"Романтика переслідувань" або Чому сталкінг не вважається злочином в Україні
Коли я була маленька, в моїй сім'ї була історія, яку я запам'ятала. У сестри моєї бабусі на роботі був залицяльник, який роками намагався її "завоювати".
Розповідається ця історія досить романтично, як у казках, де принцесу завойовує принц або герой, де далі живуть вони довго та щасливо...
На той час і я так думала – що це прийнятна форма стосунків між чоловіком та жінкою. І лише через років 15 я почула інші подробиці цієї "романтичної історії": про те, що залицяльник цей насправді не давав їй нормально жити, чіплявся, надсилав листи, телефонував, чекав під під'їздом.
І ні, він не був агресивним, але через нього майже розвалилася сім'я, бо чоловік моєї тітки не розумів, чому вона не може сказати йому "зрозуміле ні"?! Він думав, що їй це подобається.
Припинилось це лише тоді, коли вона змінила роботу та номер телефону.
Це було 15 років тому, але ситуація з переслідуваннями жінок зовсім не змінилася. Ми все ще романтизуємо ці жахливі історії й починаємо сумніватися, чи дійсно "вона йому відмовила"?!
Досить часто від чоловіків суспільство вимагає саме такої настирливої активної поведінки, коли "справжній чоловік" має добиватися прихильності своєї обраниці.
Тисячі жінок кожного дня вимушені переживати ситуації, де ніхто не хоче їм допомогти припинити ці знущання. Вони змінюють адреси, міста, номери телефонів, роботу тощо, але навіть це часто не допомагає.
Переслідувачами можуть бути як близькі люди, так і не знайомі, але є те, що об'єднує всі ці історії – жінка не захищена жодною законодавчою нормою.
В Україні немає законодавчої відповідальності за сталкінг. Своєю чергою, суспільна думка часто на стороні переслідувачів, бо вони змальовуються, як "герої, що страждають від сильного кохання".
Жінкам не розповідають про те, що переслідування є формою насильства, і варто звернутися за допомогою до правоохоронних органів.
Зараз ми спостерігаємо, як тема переслідування стала актуальною в українських соцмережах завдяки тому, що кілька українських зірок відкрито розповіли про те, що з ними відбувається.
Ми дізналися, що навіть відомі медійні жінки не змогли отримати допомогу в ситуації з переслідуваннями. Тоді про що може сказати звичайна жінка, у якої немає можливості привернути увагу соціальних мереж?
Чому кривдники не покарані? Бо в Україні не існує законодавчого визначення сталкінгу і, відповідно, немає за нього відповідальності. Бо поки кривдник не завдав фізичної шкоди – поліція не може нічого вдіяти.
Ці ситуації настільки поширені, що стає страшно за кількість жінок, які постійно перебувають у цьому колі насильства. Особливо моторошно розуміти, що ті, хто звертаються за допомогою до поліції, дуже часто отримують поради на кшталт "так може одружіться з ним", "може вашій мамі потрібен зять"?!
Вже котрий рік депутати розповідають нам, що Стамбульська конвенція ніби-то руйнує "традиційні цінності" і тому вони не будуть за неї голосувати.
Стамбульська конвенція закріплює відповідальність за сталкінг, як фізичний, так і у соціальних мережах. Норми Стамбульської конвенції чітко визначають сталкінг видом насильства та впроваджують відповідальність за цей злочин..
Тільки зміна законодавства допоможе нам захистити жінок та зупинити безкарність кривдників! І якщо переслідування та романтизація насильства є традиційними цінностями, то так, українському суспільству такі цінності не потрібні!
Олена Шевченко, очільниця ГІ "Марш жінок", спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
Захист від домашнього насильства: що потрібно знати про Стамбульську конвенцію
"Коли вас 20 років переслідують, а поліція безсильна". Що робити зі сталкінгом в Україні
"Це Олінька, прикраса бізнесу". Як це – хворіти на мізогінію?
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.