Зберегти історичне місто: як спільними зусиллями реставрували Львів

У кінці нульових вся увага у Львові була прикута до реставрації церков та соборів, в той час як велика частина старих житлових будівель в історичній частині занепадала та руйнувалась.

Самі мешканці не бачили цінності у збереженні пам’яток, вважаючи їх не функціональними.

Відновлювати місто було фактично нікому: на ринку реставрації були відсутні відповідні фахівці.

[L]Саме з такими викликами довелось працювати спеціалістам виконавчої організації німецького уряду Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ), у 2009 році вони розпочали співпрацю із Львівською міськрадою та вирішили запустити програми співфінансування з відновлення історичних будівель.

GIZ діє в Україні за дорученням п`яти німецьких міністерств та урядових установ ще кількох країн Європейського Союзу.

За сім років в українських програмах співфінансування взяло участь близько 7 тисяч львів’ян, відреставровано понад 1000 об’єктів у житлових спорудах та проведено безліч безкоштовних семінарів, в яких взяло участь понад 600 майстрів.

Цього року проект "Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова (GIZ)" закінчує свою роботу, а разом з ним будуть закриті і програми співфінансування.

"Українська правда. Життя" спробувала розібратись, як функціонувала програма та як Львів та інші міста можуть використати цей досвід.

УЧАСТЬ МІСТА ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ ДОСВІДУ

Зберегти історичне місто – то велика мета, яку самотужки не втілиш.

Для реалізації цього задуму проект GIZ мав започаткувати багато паралельних процесів одночасно: розробити систему для програми беручи до уваги існуючу ситуацію, розвинути ринок реставрації та заохотити мешканців до спільних дій.

Відкривши офіс у Львові організація вже мала досвід проведення подібних програм в інших країнах. Схожий проект до цього працював в Румунії, де в декількох містах працювала подібна програма співфінансування.

Фахівець GIZ Міхаель Енґель, який мав змогу попрацювати в обох країнах, говорить, що законодавство в Україні ліпше сприяє подібним програмам: "Тут можна залучати приватні кошти, у Румунії з цим великі складнощі".

Адаптація програми у Львові зайняла приблизно рік. За цей час був налагоджений механізм фінансування та закріплено партнерство з управлінням охорони історичної спадщини та комунальним підприємством Інститут міста. Саме їхня участь у програмі дозволила врахувати правові аспекти та український контекст.

Крім того, для організації була важлива участь міста для передачі досвіду.

"Наша мета передати місту певні механізми роботи. Ми хочемо з нашого досвіду передати всі напрацьовані інструменти, а місто має виробити свій формат. Це та область good governance, що по всьому світу намагається розвинути GIZ", – розповідає очільник німецько-українського проекту "Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова (GIZ)" Юрґен Лембке.

В Німеччині, питання збереження історичної спадщини набуло розголосу в 1977 році. Це був європейський рік охорони пам‘яток, після чого були закладені кошти на охорону історичної спадщини та з’явилось законодавство.

"В Німеччині можуть закладатись кошти на потреби громадськості, в тому числі на охорону пам’яток. Адже це інтерес всіх, тому держава зацікавлена це підтримувати та пропагувати.

Зокрема, існує величезна кількість програм, які пропонують податкові пільги комерційним компаніям, які зберігають свою власність", – розповідає архітекторка Аннемарі Роте, експерт проекту.

За її словами, кошти на реставрацію в Німеччині можна знайти з декількох джерел, особливо, якщо проект передбачає збільшення енергоефективності. В такому випадку, крім прямих надходжень з бюджету Федеральної землі та департаменту охорони історичної спадщини в кожному місті, можна також розраховувати на кошти Міністерства будівництва та Міністерства охорони довкілля.

ВКЛАСТИ КОШТИ, ЩОБ ПОТІМ ДБАТИ

У Львові програма співфінансування мала три джерела надходження коштів: від міста, від мешканців, та власне від GIZ, яке є розпорядником коштів від німецького уряду.

В результаті діяльності всіх програм було відновлено 850 дерев’яних вікон, 150 вхідних брам, 80 балконів, 4 сходові клітки та проведено благоустрій 14 внутрішніх дворів.

У GIZ наголошують, що більшість цих об’єктів знаходяться в житлових спорудах. Частка мешканців різниться, але в середньому складає від декількох сотень до тисячі гривень з квартири.

Платежі від простих львів'ян – це обов’язкова умова програми, мета якої – розвивати відчуття співвідповідальності, що в підсумку спонукає мешканців дбати про реставровані об’єкти.

Щодо фінансової участі міста, то все залежить від програми. Якщо говорити про відновлення балконів – співвідношення 50 на 50, в інших програмах фінансування частка міста є меншою або полягає у виконанні певних робіт.

"Найскладніше завдання для нас – зрозуміти, чи зможуть існувати ці програми без участі німецької сторони. Звичайно місто багато над чим працювало, незважаючи на бюрократичні перепони. Але місту треба шукати інших гравців, які зможуть надати фінансування", – ділиться враженнями від роботи в Україні Аннемарі Роте.

МАЙСТРИ-РЕСТАВРАТОРИ ЗРОЗУМІЛИ ПРОЦЕС

Що точно продовжить існувати по закінченню програми – так це місцевий ринок реставрації.

За час дії програми чимало зусиль було направлено на утворення ринку праці для ремісників та будівельних фірм аби легалізувати ремісничу працю та скоротити "тіньовий бізнес".

Фактично GIZ підтримав створення нових фірм аби ті не тільки отримали знання, але й розуміли як правильно застосовувати інвестиційні ресурси. За сім років на ринку праці утворились 19 нових фірм, які отримають чимало приватних замовлень поза межами програми співфінансування.

"Зараз ми маємо 70-80% побічних замовлень. Хоча робота з GIZ – більш стабільна у фінансовому плані, наш замовник може зникнути на половині шляху, і тоді доводиться вирішувати чи закінчувати роботи за свій кошт чи лишати напівпочатий процес", – розповідає ремісник по роботі з деревом Ростислав Малецький.

Він говорить, що дізнався про тренінги організації у зі сторінки групи Urban Cafe у Facebook.

"З самого початку роботи з GIZ я дофінансовував роботи сам, тому що не розумів як побудувати бізнес-процес. Але з часом програма допомогла мені це зрозуміти. Адже реставраційні роботи не потребують використання затратних матеріалів – головний ресурс це час", – додає Ростислав.

Він із захватом розповідає про технології, які його фірма опанувала на тренінгах: як знайти за допомогою ультрафіолету колишній розпис, як по отворам від цвяхів дізнатись про кріплення різьблених елементів і т.п.

Майже кожна фірма після співпраці з організацією створила свій фотобанк, де фіксуються існуючі об’єкти в місті. Такий підхід, навіть при втраті певного елемента, дозволяє знайти відповідник та зрештою відреставрувати об’єкт. Майстри говорять про тисячі об’єктів, які вони почали фіксувати з моменту старту програми.

"В мене є свій фотобанк переважно по брамах та металевих об’єктах. Коли ми відновлювали металічні опори на проспекті Свободи, то збирали залишки гербів на кожному стовпі, що в підсумку дозволило нам відтворити їх в первісному вигляді", – розповідає один з власників фірми "Оберіг" Юрій Миколаїшин.

За його словами, навчальні тренінги допомогли повністю зрозуміти процес: які технології використовувати, як підбирати матеріали, як документувати роботи та складати кошторис, а головне як поводитись із автентичними елементами та яку цінність вони мають.

Крістоф Юнґганс, столяр-реставратор, куратор роботи з майстрами підкреслює, що місцеві майстри вже мали знання в своїй справі, але не до кінця розуміли як їх застосувати до реставрації історичних пам’яток.

"Найбільша складність з якою ми стикнулись – це довіра. Багато майстрів фактично працювали на чорному ринку, без паперів та отримуючи кошти лише готівкою.

Багато хто відмовлявся від співпраці, коли ми просили складати кошториси та сплачувати податки. Тому наші зусилля були направлені на те аби навчити майстрів управляти процесом, допомогти їм організувати свою роботу", – додає Крістоф.

ДОСВІД, ЯКИЙ ПОТРІБНО ПІДХОПИТИ

Про важливість роботи з майстрами говорить і представниця місцевої влади – Лілія Онищенко-Швець, очільниця управління охорони історичного середовища Львівської міськради.

За її словами, сім років тому на ринку фактично були лише майстри, що вміли працювати з каменем, а такі напрямки як робота з деревом та металом були відсутні.

Успіху програми посприяло те, що тренінги проводила німецька сторона, яка часом організовувала фахові поїздки за кордон для передачі досвіду.

Лілія Онищенко-Швець говорить про те, що місто багато чого навчилося за час дії програми: "Ключова проблема – це брак довіри. Той совок, що є в головах мешканців, ще є в головах урядовців. Це є великою перепоною, адже ми всі маємо працювати разом, саме місто не дасть ради тому об’єму реставраційних робіт, яке ми маємо.

Це співфінансування, залучення інших коштів, дуже добре впливає на зміну свідомості, адже мешканці почуваються співвідповідальними, заангажованими фінансово. А головне, це уможливлює діалог".

Особливий наголос очільниця управління робить на популяризації культурної спадщини.

За її словами, після реставрації вікон у школі, мешканці на батьківських зборах так захопились процесом, що вирішили відреставрувати вікна в себе вдома за свої кошти.

У Львові по закінченню проекту буде точно продовжена програма відновлення балконів. Більше того, управління спільно з районними адміністраціями готує нову програму - співфінансування відновлення дахів.

Попереду ще багато труднощів, в першу чергу законодавчих. В кулуарах посадовці говорять про те, що процес реставрації в Україні дуже забюрократизований, що призводить до того, що вартість проектної документації може перевищувати самі роботи. Тому великі зусилля спрямовані на те аби внести зміни в законодавство.

[L]Програма співфінансування – унікальний проект, який був втілений в Україні. І хоча вона завершена, у 2017-му році GIZ зробить акцент на передачі свого досвіду у Львові та інших містах України.  

"Ми працюємо над тим, щоб описати та пояснити всі процеси, щоб їх можна було передати. Це дуже важка робота. Це великий клопіт, щоб проаналізувати кожну схему процесу. Тому ми намагаємось прописати всі етапи покроково: хто і за що має відповідати", – зазначає очільник проекту Юрґен Лембке.

Довготривалість проекту сприяла більшому розподілу відповідальності, кращій співпраці між міськими установами, розвитку ринку реставрації та активному залученню мешканців.

Чи буде цей досвід підхоплений в інших містах?

Покаже час.

Максим Асафатов, дослідник міста, ГО "Група 109", спеціально для "УП.Життя"