Безлюдний острів очима українця: без жодної пальми, зате з акулами й птахами

7480
29 листопада 2018

26 годин перельотів з України та суднами на безлюдні острівці Тихого океану.

Так українець Вадим Івлєв мандрував до атола Дюсі, в яких входять 4 крихітні незаселені острівці.

Фото з офіційного сайту dx-world, який вів щоденник експедиції на Дюсі

Ця територія недоступна для туристів.Туди не пускають аби-кого, щоб берегти природу недоторканою.

Остання експедиція на Дюсі була 10 років тому. Далі за островом – тільки безлюдна частина океану, яку використовують як звалище космічних уламків.

Чому Вадим туди поїхав і що побачив, він після повернення в Україну розповів "Українській правді. Життя".

 Вадим Івлєв під час мандрівки на безлюдні острови

НАЙВАЖЛИВІШЕ: ДОПЛИСТИ І НЕ СІСТИ НА РИФ

Аби дістатися Дюсі, Вадим пройшов довгий шлях. Спершу летів з Києва до Парижа, далі – через Лос-Анджелес і Таїті до Туамоту (групи островів у Тихому океані, за географією належить до Полінезії).

Звідти судном і паромом на острів, де команду вже чекав експедиційний корабель.

Це справжній воєнно-морський корабель, який Японія продала Новій Зеландії для експедицій, – пояснює Вадим.

 

Чотирнадцятеро учасників експедиції зі США, Німеччини, Бразилії, Нової Зеландії, Угорщини та України пливли три доби, аж поки побачили очікувані острови.

Найстаршому – 77. Вадим був серед них одним із наймолодших. Кожен – у чудовій фізичній формі, потрібній для таких мандрівок.

Погода їм сприяла, але для безпечної висадки на острів цього замало.

 

Дюсі – це низький атол з рифами. Відпливи чи припливи дуже швидко змінюються.

Там немає гір, нічого не стримує вітру, тому постійно дме. Через це змінюється напрямок вітру і хвилі можуть змінити рівень води, розповідає Вадим.

Сьогодні ви поставили корабель на безпечному місці, а завтра ви вже на рифі, бо воду здуло.

Через такі умови в районі острова постраждали кілька кораблів, а їхні поржавілі-позеленілі залишки постійно викидає на острови: цвяхи, мідна обшивка бортів і скам'янілі дерев'яні частини.

– Рифи важко побачити, особливо у хвилі чи шторм: біла піна і складно розгледіти, риф це чи хвилі. Хтось помилився, сів на риф і все.

ХТО І ЯК ЖИВЕ НА ОСТРОВІ ТА БІЛЯ НЬОГО

– Дюсі маленький. Якихось 4 квадратних кілометри, в які входить ще й лагуна.

А ще дуже низенький. Може, 1-2 метри над рівнем води. Якщо великий буревій чи шторм, думаю, більшість острова хвилі накривають, – розповідає мандрівник.

 

До того ж, частина рифу постійно під водою. Тому повністю пройти територією можна лише під час відпливу.

Коли ми висадилися на острів, навколо були сотні коричневих пухнастих пташенят буревісників.

Вони не сходили з місця, бо інакше їх би не знайшли батьки.

"Ми опинилися на планеті птахів"

Ми опинилися на планеті птахів. Спостерігали, як пташенята вилуплювалися з яєць, а потім скидали пух, під яким вже з'явилося справжнє пір'я, – пригадує мандрівник.

 

Тут живуть різні види птахів, гніздиться більш ніж 90% світової популяції Буревісника Мерфі та близько 1% червонохвостого фаетона і австралійського крячка.

Вони ширяють над землею, так красиво! Постійний двіж був, кричали собі щось.

 

Частина острова засіяна єдиним видом трави.

Тут немає жодної пальми. Пальми не потрапляють самі на острови, тільки людина може їх привезти:

– На Дюсі немає майже нічого. Є два види рослин кущі. Один майже як трава. Другий – до 1,5 метра, але має дуже м’яку деревину.

 

Тварин на острові фактично немає. Вадим бачив одну крихітну ящірку, павука, мух та гусениць.

Лагуна і риф навколо Дюсі заповнені ситими акулами, адже в лагуні та за рифом багато риби.

 

Мешканці островів на людей не реагували. Ніби їх і не було.

ЛЮДСЬКИЙ СЛІД НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВІ

Від людини тут нічого немає, крім сміття, яке приніс океан, – каже про острови Вадим. – Не хочу лякати, але у світі не залишилось нормальної незайманої первісної природи. Все має слід людини.

На Дюсі я зміг побачити останні краплини природи, яка була тисячі років тому, – захоплено пригадує мандрівник.

 

Дюсі – захищена територія, без браконьєрів, тому там багато великої риби, акул, киянин бачив китів.

Ми маємо пластикові стінки, телевізор чи комп’ютер. І оце наш світ. Але світ інший. Величезні риби, краби, птахи! На Дюсі все у рівновазі та гармонії. Листя рослин ніби оксамитове. Мене це дуже дивувало!

Але як побачиш те пластикове сміття: діжки, буї, сітки і плоти для лову риби… Який жах людство робить зі світом!

Сміття на острові, яке винесла на берег вода

ЯК МАНДРІВНИКИ ЖИЛИ НА ОСТРОВІ

Команда зробила собі два табори, кілометр один від одного.

Спали у звичайних наметах на розкладачках, які мокли від дощів.

Побут експедиторів
 

Вночі дуже холодно і мокро. Ми спали в светрах. А вдень спека.

Там немає прісної води, острів не колонізували. Тому їжу і воду везли з собою.

Полювати на рибу на тій території заборонено. Природа має залишатись незайманою.

До того ж, можна захворіти на сігуатеру – недугу, яка виникає при вживанні деяких видів рифових риб. У їхніх тканинах може бути особлива біологічна отрута – сігуатоксин.

– Полінезійці краще їстимуть консерви, бо це безпечніше, – пояснює Вадим.

На безлюдній суші команда їла базову новозеландську корабельну дієту.

На сніданок – 6-7 ранку – мюслі зі знежиреним молоком. Мандрівник каже, що несмачно. Не смакували Вадиму й тамтешній чай та кава.

Іноді членам експедиції давали консервовані персики чи інші фрукти, заготовані в Китаї.

На обід – близько 12 дня – зазвичай були млинці: без цукру, за смаком нагадували хліб. Їх смажив корабельний кок. Готував і привозив на берег, де ті млинці кілька днів могли зберігатися.

 

– Якщо пощастить, на ланч ще давали салат, зазвичай із зелених овочів. Час від часу могли бути курячі смажені ніжки.

На вечерю зазвичай було м’ясо або новозеландські сосиски.

– Жах! Був француз, який живе в Новій Зеландії. Він казав: "Я ніколи їх не їм, бо там немає м’яса", – розповідає Вадим.

Питну воду брали з опріснювача на кораблі. Він не так ефективно працював, як хотілося б, тому воду потрібно було берегти.

Вода дуже несмачна. Після 3–4 днів ви взагалі не хочете її пити, бо в її складі вже нічого нема. Щоб ми могли її пити, до води додавали смак чи колір. Через кілька днів ви знову не можете це пити! Після того запаху уже нічого не хочеться.

У мене була пляшка мандрівника з собою, але я її викинув, бо так пропахла тими додатками.

ЯК І ДЕ НА ОСТРОВІ МИЛИСЯ

В океані не було де купатися, бо з одного боку риф і небезпечно, та й води там зазвичай мало. А з іншого боку – лагуна. У ній – акули.

 

– Я плавав, бо робив відео, але зазвичай там ніхто не купався, – каже киянин.

Команда встановила імпровізований душ. Привезли бамбукові 15-метрові палиці, зробили триногу, прив’язали до неї мотузку і прикріпили буйок.

– Приносите каністру води, заливаєте в буйок, тягнете мотузку над головою – на голову починає текти вода. Однією рукою тримаєте мотузку, іншою миєтеся.

 

Душу експедиторам не надто хотілося. Після перших днів перебування почалися зливи.

– Ви постійно ходите мокрим. Сильний вітер, постійні солоні бризки води…

Через це мідь окислюється, а залізо швидко ржавіє . У мене були з собою інструменти: кусачки, ще щось… Все викинув, бо за кілька діб вони вже не працювали.

ЯК ВАДИМ ПОТРАПИВ НА ДЮСІ

Влада Піткерна – найменш населеної країни світу, яка входить до британських володінь – не пускає на Дюсі туристів.

Туди можна поїхати лише в експедицію, для дозволу треба мати репутацію, зв'язки та досвід.

Вадим з командою поїхали у радіоаматорську експедицію.

 

Про радіоаматорів в Україні публічно не чути, але в світі їх офіційно більше мільйона.

Спорт у тому, щоб налаштувати свій радіозв’язок так, щоб ваші хвилі могли впіймати якнайбільше людей. З радіоаматорства є навіть Чемпіонат світу.

 

7 ФАКТІВ ПРО РАДІОАМАТОРІВ ТА ЇХНЮ ЕКСПЕДИЦІЮ

(для перегляду скористайтеся стрілочками)

За словами Вадима, вони очікують, що їхню експедицію визнають найкращою радіоаматорською експедицією року.

Члени радіоекспедиції на Дюсі

ДОЩІ І ЕВАКУАЦІЯ З ОСТРОВА

Якщо спочатку команді щастило з погодою, то через тиждень вона змінилася. Почалися затяжні холодні зливи і посилився вітер.

Нам довелося екстрено евакуюватися, бо погода стрімко погіршувалася. Капітан тримав судно на безпечній відстані від рифу.

Команда евакуювалася на моторному човні.

– З самого ранку зі складу експедиції відібрали четверо міцних і молодших за віком чоловіків, і ми вирушили на берег, щоб завантажити декілька тонн спорядження у надувний моторний човен, а сам капітан зробив нескінченне число рейсів на моторному човні бурхливим морем.

 

Усі валізи і речі повністю намокли.

– Було холодно, зуб на зуб не попадав. Але всі були цілі, – підсумовує киянин. – Того ранку ми пережили пригоду, яка перевершує будь-який водний атракціон і американські гірки разом узяті.

Ірина Андрейців, УП

powered by lun.ua

Головне на сайті