ТОП-10 замків України, які варто побачити. Фото

Економічна криза змушує українців шукати дешевші варіанти проведення вільного часу і повертає звиклих до свіжих вражень туристів до вітчизняних об'єктів. Адже в Україні чимало чудових природних чудес (їх не лише сім:), замків, фортець, церков...

Тож редактор найкращого туристського Інтернет-ресурсу в Україні (за версією журналу Книжник Review) "Замки та храми України" Ірина Пустиннікова склала для "Української правди. Життя" ТОП-10 замків, які таки варто побачити.

Звісно, це не всі замки України. Але у даній статті відібрані саме ті, які на думку автора, варті витрачених грошей на покупку квитка на потяг чи спаленого бензину. Адже вони не просто красиві чи видовищні - у них є своя особлива історія.

Обирайте найцікавіший для Вас і гайда милуватись красивою Україною!

1. Хотин і Кам'янець-Подільський: найбільш кіногенічні

Цю зіркову пару конкурентам не наздогнати: дві чудово збережені твердині, знайомі з дитинства за фільмами Сергія Тарасова про Робін-Гуда, Айвенго та інші чорні стріли, розташовані на відстані у 24 км одна від одної. Сполучення між містами чудове: через Хотин йдуть всі автобуси і маршрутки в чернівецькому напрямку.

Хотинський замок

Кам'янецький замок більш масштабний, хотинський проте мав значно більше ролей в кіно, серед таких, які важко не запам'ятати - Ля-Рошель в третій серії саги про Боярського-д'Артаньяна.

Остання кінопоява обох фортець на великих екранах відбулася нещодавно: в невиразному фільмі "Тарас Бульба" Володимира Бортка Хотин і Кам'янець РАЗОМ чомусь зображають фортецю в Дубно. Дубну, думаю, неприємно.

Кам'янець-Подільський замок

Бонус: на півдорозі між обома замками - колишнє містечко Жванець. Тут над меандрами Жванчика піднімаються рештки замку Калиновських (XVII ст.). Начебто дрібничка, але виглядає вкрай мальовничо, пропустити буде образливо.

Жванець

Поруч - радянський дот 1930-х років - об'єкт на любителя, але таких любителей останнім часом не менше, аніж романтиків-фортечників. Ще один дот, щоправда, підірваний, піднімається над Дністром, в гарну погоду з нього видно Хотинський замок.  

Бонус бонуса: за 6 км від Жванця по дорозі на Борщів, вже на території Тернопільської області, в селі Окопи, біля злиття Збруча і Дністра - ще одні замкові рештки.

Окопи св. Троїці були зведені наприкінці XVII ст. на місці давнього городища з єдиною метою: не пускати в захоплений яничарами Кам'янець турецькі каравани з провіантом і зброєю. Місія виконувалася сумлінно, а після повернення столиці Поділля у польські руки Окопи надовго відійшли у тінь - аж до моменту, коли в місцевому костелі не засіли, обороняючись від російських вояків, польські конфедерати.

2. Дубно: справжній тарасо-бульбівський

Подільські замки, звичайно, більш показні, але й у волинських твердинь є свій шарм. Особливо добре це розумієш вранці, коли в тихих водах Ікви відображається замковий палац (XVIII ст.) та майже декоративна вежа Беатка.

З вежею пов'язаний переказ. На початку березня 1577 року в замку готувалися до одруження племінниці власника міста князя Острозького, Беати. Та до Дубна Злодійською долиною підійшли татари - і гостям вже було не до весілля, вони тікали в паніці.

Здивована шумом, дівчина запитала в служниці, що трапилося - і почула про напад татарів. Беата була хоч і гарнісінька, та не надто освічена, про татарів не чула - і почала випитувати, що то за одні. Служниці, які були не набагато розумніші, розказали, що чули: татари - це люди, як народжуються сліпими, як собачата, а на голові мають роги. Дияволи, одним словом. Песиголовці.

Втриматися від спокуси побачити людей з рогами Беата не змогла. Побачивши під стінами Дубна ворожий табір, наречена так розізлилася, що влучила з гармати в ханський намет. Здивовані такими подіями татари зняли облогу Дубна.

Саме ця фортеця фігурує в повісті Гоголя. Жителі міста фактом пишаються - тут проводиться щорічний рок-фестиваль "Тарас Бульба". Інші волинські міста Дубному заздрять і створюють власні міфологічні симулякри. Скажімо, більшість жителів Полонного (тут від замку залишився лише вал та глибокі підвали) впевнені, що могила Тараса Бульби знаходиться на околиці саме їхнього міста.

3. Свірж: найбльш пацифістський

Не даремно в мушкетерській сазі Г.Юнгвальда-Хількевича Свіржу (Львівщина) дісталася роль Бетюнського монастиря: образ фортеці, що піднімається на пагорбі над велетенським плесом ставків, надзвичайно м'який.

З 1453 року і до початку XVII століття містечко Свірж належало роду Свірзьких, які й звели на березі ставу твердиню. З трьох боків вода захищає ренесансну споруду, а з четвертого за оборону відповідають міцні стіни і самотня оборонна башта (можливо, каплиця). Око кіноманьяка її впізнає: це бастіон Сен-Жермен, де чотири мушкетери снідали під ворожими кулями в кінцевій сцені кінофільму.

Якраз напередодні Першої світової війни були завершені роботи з оновлення замку генералом Робертом Лямезан-Салянс (1869-1930). 2 вересня 1914 року садиба, підпалена російськими військами, згоріла разом з цінностями, родинними портретами і бібліотекою. Залишилися лише стіни. Після війни граф Роберт вперто займався реставрацією, залучивши в якості робітників трьох російських військовополонених. Вміли зруйнувати - вмійте й поновити.

Продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895-1966). Реставрація тривала - ви вже здогадалися - до вересня 1939 року.

Під час Другої світової війни замок було пограбовано і частково зруйновано. В радянські часи його використовували як школу трактористів, пізніше тут планувалося влаштувати будинок творчості Союзу архітекторів. Сучасна доля споруди незрозуміла: в цьому рівнянні забагато невідомих.

4. Червоногруд: найбільш романтичний

Як і вартує загадці, це місце потрібно наполегливо шукати: населенного пункту з такою назвою немає на карті України. Хіба от на картах Тернопільщини вдасться віднайти петлю річки Джурин між селами Нагіряни і Нирків з написом "піонер. табір".

Місце є - а слова немає. Одні називають кратер з замком Нирковим - за назвою одного з сусідніх сіл. Інші величають неіснуюче вже понад півстоліття польське село чомусь на давньоруський манер Червоногородом.

Найбільш відповідною українській граматиці буде назва Червоноград - в такому разі неминуча плутанина з однойменним шахтарським поселенням на Львівщині. Лишаються два варіанти: польський (Червоногруд, а багато століть тому - Чирвонигрод) та український (жителі навколишніх сіл здавна називали це місце просто Червоне).

Є ще латинська назва з літописів: castrum rubrum. Вона, як і всі інші, яскраво забарвлена: червоний замок. У всьому винні брунаті подільські пісковики, які надають і землі, і камінню тут червонастого кольору.

На початку ХVІІ сторіччя магнати Даниловичі замість старої дерев'яної фортеці зводять тут мурований замок, пізніше пошкоджений турецькими військами. У 1820-40 роках князі Понінські на мурах напіврозваленої твердині зводять неоготичний палац.

Над каньйоном піднімаються дві башти. Їхні верхні частини-"корони" везли на підводах аж зі Львова. Всередині однієї з веж влаштовано потаємний хід - він зберігся й до сьогодні. У палацовому парку чути бурхливу мову 16-метрового водоспаду на річечці Джурин.

Вже в міжвоєнні часи в одній з баштових "корон" не вистачало зубців: під час Першої світової російські вояки залізли на башту і спробували їх відламати. В результаті полетіли разом з ними донизу.

З 2003 року на замчищі з'явився барак, в якому оселився монах УАПЦ. За його версією, яку тиражують жовті газети, під замком знаходиться вхід до пекла, який охороняє безголовий лицар. А під землею розташована зала судилища, де відбуватиметься Страшний суд. Спелеологи б подивувалися такій назві відомої печери "Поросячка", що й справді розташована неподалік від замку...

5. Білгород-Дністровський: наймасштабніший

Навіть якщо не знати, що Білгород - одне з найдавніших міст світу, вразитися в цьому райцентрі Одещини є чому: найбільша з українських фортець розташована саме тут, на високому скелястому березі Дністровського лиману на залишках античного міста Тіри.

Два з половиною кілометри оборонних стін - це серйьозно. Шкода, не всі з 34 башт дожили до наших днів.

Будували фортпост протягом двохсот років і молдавани, і генуезці, і турки. Найстаріша частина (ХІІІ ст.), Цитадель - своєрідна фортеця в фортеці.

Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще можна було тримати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби.

Ексурсоводи розказують про скарби, залишені тут турками, про дивовижний водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім'я великого вигнанця античності - Овідія.

[L]У серпні 1484 року 300-тисячне військо турецького султана Баязета ІІ і 50-тисячеі загони кримського хана Менглі-Гірея окружили замок з берега та лиману. Після 16-денної облоги фортеця пала. На 328 років тут встановлюється турецьке панування.

 Хоча запорожцям і вдавалося спокій османів порушувати, і регулярно: під стінами Аккерману бували і Лобода (не Світлана, а Григорій), і Іван Сірко, і Семен Палій.

6. Середнє: найзагадковіший

Прем'єрі фільму "Ангели і демони" присвячується! Тамплієри на городі! Скарби Жака де Моле під Мукачевим! Ну і так далі.

Насправді, нічого аж такого загадкового, а видовищного й ще менше. Але вплив, який завдяки масовій літературі робить на народ слово "тамплієр", я б недооцінювати не стала. Бо якраз посередині марафонської дистанції між Ужгородом і Мукачевим - Середнє, а  посередині Середнього (ну добре, майже посередині) - залишки донжону тамплієрського замку (ХІІІ ст.). В самій східній твердині колись могутнього ордену зберігали не міфічне срібло, а банальні сіль і зерно. Ну і що?

Добирати середньовічних вражень в Середньому можна в стародавніх винних підвалах, та ще й з дегустацією. А в якості бонусів - замки в Ужгороді і Мукачевому. Збереглися вони значно краще за тамплієрську руїну, легенди про привидів в запасі мають, тож сумно точно не буде.

7. Судак: найбільш курортний

Найвідоміша з кримських фортець зведена генуезцями в 1371-1469 роках на конусоподібній горі Киз-Куле-Бурун.

Гора мільйони років тому була кораловим рифом, а зараз піднімається над морем ефектним боком. Судацька фортеця ідеальна саме навесні, коли тисячі втомлених сонцем курортників ще не товчуться між численними баштами і гарматами. Хоча площа в укріплень така, що вистачить на армію відпочиваючих: 30 га.

На сусідній горів знімали серіал "Майстер і Маргарита", хоча які там серіали, коли перед очима така краса.  Ще в 1365 роках Солдайю-Судак захопили генуезці, саме звідси почалася їхня експансія на південний берег Криму. Звідси й неслов'янські імена у назвах башт: башти названі на честь генуезьких консулів.

Легенди свідчать, що турки в 1475 роках були змушені вдатися до хитрощів, щоб заволодіти генуезькою твердинею, що вважалася неприступною: катапультами закидали на фортечний двір трупи, замасковані під тіла померлих від чуми.

Паніка, що розпочалася в фортеці, зіграла османам на руку: генуезький консул відплив з міста, а міщани здалися на милість переможцям. Турки ж не пожаліли нікого, вирізавши все населення того ж дня.

8. Кременець: найбільш легендарний

Стільки переказів розказують про ці стіни, що режисери фільмів жахів мали б в чергу вишиковуватись під горою Боною. Не шикуються - і це їхня помилка.

Ми ж послухаємо про міст з волосся, зведений для королеви Бони, про її ж криваві ванни і інші причуди, потім згадаємо, що ця хитра і розумна італійка ніколи на Поділлі не бувала - і зосередимося на залишках замку та чарівному містечку у підніжжя майже 400-метрової гори. Звідси Кременець весь як на долоні.

Легенди легендами, а замок багато чим зобов'язаний дружині Сигізмунда І, який 1536 році подарував їй Кременець і околиці. Вона укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Від'їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з Кременця 70 возів різного добра.

А замок продовжував нести свою варту. У вересні 1648 року полковник Филон Джалалій взяв фортецю в облогу. Півтора місяці тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні, твердиню було здобуто і зруйновано. В перший і останній раз. З того часу фортеця вже не відбудовувалася. А на П'ятницькому кладовищі під горою біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.

Колись на замчищі знаходилася місцева телевізійна вишка, а зараз лише розвалини фортечних стін щербато піднімаються над Кременцем. Ліворуч була криниця, вибита в скелі в 1530-х роках: без води не витримати довгих облог. Це звідси начебто у Великдень з'являється Бона з ключами у роті...

Мрієте про скарби? В Кременці ви такі не одні. В 2004 році місцевий школяр змайстрував прилад для пошуку захованих на горі скарбів. Прилад спрацював, та не скарби знайшов хлопець, а десяток німецьких снарядів часів Другої світової.

9. Кудринці: автентика як вона є

Ось вам замок для фанатів і екстремалів. Дорога в це село на межі Тернопільської і Хмельницької області - ворогу не побажаєш. Рейсовий транспорт ходить з великими часовими проміжками. Інфраструктури - нуль. Але краса така, що пробачаєш цим надзбручанським пагорбам і розбитий асфальт, і довгий підйом до замку.

Сірі рештки башт тризубом віддзркалюються в збручанській воді, короною увінчують високу гору Стрілку. Фортецю збудували в 1615 році магнати Гербурти, та замок особливим героєм себе не показав: то козаки Максима Кривоноса разом з повсталими жителями села вигонять польський гарнізон влітку 1648 року, то турки здобудуть твердиню в 1672 та 1694 роках.

На початку XVIII століття кудринецька фортеця перетворилася на родове гніздо Гуменецьких. З часом резиденція перейшла до наступних власників, Козібродських, які перетворили її на своєрідний музей, прикрасивши покої портретами та старовинними меблями.

Побачити фрагменти колекції кудринецького замку можна зараз в Тернопільському краєзнавчому музеї. Підземний хід, неодмінний атрибут будь-якого романтичного релікту середньовіччя, починався в південній башті, але зараз засипаний. Біля південної стіни простежується невелика хвіртка для несподіваних нападів на ворога.

А вже скільки скарбошукачів бачив цей форпост - і не перелічити.

10. Замок Шенборн (Чинадієве) - найбільш казковий

Навіть залізнична станція тут схожа на мініатюрний замок, а у розкішному парку ховається справжнє казкове диво. Спочатку з-за крон дерев з'являється висока башта, прикрашена годинником та родинними гербами.

Леви в коронах - в такому лігві й справді міг жити цар, хоча алеї навколо заполонили не монархи, а хворі з патологією серцево-судинної, нервової систем чи обміну речовин. На цих захворюваннях спеціалізується санаторій, що з 1946 року розташувався в розкішному мисливському палаці графів Шенборнів.

Все починалося у 1840-му з дерев'яної хатинки, куди володарі домінії графи Шенборни навідувалися на полювання. В 1890 році для Шенборнів зводиться мурований замок, за яким можна вивчати календар: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів. Контури ж ставу нагадували абрис Австро-Угорської імперії.

Всередині можна помилуватися вітражами в каплиці, камінною залою, старими дерев'яними сходами, які охороняє геральдичний лев біля їх підніжжя. На стелі люстра: жіноча фігурка, зроблена з оленячих рогів.

Незвичної краси палац свого часу зацікавив одного з ідеологів нацизму Германа Герінга, який в 1939 році намагався купити маєток в уряду Августина Волошина. В середині ХХ століття в "Карпатах" відпочивав відомий американський художник Рокуел Кент, який захоплювався чарівністю карпатської природи та витонченою архітектурою палацу.

Усі фото автора