Капці Сальвадора Далі, або Вкрай суб'єктивні нотатки про Каталонію

Продовження. Читайте також першу частину: La Caixa, або Вкрай суб'єктивні нотатки про Каталонію

Дістатися до Фігейроса з Жирони можна залізницею за півгодини та 5 євро. Весь час за вікном проноситимуться на швидкості понад 150 кілометрів на годину гарні каталонські краєвиди із виноградниками та Піренеями на дальньому тлі.

Виноградники тут, до речі, особливі: їх вирощують лише на декілька сантиметрів над рівнем землі, аби не пошкодив північний вітер. От вже 28-ий рік на початку вересня у Фігейросі проходить Фестиваль вин Емпорди.

Прямо у центрі міста на Рамблі встановлюють намети, куди винороби з усієї Каталонії звозять тисячі пляшок рожевих, червоних та білих вин. Бокал із спеціальним маркуванням за 10 євро дає право перепробувати все і в будь-якій кількості. Місцеве ж солодке вино із специфічним присмаком називається garnacha del Empordà.

Фігейрос — містечко маленьке: від вокзалу до центру — всього 15 хвилин пішки. Прямо на вокзалі безкоштовно роздають карту, тож заблукати майже неможливо. Дорогою до центру ви обовязково проходитимете Пласа Каталунья з її вражаючим критим ринком: на жаль, він збирається лише раз на тиждень, всі інші дні доведеться купувати їжу в супермаркетах або ресторанах.

Прямо перед естакадою ринку стоїть цікава скульптура барселонського художника Мерсе Ріба — це Святий Георгій та Змій (Sant Jordi i el Drac). Але це зовсім не той Георгій Переможець, що зображений на гербі Москви, не воїн в обладунку на коні, який агресивно проштрикує списом нещасну рептилію, символізуючи непереможну силу російського важкоозброєного православ'я.

Ріба зобразив Георгія оголеним "аби уникнути асоціацій з будь-якими соціальними та культурними групами, а також історичними періодами". Крім того, Святий Георгій у Фігейросі однією рукою обережно притримує гостре лезо меча, бо розуміє, що Змій — насправді частина його самого. Вбити його — означає знищити в собі все найгірше, і таким чином — порушити баланс, а це може призвести до руйнування особистості.

Сутичка ще не почалася, і невідомо, чи почнеться взагалі, але напруження триває, і завдяки цьому, на думку скульптора, людство просувається вперед.

Еспадрільї Сальвадора Далі

Більшість недорогих готелів Фігейроса знаходяться якраз у центрі, поруч з Музеєм Сальвадора Далі. Цей художник вже декілька десятків років по своїй смерті годує все місто. Натовпи охочих подивитися на витвори його уяви з'їжджаються з усього світу.

У вересні черга до Музею, як до Мавзолею Леніна в часи недорозвиненого соціалізму, тому він починає працювати без вихідних. Кожен турист залишає тут 12 євро за вхід та мінімум 10 євро за сувеніри. На Далі роблять гроші всі, навіть таким безсоромним шляхом, як цей власник маленької крамнички на Carrer de la Jonquera.

Втім, насправді, колекція цього музею не варта такої пильної уваги. Здебільшого вона являє собою колекцію старих і вкритих пилом дешевих атракціонів.

На початку своєї кар'єри Далі був непоганим художником, але сюреалізм завів його на хибний шлях дешевої слави та швидких грошей. Найгірше, що сам він був дуже далекою від ідеології сюрреалізму людиною та використовував його з метою самозбагачення, за що й отримав від засновника течії Андре Бретона прізвисько Avida Dollars (Жадібний до долларів).

"Ні для кого не секрет, що сюрреалізм оголосив своїм принципом абсолютний бунт, безмежну непокору і узаконену диверсію, покладаючись на одне лише насильство. Найпростіший сюрреалістичний акт полягає в тому, щоб вийти на вулицю з револьвером у руці і стріляти в натовп, доки вистачить сил", - писав Бретон.

Керуючися цим принципом, до сюрреалістів можна записати Андерса Брейвіка, Pussy Riot та FEMEN. Сюрреалізм — це коли тобі 20-25, ти сліпо віриш у свої (а то й чужі) абсурдні принципи і не визнаєш ніяких компромісів. Таке швидко минає.

Але насправді сам Бретон не був таким радикальним, як писав про те у своїх прокламаціях: він швидше закликав до справжнього бунту, сподіваючися, що сам факт заклику призведе до якихось неймовірних зрушень у мистецтві. І ці зрушення відбулися, хоча й несподівано для самого Бретона - найпомітнішим серед них став саме Далі, якого метр так зневажав.

В одному з залів музею є композиція Далі, рама якої викладена мотузяними сандалетами "еспадрільями". Художник спеціально сфотографувався в цих еспадрільях, і тепер його фото прикрашає одну з сабатерій — взуттєву крамничку, де їх можна купити за 20 євро. Так Далі перетворив абсолютний бунт на зручний лейбл, який можна наліпити навіть на капці.

На що справді варто звернути увагу у Фігейросі, так це на кахельну віршовану рекламу.

Підпис: "Ця дама знайде собі пару, бо все завжди купує в "Клара"

Підпис: "EMI — це книгарня-клас, щодня нові книжки для вас"

Та на графіті. Як бачите, без Далі й тут не обійшлося.

Неподалік від цієї стіни знаходиться абсолютно кругла Пласа Жоан Тутау і Вергес. Тут є великий супермаркет і п'ятеро чавунних дверей. Це концептуальна скульптура художника Кіма Домене "Les Portes".

Двері символізують собою одночасно п'ять континентів, п'ять мов, якими розмовляють у місті та відкритість Фігейроса для емігрантів та гостей. Після встановлення художник дозволив мешканцям сусіднього будинку розмалювати двері, як їм заманеться. Всю композицію поєднує металева стежка, на якій викарбуваний вірш каталонського поета Мігеля Марті і Поля, присвячений ідентичності.

Серед туристичних цікавинок пропонують подивитися також замок-фортецю Сан Феран (Castillo de San Ferran). Він був побудований у XVIII сторіччі для захисту Іспанії у війнах з Францією, але, після довгої облоги, таки був взятий військами Наполеона. Кажуть, що у 1925 році тут служив... так, знов цей Далі.

Прогулюючись центром біля Рамбли та Пласа Каталунія, ми несподівано побачили похоронну процесію із труною. Потім стало ясно, що це — демонстрація. Я запам'ятав цей напис на плакаті і незабаром побачив його знов на балконі одного з будинків: "Скільки ще потрібно смертей для поділу М-ІІ?"

Виявилося, що каталонський націоналізм тут ні до чого. М-ІІ — це дуже небезпечна негабаритна місцева дорога, де часто відбуваються лобові зіткнення, коли машини виїжджають на зустрічну колію.

Місцеві політики швидко скористалися цієї можливістю, аби звинуватити у всьому Мадрид: іспанський уряд не дає гроші на поділ дороги, але натомість вимагає від нас сплачувати величезні податки. Цей плакат повісив на вулиці навіть президент.