La Caixa, або Вкрай суб'єктивні нотатки про Каталонію

Наш літак приземлився у Жироні пізно вночі. Про те, що ми опинилися у ЄС красномовно свідчив дефібрилятор для громадського користування, встановлений прямо у залі аеропорту на виході. Ця штука дуже нагадувала банкомат, можливо, тому нею зацікавилося непосідливе каталонське дівчисько.

Ще хвилину тому воно, засідлавши загривок свого хлопця, ганяло його від каварні до "La Caixa". Це було перше каталанське слово, яке я вивчив. Читається воно як "Кешьа", значить буквально "коробка", але перекладається здебільшого як "каса" чи "банк". Його іспанський аналог "Caja" читається "каха", але місцеві дуже недовірливо ставляться до перетікання каталонських грошей у Мадрид :)

Найшвидший і найдешевший спосіб дістатися до міста з аеропорту — автобус. Коштує це півгодинне задоволення 2,65 євро, рейси курсують регулярно аж до півночі. З автовокзалу до свого хостелу ми взяли таксі.

- Скільки до Пласа Каталунія? - спитав я у водія.

- Рахую не я, а лічильник, - відповів він ображено.

Як тільки ми сіли та повантажили речі, лічильник вже показував 1,5 євро. Водій одразу додав до цієї суми ще 4,5. Поки ми їхали, наклацало десь 3,5. Потім ми виявили, що від автовокзалу до нашого житла 10 хвилин пішки, але, звісно, вночі та без карти — краще вже таксі.

Хостел був прекрасний — у самому центрі міста, на березі річки Онья (Onyar), ввечері можна було забиратися на дах над четвертим поверхом та пити каву, милуючись Муральєю (величезна середньовічна стіна), що оперезувала стару частину міста. Стіни всього хостелу розписані величезними графічним роботами та висловлюваннями барселонської концептуальної художниці Сандри Марч (Sandra March), присвяченими темі сну та сплячих людей.

Підпис до малюнку означає "Коли я сплю, я бачу ясно".

Вранці ми прокинулися та побачили хлопця, який сидів на ліжку, тупо дивлячися в екран монітора. Поруч лежав диск з голівудським блокбастером. На ногах у хлопця були теплі шкарпетки та китайські гумові капці.

"Так це ж Сергійко з Троєщини! Викапаний! - подумалося мені. - Ми з ним колись там квартиру знімали".

Виявилося, що хлопця насправді звали Марк, він приїхав з Бельгії і, окрім англійської, розмовляв лише фламандською мовою. "Коли говорять французькою, я взагалі нічого не розумію", - сказав він мені. Марк був досить специфічним туристом: вдень він дивився американські фільми в номері та каталонське ТБ у холі на першому поверсі, а пізно ввечері — виходив гуляти до міста. Сподіваюся, він не накидався з виделкою на перехожих.

No Fiscal! No Social!

Жирона трохи нагадує Венецію, бо Онья омиває просто перші поверхи будинків, і через кожні два-три квартали влаштовані невеличкі мости для переходу на інший бік. Якщо встати на міст, то можна побачити краєвид, який Гугл видає одразу на слово "Girona".

Раніше під час дощів річка розливалася. У 1962 році розливом затопило всю центральну частину міста аж до другого поверху. Тоді Онья розділили на канали, але вийшла інша неприємність: за квартал від центру проти течії русло раптово міліє і через нього можна легко переступити.

Одразу за Пласа Каталунія, де ми жили, починалася нова частина міста, топографія якої промовисто вказувала на головних героїв каталонської історії: від короля Якова Першого Арагонського (або як тут кажуть "Жаума"), фундатора державності та діяча Реконкісти, аж до Сальвадора Далі — за іронією долі на площі його імені знаходиться найбільший у місті супермаркет.

Саме в новій частині міста ми відчули наближення 11 вересня (Diada Nacional de Catalunya) - національного свята Женералітату Каталонії. В цей день майже 300 років тому каталанські війська зазнали поразки після 14-тимісячної облоги Барселони у війні між Габсбургами та Бурбонами за Іспанський Спадок.

Каталонці воювали за Габсбургів, бо вони обіцяли зберегти їх мову. Ця війна поклала край сподіванням Каталонії на державність. Під час диктатури Франко це свято було заборонене. Кажуть, що навіть за вживання каталонської мови тоді запросто могли кинути до буцегарні. Але ж і цікавий був обраний історичний епізод для створення національної самоідентифікації!

Уявіть собі, що національне свято України відзначається, наприклад, 26 січня — у річницю поразки українців в бою під Крутами. Або, і це більш точна аналогія, 22 липня — день поразки дивізії Ваффен СС "Галичина" у бою під Бродами.

Коли я побачив на бетоні набережної висохлого Онья напис "Independencia I Socialisme", то зрозумів, що свято наближається. Трохи далі ми побачили перші плакати, що зображували гарну та вольову каталонку із національним прапором та закликами "No Fiscal! No Social!" - ("Ані податків, ані соцзабезпечення!" - мається на увазі, що місцеві не хочуть платити ці гроші у Мадрид).

Вже у хостелі я спитав дівчину на ресепшені, що саме заважає, на її думку, Каталонії відділитися від Іспанії.

- Скільки людей підтримує цю ідею на референдумі?

- Ви що! Який референдум? Мадрид ніколи не дозволить нам провести такий референдум.

- Але наскільки реальною взагалі є ця ідея? От, наприклад, Еускарія, країна Басків, багато років вела терористичну війну, аби позбутися влади Мадриду, і нічого з того не вийшло. А ви ж не збираєтеся жбурляти бомби в іспанців?

- Ні. Я не знаю, що робити. Відділитися хоче ще й Галісія, але ми не схильні до тероризму. Є, мабуть, якийсь інший шлях.

Риючися у купі старих DVD на розпродажі, я знайшов фільм про терористів Басконії. Він був виключно еускарською мовою, що нараховує сьогодні близько 800 тисяч носіїв, які мешкають переважно в Еускарії. З таким самим успіхом вони могли б продавати касетну бомбу.

Вздовж Муральї

Найкращий шлях, аби подивитися стару частину міста, починається біля підніжжя Муральї. Якщо зійти на неї сходами біля бомбосховища часів Громадянської війни, то можна побачити вражаючі панорами міста із Піренеями на дальному тлі.

Спуститися з Муральї варто біля бібліотеки Старого Кварталу Університету Жирони. Там можна відпочити в абетковому садочку та побачити, як на навчання приїжджають на моторолерах студентки: вони так і заходять до аудиторій — з величезними шлемами в руках. На стіні університету ми побачили ще один місцевий артефакт. Цей напис каталанською означає: "Геть у відставку фашиста-терориста Феліпа Пуіга!"

Пуіг - міністр внутрішніх справ Женералітата Каталонія. На одному з сайтів лівих активістів його називають "психопатом" та "вірним послідовником традицій КДБ" за те, що, зокрема, він створив урядовий інтернет-сайт, де запропонував громадянам "доносити" на активістів протестних рухів.

Протестують в Каталонії взагалі дуже багато. Не встигнеш пройти декілька кроків, і ось тобі — наліпка з черговим закликом: "Скорочення видатків на освіту руйнує майбутнє наших дітей" чи "Іноді є тільки одна альтернатива: або спрацює, або кінець". Але все це мало помічають туристи, які здебільшого фотографуються на тлі давніх вузьких вуличок, їдять паелью (рис з овочами та м'ясом) та купують сувеніри. Для них тут існують інші написи типу: "Дитина псує, тато платить".

До речі, харчуватися паельєю я би не радив: лише обід на двох коштуватиме мінімум 20 євро. В хостелах зазвичай є прекрасна кухня з холодильником, пічкою та "Common Shelf" - так називається склад рису, макаронів, солі та спецій для спільного та безкоштовного користування

До цього варто прикупити на ринку свіжої риби, хамону (типово каталанське блюдо — сиров'ялена свиняча нога), песто, твердого сиру, солодкого перцю, лимонів, оливок, динь, винограду, персиків, неймовірно смачних свіжих багетів та готувати для себе самостійно. Ми ні в чому собі не відмовляли, витрачаючи на продукти до 10-15 євро щодня на двох!

Окремо варто згадати також про сувеніри. Варто купити листівку з видами міста та надіслати її з поштамту (біля Пласа де ла Індепенденсія) додому чи друзям лише заради задоволення побачити чудові каталонські марки. На пошті майже ніхто не розуміє англійську, і я довго намагався майже на пальцях пояснити, що ж саме мені треба. Потім вони нарешті знайшли англомовну співробітницю, і вона сказала мені, що той тип конвертів, яких вони не мають, можна купити через дорогу в тютюновій крамничці. "Конверт" каталонською "sobre".

(До речі, будьте готові до того, що англійську в Каталонії розуміють погано, зате, через близкість до Франції, багато хто говорить французькою. Пам'ятаю, як служниця на ресепшені у Фігейросі намагалася пояснити мені, що у Барселоні треба пильно дивитися за своїми речами.

- Beaucoup de voleurs? (Багато злодіїв? ) - пригадав я свою шкільну французьку.

- Si, si! Beaucoup de voleurs!* (Так, так! Багато злодіїв, (фр) - зраділа вона, почувши знайомі слова.

Але я не раджу вам купувати листівки виключно у крамницях для туристів. Недалеко від мосту Понт де Педра є букіністичний магазинчик з величезним вибором старовинних листівок — мабуть, декілька тисяч штук! Деяким з них понад сто років, а коштують — від 5 центів за штуку. Роздивляючись фоліанти, якими майже до даху завалена ця крамниця, я вперше пожалкував, що не знаю іспанської мови.

Далі буде...