Тузлівські лимани. Як команда природного парку самотужки протистоїть браконьєрам
36 кілометрів вузької піщаної коси-пересипу, що відокремлює мілководні лимани бессарабського узбережжя від Чорного моря, лиш де-не-де порізані вузькими вимивинами-прорвами.
Для риби прорва – дорога життя, якою косяки щороку мігрують із моря в лиман і назад.
Для браконьєрів вона – місце легкого заробітку.
Для людей, які бережуть Тузлівські лимани, – поле щоденної битви.
Для людей, які бережуть Тузлівські лимани, – поле щоденної битви |
Іван Русєв дивиться в бінокль на соколів. Птахів відпускають у дику природу на нульовому кілометрі – в місці, де починається національний природний парк "Тузлівські лимани".
Іван очолює парк із 2015 року – і хоче піти.
"З корупціонерами з Міністерства екології та Одеської облдержадміністрації нам не по дорозі", – пояснює директор парку.
Він втомився від боротьби з браконьєрами, яка не дає результату.
Іван Русєв очолює парк із 2015 року – і хоче піти |
Парк офіційно охоплює 21 тисячу гектарів лиману. Реально – менше: за останні три роки дві тисячі гектарів висохли.
На другому кілометрі браконьєри засипали стометрову природну вимивину-прорву, через яку лиман наповнювався морською водою.
Парк офіційно охоплює 21 тисячу гектарів лиману, однак дві тисячі гектарів висохли |
Натомість за межами парку вирили власну, щоб ловити в ній рибу.
Працівники парку підрахували, що в лиманах стоїть близько 2 тисяч сіток.
Натомість за межами парку вирили власну, щоб ловити в ній рибу |
За словами Русєва, рибопромислова компанія "Граніт", яка три роки тому засипала прорву й вирила новий канал, не мала дозволу ні на це, ні на вилов риби в заповідній зоні.
Та ні рибінспекція, ні прикордонники, ні екологічна інспекція на дії промисловиків не зреагували: формально компанія діє за межами парку.
Риба з лиманів іде на поклик моря, а натомість втрапляє у пастку.
В лиманах стоїть близько 2 тисяч сіток |
Улов інспекторів за кілька годин пошуків – п’ять сіток без ярликів установленого зразка. Отже, браконьєрських.
Невдовзі на косі з’являється третя машина: приїхав рибалка Юрій Шаповалов. Це його сітки, хоча він цього не визнає.
Поки прикордонники виписують протокол, рибалка сперечається з Русєвим і показує документи, підписані керівником компанії "Граніт". Обурюється, що його запідозрили у браконьєрстві, – мовляв, усе законно.
На вилов риби в заповідній зоні має бути дозвіл |
Через плутанину в законодавстві незрозуміло, хто має право видавати дозвіл на ловлю риби в заповідній зоні.
"Ми взяли цю відповідальність на себе, аби місцеві рибалки перестали звинувачувати нас у тому, що ми провокуємо конфлікти.
Перш ніж створювати національний парк, варто було продумати механізм, який дозволить людям ловити рибу в законний спосіб.
Натомість держава умиває руки і створює соціальну напругу", – говорить Русєв.
Через плутанину в законодавстві незрозуміло, хто має право видавати дозвіл на ловлю риби в заповідній зоні |
Риболовля – традиційний промисел мешканців сіл, прилеглих до лиманів та морського узбережжя.
Сергій із Трапівки, де здавна заробляють на життя риболовлею, один із небагатьох, хто звернувся по перепустку до адміністрації парку.
"Я був вимушеним браконьєром – два роки мені ніяких документів не видавали, – каже він. — Парк має стояти біля Міністерства екології та кричати про те, що тут пропадають лимани. Ми ж також частина екосистеми.
Й ми готові з усіх сил працювати над тим, щоб викопати прорву, яку "Граніт" не зможе закрити".
Тут готові з усіх сил працювати над тим, щоб викопати прорву, яку "Граніт" не зможе закрити |
"Людство живе одним днем. Ми споживаємо більше, ніж природа може нам дати. Не розуміємо, що ресурси не безкінечні, рано чи пізно їх не стане, – розмірковує Іван Русєв.
Українці ж досі мислять радянськими категоріями – навколо все моє й водночас нікому не належить. З одного боку, вони хочуть збагатитися, з іншого – не вірять нікому, бо якщо людина сьогодні не урве, то завтра такої нагоди вже може не бути".
Директор не може добитись від міністерства, обласного керівництва і правоохоронних органів, аби вони припинили свавілля "Граніту".
Директор не може добитись від міністерства, обласного керівництва і правоохоронних органів, аби вони припинили свавілля |
Команда інспекторів парку повертається додому, щоб наступного дня знов вирушити в рейд на косу.
Можливо, цей причорноморський закуток вижив би й без їхньої турботи, якби держава не заплющувала очі на щоденне порушення закону.
Та зараз вони – єдині, хто не дає Тузлівським лиманам перетворитись на брудну мертву калюжу.
P.S. Поки історія публікувалася, Іван Русєв таки пішов з посади директора.
Ганна Аргірова, спеціально для УП.Життя
Максим Яковлєв, титульне фото