як і куріння, бо я ніколи не палила. Як і наркотики - бо навіть і не пробувала.

Мар'яна Савка вживає алкоголь дуже помірно. А на її творчість алкоголь жодним чином не впливає. Як і куріння та наркотики: поетеса ніколи не пробувала запалити цигарку чи відчути кайф від марихуани. Фото artvertep.dp.ua

Оговорювати письменників, які мають алкогольну залежність, я не хочу. Це їхній вибір. Це болюча тема. Мені боляче на це дивитися, але вони дорослі люди. А тема наркотиків і наркоманів у мене викликає фізичний спротив. Я навіть модних арт-хаузних фільмів про це не можу дивитися.

Любко Дереш

- Писати під алкоголем можна. Про це свідчить досвід визнаних письменників, зокрема того ж Чарльза Буковскі. І для когось це буде література. Жадан, Іздрик, Олег Лишега - теж представники алкокультури, що певною мірою видно з текстів.

Алкоголь розцінюю не як стимулятор до творчості, а як те, що може прибити в людині певні фактори, які не дають їй творити.

Я під алкоголем не пишу. Думаю, що спиртне може допомогти людині лише розслабитися, але спонукою до творчості не є.

Богдан Горобчук

- До алкоголю ставлюсь спокійно, без зайвого ентузіазму, але не уникаю моментів близькості з ним. Досі таке ставлення мене не зраджувало до якихось нехороших вчинків.

Писати під алкоголем можна, звісно, але тексти під цією справою виходять схожими на дітей алкоголіків - з порушеною гармонією і дещо надламаними. Так що, практично все, написане під впливом алкоголю, намагаюся не показувати нікому.

Ірена Карпа

- Спирт, spirit - це ж іще й дух. Тобто певна міра алкоголю допомагає його звільнити. Як казав дон Хуан, взагалі-то не важливо, що приймати, щоби змістити положення "точки зборки".

Хтось вдається до пейоту, хтось до маріхуани, хтось до алкоголю, хтось до вправ із диханням, до медитації, до енергетичних занять, до аналізу снів. Важливо одне - змінити це довбане положення. Митець тільки в такому стані зміни й може творити. В кожного свій засіб. Моралізувати й когось судити по собі - останнє діло, прихисток невдах.

Письменники, що описують стан п'яної людини, просто роблять замальовки з життя. І часто геніальні. Мої улюблені алкоголіки - Буковскі і Том Вейтс. (Є ще двійко українських письменників, я їх страшно люблю, але вони зараз зав'язали, то ж не хочу наврочити).

Я люблю хороше вино. Коли дуже зимно, то добрий коньяк. Можу сидіти біля океану з келихом gewürztraminer чи в Гімалаях із camus у фляжці, і шкрябати щось у блокноті. Це поки в подорожі не закінчуються гроші. Коли закінчуються - переходжу на каву і згущонку по-сосюринськи (коли робиш дві дірки в банці і смокчеш з одної). І ще не ясно, який із наркотиків страшніший.

А взагалі я не розумію, як це - мати від чогось залежність. Важливо насолоджуватися життям, головна принада котрого для мене - свобода.

Андрій Кокотюха

- Алкогольний досвід для письменника, як на мене, досить важливий. Не хочу зараз наводити відомі імена алкозалежних літераторів минулих століть.

Хемінгуей вивів цю залежність у своєрідну формулу: "Письменник - людина самотня навіть серед натовпу. Процес творчості, як і процес споживання алкоголю, вимагає самотності. І алкоголь є реакцією на самотність митця".

Якщо говорити про мій досвід, то писати будь-що в стані навіть легкого сп'янінні я не в силах, не кажучи вже про похмільний синдром. Хоча в поетів навпаки...

Та з власного досвіду знаю: митець, зокрема, письменник п'є заради страшного похмільного синдрому. Саме в такі моменти сприйняття загострюється, світ довкола бачиться оголеним, не глянцевим, а отже - справжнім. Ця справжність у нормального письменника трансформується згодом у тексти.

Андрій Кокотюха не сприймає естетику наркотиків. Вони, за словами письменника, не слов'янські, є шкідливою модою і до того ж молодіжною. Фото bookvoid.com.ua

Наприклад, багато хто не сприймає українських перекладів Чарлза Буковскі у виконанні Іллі Стронговського : Стронговський зовсім не має алкодосвіду, а значить, не здатен відчути нерв Буковскі, лише пише англійські слова українською мовою.

Я не сприймаю естетики наркотиків. Взагалі, не певен, що це - естетика.

Наркотична залежність придушує волю, алкогольна - лише тіло. До того ж наркотики - це не слов'янське. Це лише шкідлива мода. Причому, молодіжна: в сучасній українській літературі я практично не знаю старших письменників, котрі сповідують наркотичну естетику.

Натомість серед молодих авторів- наркоестетів нема яскравих особистостей. Спалахнув або почав бодай тліти - і все, його нема, згорів.

Однозначно позитивне: митцю такий досвід треба мати. Але алкоголь дає можливість вчасно зупинитися. Наркотики - ні. Тому я вже кілька років намагаюся відмовлятися від спиртного взагалі, бо тепер воно шкодить самому процесу написання. Творчості як такій не шкодить, та працювати заважає.

Колись років десять тому в мене була ідея зробити фестиваль: "Алкоголь проти наркотиків". Але, повторюся, сьогодні я свідомо відмовився від водки так само, як свідомо в 1990-х обрав її як спосіб мистецького життя.

Ілля Стронговський

- Алкоголь - то є стан душі, розлитий по пляшках. У малих дозах без нього ніяк. Але часом і великі не рятують.

Стан алкогольного сп'яніння не впливає на процес творчості. Стан сп'яніння ні на що не впливає, він просто все змінює. Коли пишеться - пишеться і тверезому. А от читати, особливо чуже, тут без пляшки можна і не розібратися.

Кожен обирає свою стратегію. Хтось алкоголь, хтось наркотики, хтось комбінує. От комбінувати у малих дозах мені видається найоптимальнішим. Бо дехто й досі п'є кефір.

Сергій Пантюк

- Вживання алкоголю, на мою думку, у 95-ти зі ста випадках є частиною іміджу письменника, такої собі довколалітературної легенди. Скільки разів ми чуємо чи говоримо щось на кшталт "А письменник Х знов у клапті нарізався на фуршеті" чи "Письменника Y вчора ледве доставили до його помешкання, перед тим він наблював у таксі" тощо. Це добре чи погано - питання побічне, головне - про письменника говорять.

Особисто для мене вживання алкоголю завжди було такою собі ознакою козацтва-молодецтва. Моя легенда творилася дещо по-іншому: всі знали, що я можу випити мало не піввідра горілки, але непристойно п'яним мене ніхто не бачив. Відлупцювати "дєрзкого" москаля чи погратися з Андрусяком в "русскую рулєтку" - бувало, але нічого більше. А ще я завжди прагнув керувати пиятиками, робив це щиро, по-товариськи, звідси і друга частина легенди - "коли Сліва наливає, вживати легко і благодатно". Хоча це таки правда ))).

І ось тепер, через рік від того чорного дня, коли хвороба змусила нас із бухельцем "розійтися краями", я зрозумів дивну річ - а ні фіга не змінилося! Я так само керую пиятиками, веселюся, співаю застільних пісень, лише при цьому не бухаю. Та енергетика нормального дружнього застілля робить своє - і ти постійно перебуваєш "на хвилі".

Стосовно ж творчого процесу - це теж прикол, бо насправді п'яненьким писати неможливо. Тобто, можливо, і я навіть пробував, але потім доводилося переписувати все наново. І тільки єдиний вірш є мене, повністю написаний в "енному стані" і той присвячений Романові Скибі))).

Тарас Прохасько (на фото справа) запевнив "Українську правду. Життя", що що алкоголю не вживає і нічого про це не знає

Сашко Ушкалов

- Безумовно, алкоголь впливає не лишень на творчий процес, а й на всі процеси: на обмін речовин там, на процеси функціонування печінки тощо. Якщо говорити конкретно про мене, то я не пишу в стані алкогольного сп'яніння принципово.

Тим не менше, помічав, що дуже непогано пишеться в пост-алкогольному стані, тобто в стані, який нарід називає "бодун". Тоді дуже легко даються стьобні й саркастичні моменти, та й голова варить із пробуксовками, через що мислення заносить в дуже цікаві віражі.

Я люблю смачний алкоголь. Ставлення десь таке, як у Бернарда Шоу, що казав приблизно таке: "Алкоголь - це анестезія, яка допомагає майже безболісно пережити операцію під назвою "життя".

P.S. "Українська правда. Життя" надсилала запитання на цю тему також Юрію Андруховичу, Оксані Забужко, Олександру Ірванцю, Андрію Куркову, але відповіді від них ми так і не отримали. Хоч і чекали на них понад місяць. Хтозна, чи то проблеми з електронними скриньками стали на заваді, чи письменники не захотіли обговорювати таку тему.

А Тарас Прохасько відповів, що алкоголю не вживає і нічого про це не знає. Чого і всім бажаємо.