Як зникає альтернативна сцена, або Розмова з одним музикантом

11
20 вересня 2012

Подорожуючи навколо Балтійського моря протягом місяця, ми на цілісінький день опинилися в Ізраїлі. До країни з нескінченними війнами, дівчатами у армії, могилами Ісуса Христа і Гаррі Поттера.

На заправці, обік якої ми ночували в наметі, зупинився джип. Хлопець нас гукнув – ми підійшли. Виявилося, що він теж їде до Гамбурга, як і ми, а тоді збирається до Данії. Тож нам з ним було дуже по дорозі і ми поїхали.

Він акуратно спакував усі свої речі — намет, розкиданий на задньому сидінні, схоже, він сьогодні теж у ньому ночував, спальник, пусті пляшки з-під води.

Я тим часом сходив і наповнив їх свіжою чистою водою з-під крану. Він запитав, звідки ми. Сказав, що з нашої країни походять його найулюбленіші письменники — Гоголь і Булгаков. Ми поїхали.

 

Слід сказати, що їхали ми до музичної столиці Німеччини. Гамбург — це місто, в якому народився Йоганнес Брамс. Можна сказати, що саме тут почалася кар’єра The Beatles у 60-х, коли в Британії про них ще мало хто знав.

Геві-метал сцена у 80-х тут була одна з найсильніших: Helloween, Gamma Ray, Running Wild. Хіба усі з них, за виключенням Брамса, починали з малих клубів — невеличких пабів і концертів "за їжу".

Так починається хороша музика. Апробована слухачами, а не нав’язана їм за допомогою вливання великих грошей у цілком комерційний продукт.

З нашим новим другом говорили ми про ізраїльську теперішню ситуацію. Вона страшенно схожа на українську. Хоча в Україні це ще менше когось хвилює.

 

Почнемо з того, що Ізраїль ізольований від зовнішнього світу. Автомобілем з Європи туди ніяк не дістатись. Через Сирію їхати наразі дуже небезпечно. Тому гурти, які виступають в малих клубах, можуть назбирати на авіаквиток до Америки, щоб там кілька місяців їздити по клубам і грати свою некомерційну музику.

Їхати в Ізраїль для таких гуртів немає жодного сенсу, адже концерти тут відбуваються в одному-двох головних містах, країна ж настільки маленька, що квитки на літак у дві сторони заради двох малих концертів — це зовсім невигідно. Для будь-якого гурту, навіть "середнього класу". Це мають бути дійсно великі концерти.

В Україні подібна ситуація. За відсутності музичних клубів за "совка", вони практично так і не з’явились в Україні за незалежності. Одиниці по всій Україні і практично жодного, де дійсно музика, а не гастрономія є у фаворі. Малі концерти в Україні роблять ентузіасти, на події ходить стабільно одна і та сама публіка, найчастіше — дуже маргінальна.

Гурти не їдуть в Україну також через кордон, якого відверто бояться, через стан доріг та дорожню поліцію, про які на європейських дорожніх форумах написано багато, з ними мало контактують українські музичні менеджери навіть через банальний брак знання англійської.

Музична сцена в Україні дуже бідна, хоча музична індустрія в Україні дуже багата. Це дуже схоже на лексуси і порші на цих роздлубаних дорогах. Так і концерти Михайла Поплавського проходять завжди при повних залах невільно набитого скоту, натомість актуальні європейські події часто проходять малопоміченими. Про них мало що можуть розповісти журналісти, які все життя спілкуються з зірками радянського шоу-бізнесового міжгалактичного масштабу.

 

В Ізраїлі ж та сама проблема — блокада країни з усіх кордонів, відсутність лоу-костів,  музичні клуби і бари зникають так само швидко, як і з'являються. А за останні кілька років їх практично не стало.

Правда, наш ізраільський друг не підупав духом, в Бельгії дуже дешево винайняв джип на кілька місяців, їхав по автобану 90 кілометрів на годину, що здавалося б безглуздістю, але в нього могло не вистачити грошей до пункту призначення — Норвегії, де він знайшов друзів, а ті запропонували роботу на кілька тижнів.

Ця робота дозволить йому покрити витрати за авто, пальне і подорож across Europe. Тут весь його рок-гурт, який вже не має надії на пошуки музичного майбутнього в своїй країні. Вони працюють на чорній роботі, витрачають гроші на подорожі і запис музики.

- В Ізраїлі залишились тільки великі і дуже великі зали, - каже наш друг Харан. - Нам там більше немає місця. Коли для тих, хто лише почав грати, — немає місць, де вони можуть знайти своїх слухачів, вони замикаються на своїх кухнях, граючи друзям, проте це ніколи не призведе до прогресу в розвитку. Музику треба випробовувати на слухачах.

Всесвітньовідомий ізраїльський гурт Infected Mushroom насправді робить музику у Лос-Анджелесі ще з 2004 року. Напевно, найвідоміший артист-трансексуал світу Dana International ще у далекому 1998-у році виграла "Євробачення."

За 5 років до того, як Україна вперше була безнадійно представлена на цьому конкурсі Олександром Пономарьовим. Відсутність розвитку навіть комерційної музичної сцени підтвердив той факт, що у 2008-у Дана писала пісню до "Євробачення" іншому артисту, а вже у 2011-у Дані, колись теж такій відомій в Україні, довелося знову представляти свою країну, вже вдруге, і цього разу не вийти навіть у пів-фінал.

Наші проблеми такі схожі, але причини у них насправді докорінно різні. Схожі і наслідки. Український телеефір переповнений здебільшого російським шоу-бізнесовим продуктом, ізраїльські телеканали ж діляться на російські та американо-ізраїльтянські, і в останніх переважає саме американська культура.

Харан довіз нас до Копенгагена серед самої ночі і ми пішли ночувати знову в наметі прямо в місті. Ми провели цілісінький день разом і було страшенно складно прощатися. Але далі наші шляхи розходилися, ми планували залишитись тут на кілька днів, а він поспішав доїхати до Норвегії, аби там влаштуватись на роботу, яка б дала йому змогу знову подорожувати і робити музику.

 

Фото & ілюстрації: Нателла Шавадзе

powered by lun.ua