Історія однієї подорожі до Ефіопії

210
9 листопада 2014

Коли хочеться помандрувати в інші світи, а торованими шляхами їздити не цікаво, можна обрати Африку південніше від Сахари. Як я туди потрапив — ціла історія, шкода, що окрема. Скажу лише, що квитки купувалися ще тоді, коли я не міг передбачити, що почне відбуватися в моїй країні починаючи з весни.

Якби знав точно — не купував би квитків. Але раз вони вже були на руках і до літа не пропали, довелося їхати якраз у той час, коли на батьківщині в розпалі була війна.

Про чорну Африку багато чого чути, але мало хто туди наважується їхати. І значна віддаленість — не найголовніша причина для цього.

У більшості людей мандри асоціюються з чимось неодмінно приємним. Але якщо вони не передбачають п'ятьох зірок, м'якого моря і цивілізованого світу за вікном (такий варіант краще назвати не мандрами, а відпочинком), треба бути готовими до того, що ви можете потрапити у не дуже приємне місце.

Тим не менш, мандрувати завжди корисно. Можливо, екстремальні поїздки навіть корисніші, бо дають змогу зрозуміти, що твоя рідна країна далеко не найгірша у світі.

Адже справді, часто, коли хочуть наголосити на низькому рівні розвитку України, порівнюють її з Африкою. Але якщо побачити Африку на власні очі, стає зрозуміло, що таке порівняння може бути дуже далеким від правди, і на нього можна навіть образитися. І ось чому.

Загальний настрій

Ефіопія справляє неоднозначне враження. Протягом мандрівки мені пощастило зустріти кількох іноземців, і всі вони висловлювали схожі спостереження.

Наприклад, немолода пара з Німеччини стверджувала, що такої бідності і депресії, як в Ефіопії, вони не бачили навіть в Індії, причому Індію, незважаючи на її бідність, називали найприємнішою країною, де вони бували.

Молода пара з Великої Британії не приховувала свого роздратування з приводу постійного обману і канючення з боку місцевих жителів. Двоє дівчат із Японії, яких я зустрів уже на виїзді з Ефіопії, поділилися враженнями, які точнісінько збіглися з моїми.

"Настрій змінився одразу, щойно ми перетнули кордон — сказала японка. — Це при тому, що ми залишились у тому самому місті" (прикордонна застава між Ефіопією і Кенією перебуває посеред міста Мояле, половина якого належить Ефіопії, а половина — Кенії. Хто пам'ятає, подібну ситуацію змальовував старий серіал "Бордертаун").

Ефіопія, місто Бахір Дар

Люди

Педагогічна наука стверджує, що якщо людина вас чимось радує і одночасно чимось засмучує і ви хочете про це їй розказати, то спочатку розкажіть погане, а потім хороше. Це дасть змогу пом'якшити негативний вплив, який може на неї здійснити критика. Тому почнемо з поганого.

Серед ефіопців велика кількість шахраїв, особливо це стосується тих, що живуть із туристів. Вас обдурять скрізь — у кафе, вимагаючи заплатити значно більше, ніж платять місцеві, у готелі, де ціна за номер виявиться дорожчою, ніж вам запропонували спочатку, не дадуть здачі ні в маршрутці, ні в кафе, обдурять при купівлі туру на водоспади, де з вас здеруть додатково за вхід на територію парку, не попередивши про це заздалегідь. І так далі.

Останньою подією, що допомогла мені сформувати власну думку про певну частину ефіопців, було спілкування з двома дільцями в ресторані, куди мене привели на моє прохання знайти вайфай (з інтернетом в Ефіопії проблеми).

План був купити пивка (я пригощаю, чуваки), щоб мати можливість посидіти в інтернеті. Пиво я купив, але вайфай у ресторані не працював. Зразу ж мені запропонували оселитися прямо в готелі при цьому ресторані, мотивуючи тим, що тут є вайфай.

На моє зауваження, що вайфаю насправді тут нема, мені нічого не змогли відповісти, так і не осягнувши різницю між заявленою можливістю вайфаю і його реальною наявністю. Коли ж дільці почали переконувати мене, що Путін — класний пацан, і всі тут його поважають, я пішов спати, думаючи дорогою, що так вам всім тут і треба.

А тепер хороше.

Люди в Ефіопії мирні і цілком безпечні. Вже тільки за це їм можна подякувати. Колись мені було значно стрьомніше перебувати в Азербайджані. В Ефіопії вас можуть обікрасти, але пограбувати — дуже малоймовірно.

Особливо приємне спілкування виходить із селянами, мабуть, тому, що вони ще не зіпсовані "цивілізацією". Проте і в місті немало чуйних людей, готових допомагати просто заради допомоги, а не щоб виканючити потім грошенят. Щоразу наповнююсь вдячністю, коли згадую дядька на автостанції, котрий поміг правильно купити важливий квиток (а це непроста процедура).

В автобусі сусідами були переважно теж щирі і цікаві люди. Вони розказували про себе, свою країну і допомагали цінними порадами. Серед порад були такі: не довіряти нікому, пильнувати речі, завжди вимагати чек у кав'ярні.

Порядні люди (без ознак шахрайськості) п'ють самогонку і моляться Ісусу у сільській хаті

Аддіс-Абеба

Столицю Ефіопії Аддіс-Абебу я би містом не називав. Уявіть собі величезний смітник, на якому раптом вирішили побудувати гаражі і запустити туди багато, дуже багато людей для проживання. Аеропорт і кілька висотних будівель ситуацію не рятують: Аддіс-Абебу складно назвати містом у класичному розумінні цього слова.

Аддіс-Абеба
"Місто" Аддіс-Абеба
 

Каучсерфінг

З каучсерфінгом мені пощастило частково: обидва контакти, які погодились поселити (більшість пропонували просто послуги гіда), потім просили гроші.

Причому за такі гроші можна було переночувати в готелі з душем (для багатьох ефіопців душ удома — розкіш, і вони ходять митися у спеціальні платні заклади, які, втім, коштують недорого).

Щоправда, японкам, про яких я згадував, вдалося знайти чесне поселення.

Автостоп

Автостопом в Ефіопії я займатись не ризикнув. І не тому, що рейсовими автобусами там пересуватись досить дешево. А скоріше тому, що не хотілося застрягнути десь посеред гір у компанії зі зграєю великих мавп (їх можна часто помітити уздовж дороги: пасажири підгодовують їх, викидаючи їжу з вікна). А застрягнути шанс був: на міжміських дорогах вкрай мало індивідуальних авто.

Основні ж види міжміського транспорту в Ефіопії такі:

1. Міжміські автобуси. Державні (судячи з якості сервісу) і фірмові.

2. Пасажирські вантажівки.

3. Робочі вантажівки. Зазвичай у кабіні таких авто вже їде три-чотири людини, і влізти просто нікуди. А якщо місце знайдеться, навряд чи людям вдасться пояснити, що автостоп — це безкоштовний спосіб пересуватися, і платити ти не будеш просто хоча б тому, що тоді це зразу перестане бути автостопом.

4. Індивідуальні авто. Теж переважно робочі (наприклад, державні служби або іноземні місії). В таке теоретично могли би і взяти. Зустрічаються вкрай рідко, може, одне за півгодини. Хто таке зловить — розкажіть потім, як воно.

Ситуація з безпекою на дорозі печальна: за два дні їзди з Аддіс-Абеби до Бахір-Дара і назад я бачив три аварії. В одній з них вантажівка покотилася в прірву, але не впала в неї, а застрягла на невеличкому виступі зі скелі одразу під трасою.

Пасажирська вантажівка зсередини

Їжа

Найпоширеніша їжа в Ефіопії — це так звана інджера, великий кислий млинець розміром з добру піцу. На цей млинець накладається інша їжа типу соусу, вареної картоплі чи злаків. Ви відриваєте руками шматок млинця, обмокуєте його в соусі (або захоплюєте ним картоплю) і кладете до рота.

Інджера на столі

Запити це можна чаєм або кавою. Чай по-ефіопськи справді дуже смачний. Готується з використанням приправ. Подається, на жаль, у мензурочних чашках, тому щоб напитися, треба замовляти кілька. Якщо вам не принесли чек за їжу — вас гарантовано намахали з ціною.

Чай по-ефіопськи

Ефіопія вважається батьківщиною кави. Кава тут скрізь, навіть у найбільш занедбаних генделиках. Каву можуть смажити прямо на місці.

Дівчина смажить каву в сільському генделику

Ще одна національна страва — "кОлу". Використовується в якості нашого насіння: коли нічого робити, а жувати щось треба, наприклад, під час їзди в автобусі. Колу — підсмажений ячмінь, в який додали смаженого арахісу (або нуту) і зовсім трішечки, майже непомітно підсолили. Ячмінь при смаженні злегка розпушується, але, на жаль, далеко не так, як кукурудза чи гречка. Тому їжа ця тверда для людини, котра до неї не звикла (я навіть втратив плобму з зуба через неї).

Колу

Щодо фруктів, то незважаючи на розкішну природу навколо, там з ними не так розкішно. Переважно зустрічаються банани, апельсини (чомусь зеленого кольору), ананаси, манго, папая, авокадо, зрідка кавуни, а також різна дрібна екзотика. Банани нічим від "наших" не відрізняються. Хіба що там поганих на смак мені не траплялось, а в нас бувають. Кавуни там у 4 рази дорожчі за наші (особливо якщо ви "форенжі" — біла людина).

Рівень розвиненості

Про рівень розвиненості країни красномовно може свідчити лише один факт: всі поля (а це, як не дивно, справжній чорнозем) досі обробляються волами. Я ніде не бачив жодного трактора, хоча об'їхав майже всю країну. На найбільшій купюрі в 100 бирр (близько 60 грн) зображений орач із волом — так воно і є там досі.

Банкнота 100 бирр

Гроші

До речі, про гроші. Не лякайтесь, якщо вам даватимуть банкноти надзвичайно поганої якості. Вони цілком ходові, їх радо у вас приймуть будь-де. Стан банкноти, яка на фотографії, можна вважати ще дуже і дуже гарним.

Банкнота 5 бирр

Визначні місця

Візиткою Ефіопії вважається комплекс церков, вирубаних у скелях, що перебувають у місті Лалібела. Дістатися туди вкрай складно, а виїхати звідти ще складніше (британцям, про яких я згадував, довелося тікати звідти літаком). Причин їхати туди в мене не було — все одно це була б та сама Ефіопія, якої я вже достатньо надивився.

Навіть водоспади Блакитного Нілу, заради яких я власне і подався в цей красивий африканський край, порадували мене ненадовго через контекст, у якому вони опинились.

Ефіопська природа весь час намагалася послабити в мені бажання скоріше покинути цю країну, але в неї виходило це не завжди. Хоча такої природи мало де можна побачити: рослинність буяє скрізь, неймовірної краси гори і ландшафти. Не кожній країні в Африці пощастило мати таке багатство.

Тим більше дивно, як можна жити так бідно серед такого буяння? Утім, це питання можна так само поставити й нашій країні. Хоча це вже буде порівняння з Африкою. А ось чому Україна — Африка, читайте в наступній статті.

Водоспади Блакитного Нілу
Все потопає в зелені

powered by lun.ua