Місце, де час йде навпаки. В прямому сенсі
"Потрібні місця, де б зберігалась історія", – саме за таким принципом власник вінницької кав’ярні "Панъ Заваркінъ та синъ" виставив на загальний огляд свою приватну колекцію годинників, одну з найбільших в Україні.
Тут, крім власне часомірів кінця ХІХ – початку ХХ століття, також можна почути дзенькіт старовинного касового апарату, побачити чайний посуд періоду Срібного віку, канделябри, самовари, гасові лямпи, старовинні фотографії, міні-шарманку, оригінальні гроші тієї епохи, картини, газети тощо.
Аналогів цьому закладу в Україні немає. Його родзинка в тому, що всі старовинні речі працюють.
"Українська правда. Життя" навідалася в місце де відтворюється історія.
БУДИНОК НА ЧОРНИЙ ДЕНЬ
Журналіст і колишній директор представництва "Польського Радіо" в Україні Олександр Абрамчук називає свою кав’ярню "нішею для душі".
Будинок, який був збудований 1898-го року, один із перших багатоповерхових у центрі міста.
"Тут був магазин, про призначення якого ніде не йшлося, – каже Олександр. – Ще в цьому будинку можна було орендувати житло, що було прибутковим бізнесом на початку ХХ століття.
Позаяк Вінниця свого часу дуже стрімко розвивалась. А готель був лише один на ціле місто. І той надто дорогий. Доба проживання в ньому коштувала 2 рублі. Щоб ви зрозуміли, 8 рублів була вартість корови!".
Журналіст і колишній директор представництва "Польського Радіо" в Україні Олександр Абрамчук називає свою кав’ярню "нішею для душі" |
Абрамчук цей будинок придбав разом з другом, який близько 30 років збирав антикваріат і хотів відкрити салон.
"Приміщення, які пропонували моєму другові, абсолютно йому не підходили. Антикварний магазин у спальному районі міста не було жодного сенсу облаштовувати. Конче потрібен був центр Вінниці", – пригадує Олександр.
Абрамчук цей будинок придбав разом з другом, який близько 30 років збирав антикваріат |
Після кількох невдач чоловік натрапив на цей будинок.
"Мій друг наполягав, щоб я розділив його з ним, надто великим він був для запланованого антикварного магазину, – розповідає чоловік. – На той час мені це було анітрохи не потрібно – я працював директором представництва "Польського Радіо" в Україні. У мене був непоганий оредований офіс.
Проте друг згоден був позичити мені значну суму грошей, аби я тільки погодився бути його сусідом по приміщенню…"
Олександр не зміг відмовити. Друзі поділили приміщення навпіл. Одна частина була офісом "Польського Радіо", інша – антикварним магазином.
Спочатку тут не було кав’ярні. Одна частина стала офісом "Польського Радіо", інша – антикварним магазином |
41 ГОДИННИК, ЯКИЙ Б`Є МАЙЖЕ ОДНОЧАСНО
Покійний батько Олександра займався свого часу ремонтом годинників. Це було його хобі.
Від нього чоловікові і дістались у спадок два старовинних годинники, які батько не зміг відремонтувати.
З цього почалась колекція.
З правого боку на світлині аптекарський годинник Густава Беккера з Німеччини |
"Вона поступово поповнювалася, – каже власник. – Мій друг-антиквар мені в цьому дуже допоміг, бо мав велику базу клієнтів. І мені надав до них доступ".
Тут є французький камінний годинник "Кавалер та дама", виготовлений з чорного мармуру, надзвичайно рідкісного дизайну; аптекарський годинник Густава Беккера з Німеччини, незвичної форми; годинник "Ангели та сатири" італійського майстра Рікардо Борсіні...
Годинник "Ангели та сатири" італійського майстра Рікардо Борсіні |
У Вінниці кажуть, що усі годинники у "Панъ Заваркінъ та синъ" б’ють одночасно – о 13 годині.
Господар заперечує. Пояснює, що бити в один час усі вони можуть тільки тоді, коли наведені вперше. Годинники старовинні і кожен має власну траєкторію руху стрілки. Тому різниця все одно буде. В кілька секунд чи навіть хвилин.
"Зараз моя колекція нараховує 41 годинник, – каже Олександр. – Тут є навіть кілька годинників, подібних на які немає в жодній країні СНД".
Зараз колекція Олександра нараховує 41 годинник, є унікальні, яких нема у жодній з країн СНД |
ІСТОРІЯ НАЗВИ
Якось до Олександра завітала пара із Чикаго. Калькованою українською розповіли, що в Україні вперше і їдуть до Києва.
У Вінниці, мовляв, проїздом – не могли залишити поза увагою місце, де їхній прадід колись тримав магазин.
Своєю назвою заклад завдячує парі із Чикаго |
"В їхній сім’ї побутує дуже багато історій про прадідуся та його магазин колоніальних товарів "Панъ Заваркінъ та синъ". Це було на початку ХХ століття, – каже Абрамчук.
Ми говорили з чоловіком та жінкою близько 5 годин. Вони пішли. А я подумав, що це справжня жива історія і її варто відтворити у тому ж вигляді. Реконструювати.
На щастя, ми обмінялись контактами…"
Чиказькі гості надали старовинні фото та оригінальні грошові купюри тих часів. Олександр попрацював над інтер’єром.
Так разом і здійснили мрію друга про відкриття антикварного магазину.
Чиказькі гості надали старовинні фото та оригінальні грошові купюри тих часів. Олександр попрацював над інтер’єром |
З МАГАЗИНУ – У КАВ’ЯРНЮ
"Ми не розраховували на значний резонанс після відкриття магазину. Однак люди приходили і з захопленням роздивлялись нашу реконструкцію", – пригадує господар.
Відвідувачі висловлювали побажання, що не завадила б якась кав’ярня поряд. Щоб можна було, релаксуючи, по-справжньому відчути тогочасну атмосферу.
[L]Кав’ярню вирішили зробити не поряд, а в одному приміщенні з магазином.
"Реконструкцію назвали "Вітальнею щасливого часу". Назву обрали таку, бо початок ХХ століття – це були вкрай вдалі часи для економічного розвитку країни: міцний курс рубля, хороша зарплатня, – говорить Олександр. – Людина за філіжанкою кави повертається у ХХ століття. Такою була наша ідея.
Була лише одна проблема – сучасний туалет (сміється, – авт.). Новим він ніяк не пасував до цілісної експозиції".
Власник закладу знайшов цікаве рішення для облаштування клозету |
Вимушені були попрацювати над цим. З’явилася ідея відтворити клозет-музей тих часів. Щоб атмосфера кав’ярні всюди була однаковою.
Туди власник повісив годинник, який веде відлік часу навпаки. Тибетці переконані, що саме таким чином йде час в цьому місці.
На ньому символічний надпис: "Manchmal läuft alles verkehrt" (нім. "Іноді все йде не так", - авт.).
Кав’ярня має всього 4 столики. Але розширюватись тут не збираються принципово |
Кав’ярня має всього 4 столики. Але розширюватись "Панъ Заваркінъ та синъ" не збирається принципово.
"Ми маємо можливість це зробити, – каже господар закладу, – я просто не хочу! Навіщо? Тут збираються люди, які не є форматом для інших закладів.
У кав’ярні співають романси, авторську пісню, двічі на тиждень грають джаз. А в ті часи люди любили збиратись саме тісним колом. От і у нас може зібратись максимум 20 людей.
Якщо розширити заклад, він втратить власну ідентичність. І стане радше столовою, а не вітальнею".
Марія Марковська, спеціально для УП.Життя