Пологи у ванній очима мами

Моя дитина народилася вдома. Першою стихією, яка її зустріла, була вода – у ванній. Вона не плакала після народження: тільки скрикнула кілька разів, і з цікавістю крутила голівкою з широко розплющеними очима.

Мій чоловік був поруч. Він не просто спостерігав, він брав активну участь у народженні своєї дитини й доглядав нас обох потім. І що б не трапилося з нами в майбутньому, це не зможе стерти моєї вдячності йому. З нами була акушерка, яка готувала до пологів, слідкувала за процесом, прийняла дитину на руки й забезпечила їй перший догляд.

"Навіщо ви так ризикували, коли в пологових будинках є все необхідне обладнання, реанімація, а вдома всього цього немає?", "Де б ви шукали вашу акушерку, якби щось трапилося? Її ж неможливо притягти до відповідальності", - не раз чули ми від шокованих родичів і знайомих. З першого погляду, суто матеріалістичного, вони праві. Але спробуємо пояснити.

Чому?

Відносини з офіційною медициною в мене не склалися з дитинства. І голодування, загартовування, цигун і фізичні вправи давно замінили собою пігулки й уколи. Тому в питанні пологів довіри до можливостей власного тіла й психіки було значно більше, ніж до найсучаснішого медичного обладнання й лікарів.

"Тільки б не заважали", - крутилося в голові ще до того, як було прийняте рішення народжувати вдома.

Спочатку ми з чоловіком збиралися народжувати хоч і разом, але в звичайному київському пологовому будинку. Все змінилося після перегляду документальних фільмів про пологи в воду, знятих послідовниками російського ентузіаста Ігоря Чарковського, випадково знайдених у файлообмінних мережах інтернету.

Вони перевернули всі попередні уявлення про пологи. Я зрозуміла, що це може бути гармонійно й красиво, що це подія глибоко сакрального, а не медичного характеру. І вагітність перетворилася на натхненну підготовку до чогось Великого.

Вважається, що дитина не пам'ятає свого народження. Однак у психології добре відомі "перинатальні матриці" Станіслава Грофа. Він пояснив, що процес вагітності й пологів не минає для дитини безслідно, а зберігається глибоко в підсвідомості, накладаючи відбиток на все її подальше життя.

В якому настрої буде матір під час пологів, які емоції вона відчує одразу після них, якою буде енергетика місця, де народиться дитина, і дотик чиїх рук передасть їй перші враження про світ - над цими питаннями ніколи не замислювалася офіційна медицина.

Більшість жінок народжують у страху й тривозі, в оточенні байдужих до них лікарів і акушерів (а спробуйте бути небайдужими, приймаючи по десятку пологів на день), в абсолютно незручній для цього позі, з тим чи іншим медикаментозним втручанням, а, значить, порушенням природного ходу пологів. То чи може бути здоровим суспільство, народжене в такий спосіб?

Вдома можна, по-перше, створити атмосферу, в якій породілля відчуватиме максимальний психологічний комфорт. Адже, без перебільшення, емоційний стан при пологах має вирішальне значення для їх перебігу.

По-друге, можна вільно вибирати позу для пологів, зручну для самої жінки, а не для лікарів. Народжувати легше навприсядки, або стоячи на ліктях і колінах, але аж ніяк не лежачи. А такої самодіяльності в пологових будинках на практиці дуже не люблять, хоча деякі родзали й обладнані спеціальними стільчиками для вертикальних пологів.

Крім того, вдома є можливість народити у воду, що часто легше й для матері, і для дитини. В українських пологових будинках такої можливості не передбачено.

По-третє, вдома легше уникнути невмотивованого медичного втручання. У пологових будинках часто навіть уявити не можуть, як це - зовсім нічого не колоти.

По-четверте, батько дитини може бути активним учасником процесу, і головне, через годину-другу ніхто його не вижене, залишивши породіллю наодинці зі своїми думками і, в кращому разі, з маленьким новим створінням поруч.

В усьому світі домашні пологи давно вже не вважаються чимось екзотичним, а природне бажання жінки народити дитину в рідному "гнізді" - безглуздою примхою.

У Європі й США відсоток таких пологів досить значний (у Голландії, за деякими даними - 40%). Просто там їх зробили законними й максимально безпечними. Пологи приймають акушери, які мають відповідні ліцензії, а під вікном породіллі весь час чергує реанімобіль, оснащений незрівнянно краще за нашу "Швидку", готовий стати міні-операційною прямо на місці, а в разі потреби швидко доставити в стаціонар.

У нас же поки домашні пологи пов'язані зі значним ризиком, коли перед прийняттям рішення треба сто разів зважити всі "за" і "проти".

З ким?

"Духовне акушерство", як називають прийняття пологів на дому, потрапило в Україну на початку 90-х років із Росії, де перші послідовники Ігоря Чарковського організовували навчальні семінари.

На сьогоднішній день у Києві працюють близько 10 людей, переважно жінок, які приймають пологи вдома. У багатьох із них досвід такої діяльності - 10-15 років, а загальна кількість прийнятих пологів сягає 200-300.

Коштує така послуга досить недешево - від 500 до 1500 доларів, приблизно як і пологи "за домовленістю" в стаціонарі. Іноді у вартість входять лише пологи, іноді - послідуючий догляд за дитиною й породіллею, кілька розвиваючих занять з малюком.

У деяких "духовних акушерок" можна пройти підготовчий курс перед пологами, вбивши цим двох зайців: налагодивши контакт і взаємну довіру та отримавши докладні знання про підготовку, особливості домашніх пологів, і таке інше.

Однак головна проблема в тому, що більшість із цих людей не мають медичної освіти. Їх діяльність у нашій країні не ліцензується, а значить, є незаконною. Разом з тим, працівники пологових будинків також не мають права приймати пологи на дому. Тому "духовне акушерство" стало майже підпільним явищем: інформацію про "акушерку" можна отримати тільки з уст в уста, а при виникненні ускладнень стосунки з працівниками пологових будинків складаються важко.

Одна з "духовних акушерок", умовно назвемо її Вірою, зазначає, що дуже часто в таких випадках жінка стикається з грубістю медпрацівників, які, замість надання допомоги, починають сварити її за рішення народжувати вдома.

Взагалі, "офіційні" лікарі зазвичай дуже не люблять "духовних акушерів", лякаючи ними, мов бабаями. Мій гінеколог, наприклад, при післяпологовому огляді зазначила, що, хоча все й пройшло нормально, але більше вона не радить народжувати вдома, бо нібито дитяча смертність при домашніх пологах становить 25%, тоді як у пологовому будинку - близько 1%. Звісно, це нісенітниця, бо з подібною статистикою ніхто б такою справою не займався.

"З більше 200 прийнятих пологів у мене був лише один випадок дитячої смерті, - розповідає Віра, яка двох власних дітей народила вдома лише з чоловіком, - Ще кількох жінок довелося відправити до лікарні з різних причин: слабка пологова діяльність, проблеми з відділенням плаценти, переношена дитина після кесаревого розтину. Кілька разів довелося реанімувати дітей удома, одного разу дитина потрапила до лікарні".

При цьому, переконана акушерка, в усіх випадках ускладнень причина лежала, перш за все, на психологічному рівні: чи то страх перед пологами, чи напружені стосунки з батьком дитини, чи сильне небажання когось із рідних, щоб жінка народжувала вдома. Тому саме психологічну підготовку вона ставить на перше місце.

До речі, про дуже популярне питання щодо відповідальності акушерки в разі чого. Дійсно, в Україні немає прецедентів притягнення їх до відповідальності, хоча кілька разів такі спроби робилися. Але чи багато ми знаємо випадків, коли відповідальність несли лікарі в пологових будинках? У нашій країні довести провину медпрацівника - справа практично неможлива.

Та й взагалі, якщо дитина помирає під час пологів, це далеко не завжди провина домашньої акушерки або лікаря в пологовому будинку. Смерть може підстерігати кожного з нас будь-де, в тому числі й під час пологів.

Однак народити дитину вдома - не означає повністю відмовитися від допомоги. "Духовні акушери" найчастіше використовують для профілактики й лікування ускладнень трави та гомеопатію.

Підготовка включає в себе прийняття певних трав для розм'якшення шийки матки перед пологами та заготовку на час пологів трав'яних настоїв проти кровотечі. Також у акушерки з собою аптечка, щоб у разі необхідності надати й медичну допомогу. В домашніх умовах можна, наприклад, зашити розриви, зупинити кровотечу, стимулювати пологи природними методами та реанімувати дитину.

Звісно, мова не йде про надскладні випадки, коли допомогти можна тільки в стаціонарі.

Як має бути?

Самі акушерки не дуже прагнуть "узаконити" свої взаємовідносини з державою шляхом отримання відповідних ліцензій.

"Суть системи від цього не зміниться", - говорить Віра. Вона бачить майбутнє за невеликими приватними пологовими будинками, при яких працюватимуть потужні центри підготовки до пологів - як психологічної, так і фізичної. І після проходження підготовки жінка матиме вибір: народжувати там або вдома.

В останньому випадку під вікном має стояти реанімобіль, як це робиться зараз на Заході, а акушер, що приймає пологи, повинен постійно бути на зв'язку з центром. І всі медпрацівники в цих пологових будинках, наголошує акушерка, мають проходити серйозну підготовку, перш за все, психологічну.

На необхідності покращити підготовку акушерів наголошує й відома в Україні майстер йоги Вікторія Рибачук, яка вже багато років готує вагітних до пологів. На її думку, медпрацівники мають отримати дозвіл приймати пологи вдома, але перед цим повинні підвищити свою кваліфікацію, навчитися проводити пологи більш природно - без медикаментів, у вертикальному положенні.

Вікторія Олександрівна в 1990 році народила свою третю дитину вдома у ванній в присутності лише чоловіка, і вважає, що домашні пологи мають багато переваг.

"Якщо жінка добре підготовлена, їй легше народити вдома. Тут своя енергетика, і атмосфера наповнена позитивними думками. В пологовому будинку працюють інші програми, там поширене грубе медичне втручання, і там складніше народити природно", - говорить вона.

[L]Однак, добре знаючи ситуацію з "духовним акушерством" в Україні, Вікторія наголошує, що й ці люди допускають багато помилок. Це і неправильне дихання, і переохолодження дитини, а також, як і в пологових будинках, часте застосування медикаментозної стимуляції пологової діяльності.

"А ще вони ставляться до пологів, як до стихії, не розуміючи, що цю стихію треба контролювати. До народження дитини треба дуже ретельно готуватися за допомогою фізичних вправ, наприклад йоги, правильного харчування, мислення", - додає Вікторія.

Разом з тим, доктор медичних наук, професор Анатолій Якович Сенчук виступає проти того, щоб дозволити лікарям приймати пологи вдома, оскільки за таких умов неможливо надати екстрену медичну допомогу такої ж якості, як у стаціонарі. "Завжди може знадобитися допомога анестезіолога, може виникнути потреба зробити кесарів розтин, і так далі", - говорить він.

Анатолій Якович став противником домашніх пологів після того, як у 1997 році, коли він був головним акушер-гінекологом Києва, у Ленінградському районі померла жінка, що намагалася народити вдома.

"Я за те, щоб створити домашню атмосферу в стаціонарі", - каже лікар, додаючи, що навіть дозволив би народжувати в воду, якби в пологовому будинку була така можливість.

До речі, треба визнати, що зараз і в пологових будинках багато змінилося на краще: дитину вже не розлучають із матір'ю після народження, і чоловік має змогу принаймні бути присутнім при пологах. Можна навіть домовитися, щоб пуповину перерізали не одразу, а хоч би хвилин через 20 після народження, коли вона остаточно перестане постачати поживні речовини.

Хоча, звісно, Україні ще далеко до розвинених країн світу, де давно вже існують клініки зі справді "домашньою" атмосферою і можливістю народжувати в воду.

Батьків треба виховувати з дитинства

Очевидно, що домашні пологи, особливо в українських реаліях, вимагають значно ретельнішої підготовки, якої неможливо досягти за кілька місяців. Якщо до вагітності жінка вела пасивний сидячий (або й лежачий) спосіб життя, полюбляла смажені ковбаски з пивом, а при найменшому чиху звикла бігти до аптеки - краще просто знайти хорошого лікаря, й народити, як усі "нормальні" люди.

Крім того, перед домашніми пологами важливо добре обстежитися, щоб впевнитися в відсутності протипоказань.

До них належать: передлежання або відшарування плаценти, поперечне або ніжкове передлежання плоду, випадіння пуповини або частин плоду, резус сенсибілізація, інсулінозалежний цукровий діабет, онкологічні захворювання, гестоз, порушення системи згортання крові, психіатричні хвороби в стадії загострення, передчасні пологи (до 37 тижнів), маса плоду менше 2,5 кг або більше 5 кг.

Також не бажано народжувати вдома після кесаревого розтину, при багатоплідній вагітності, після двох або більше абортів, у віці менше 16 або старше 35-40 років, маючи раніше більше п'яти пологів, а також маючи в анамнезі такі ускладнення як тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок, емболія легенева та тромбофлебіт після пологів.

Важливо повідомити "духовну акушерку" про стан свого здоров'я, про наявність хронічних хвороб, про результати досліджень під час вагітності. Після пологів бажано також пройти огляд у гінеколога й зробити УЗД.

Однак основне протипоказання для домашніх пологів - це страх і сумніви на зразок "а раптом щось станеться". Щоб народжувати вдома, потрібна інтуїтивна впевненість, що має бути саме так, і що це вдасться зробити добре ("по вірі вашій буде вам").

А найголовніше - жінка повинна усвідомлювати, що покладається лише на власні сили, що "за неї" ніхто нічого не зробить. Бо часто вагітна більше зайнята пошуком лікаря, який витягне з неї дитину, ніж підготовкою власного тіла й психіки. Та секрет у тому, що коли жінка тренована і впевнена в собі, їй не так уже й важливо, де народжувати - вдома чи в стаціонарі, бо в будь-якому разі пологи пройдуть чудово.

Усі фото з сайту Благодійного фонду "Материнство"

Катерина Тищенко, УП