ВІЛьні люди. Як дешевші ліки можуть зупинити епідемію

Щороку одна ВІЛ-інфікована людина, яка не приймає спеціальні ліки, передає свою хворобу ще двом здоровим людям.

Статистика показує, що з 2010 року соціальний портрет українців, що хворіють на ВІЛ, суттєво змінився.

Якщо шість років тому доля звичайного населення була лише 25% (інші 75% – ув’язнені, наркозалежні, представники ЛГБТ, працівники секс-індустрії та інші так звані групи ризику), то у 2016 році цей показник досяг вже 46 відсотків.

Соціальний портрет хворого змінюється тому, що люди із середовища ВІЛ/СНІДу потроху вчаться жити із хворобою, інше населення ж мало обізнане з цієї теми та не знає "кухні".

"Українська правда. Життя" спробувала дізнатися, хто і як живе із ВІЛом в Україні, та що потрібно, аби зупинити у нас його епідемію.

ПОСТАНОВКА ДІАГНОЗУ Є ШАНСОМ ЖИТИ

ВІЛ-хворими в Україні є близько 1% населення. Такою є оцінка експертів програми ООН з ВІЛ/СНІДу UNAIDS.

Ми на другому місці по розповсюдженню у Європі, на першому – Росія.

При цьому, кожен другий не знає про свій діагноз, тож офіційно на обліку наразі знаходяться лише трохи більше 130 тисяч осіб.

"Діагноз ВІЛ не є загрозою. Постановка діагнозу є шансом жити далі. На жаль, ми маємо специфічну спадщину в галузі культури і ставлення до людей з діагнозом. Колосальна кількість людей з ВІЛ ставляться до свого діагнозу як до моральної оцінки… та бояться знати правду про стан свого здоров'я", – пояснює Дмитро Шерембей, голова Координаційної Ради благодійної організації "Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД" (далі – БО "Мережа").

Діагноз ВІЛ не є загрозою. Постановка діагнозу є шансом жити далі. Фото file404/Depositphotos

Станом на 1 вересня 2016 року лише 68 тисяч офіційно зареєстрованих отримували спеціальні ліки – антиретровірусну терапію (АРТ), – жили звичайним життям, народжували здорових дітей та не становили загрози для суспільства.

Між рівнем хворих, що постійно отримують лікування, та епідемією ВІЛ/СНІД в країні є прямий зв'язок – вірус пригнічується, і люди не здатні інфікувати інших. Наприклад, Таїланд став першою країною в Азії, якій вдалося повністю зупинити передачу ВІЛ-інфекції від матері до дитини.

До 2030 року держави-члени ООН зобов’язалися досягти амбітної мети з припинення епідемії СНІДу та туберкульозу. У 2015 році Україна теж взяла на себе це зобов'язання.

Стратегія об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД має назву "90-90-90".

Це означає, що 90% ВІЛ-інфікованих мають знати, що вони інфіковані. 90% людей із ВІЛ повинні перебувати на антиретровірусній терапії, і в 90% з них вірус в крові має пригнічуватися.

ЧОМУ Ж УКРАЇНЦІ НЕ ОТРИМУЮТЬ АРТ?

За даними опитування, яке проводив аналітичний центр "Соціоконсалтинг", українські ВІЛ-інфіковані не звертаються за лікуванням за різних обставин.

70% мають на те об'єктивні причини, а 38% причиною зволікання прийому АРТ назвали страх, пов'язаний зі стигмою.

"Вони бояться зустрічі із знайомими в центрах СНІДу; мають страх, що їх зарахують до груп ризику; що відбудеться розкриття статусу з боку медичного працівника, бо вони вже мали негативний досвід спілкування з медиками тощо", – пояснює директор аналітичного центру "Соціоконсалтинг" Ірина Демченко.

Основна об'єктивна причина, з якої ВІЛ-інфіковані люди не отримують лікування, – недоступність препаратів.

За даними БО "Мережа", у 2016 році вартість лікування ВІЛ-інфікованих становила 33 гривні на день. Базовий річний курс антиретровірусної терапії, який використовують для більшості пацієнтів, вартував 12.400 гривень.

Однак ці ліки не можна купити, просто зайшовши у аптеку: як і у всьому світі, в Україні антиретровірусну терапію можна отримати виключно від держави.

ВІЛ-інфіковані можуть жити звичайним життям, народжували здорових дітей та не становили загрози для суспільства. Фото pressmaster/Depositphotos

Щорічно у Держбюджеті виділяються кошти на закупівлю препаратів для програм з ВІЛ/СНІД, туберкульозу, вірусних гепатитів, дитячої онкології, дитячої та дорослої гемофілії тощо.

У 2016 році на ці всі програми Міністерству охорони здоров'я було виділено лише 4 мільярди гривень. З них на лікування ВІЛ – 350 мільйонів гривень.

94% препаратів, які закуповуються на державних тендерах, – іноземного виробництва. Закупівлі здійснюють у валюті, тож девальвація гривні вимагає збільшення бюджету на ліки.

"Через інфляцію цих коштів вистачає лише для лікування 30% пацієнтів", – пояснює Дмитро Шерембей.

У 2003-2015 роках забезпечувати українських хворих АРТом допомагав Глобальний фонд. Щороку він надає Україні на це грант. Всього перерахував за ці роки більше 500 мільйонів доларів. Однак Глобальний фонд має намір у 2017 році припинити цей проект.

У вересні цього року активістам вдалося домогтися, щоб у проекті бюджету на наступний рік заклали 5,9 мільярдів гривень на закупівлю ліків за всіма програмами, тобто майже на 2 мільярди гривень більше.

Благодійна організація "Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД" вже підрахувала, що наступного року додатково 34 тисячі ВІЛ-позитивних пацієнтів отримають лікування.

ЯК ЗДЕШЕВИТИ ЛІКУВАННЯ ЛЮДЕЙ З ВІЛ

За оцінками спеціалістів, всього для забезпечення українців, які живуть з ВІЛ, антиретровірусною терапією потрібно 1,4 мільярди гривень.

Охопити лікуванням більшу кількість хворих можна не лише збільшивши фінансування з державного бюджету, а й знизивши ціну терапії.

Наразі для АРТ в Україні закуповується 23 найменування препаратів. З них 11 – запатентовані, тобто в країну не можна завозити аналоги-генерики цих ліків.

Патент видається фармацевтичній компанії-розробнику зазвичай на 20-25 років. Декларується, що за цей період вона "відіб’є" свої витрати на розробку та клінічні тестування препаратів.

Однак, останні дослідження доводять, що фармкомпанії на другому році продаж починають отримувати мільярдні чисті прибутки.

Охопити лікуванням більшу кількість хворих можна не лише збільшивши фінансування з держбюджету, а й знизивши ціну терапії. Фото tashatuvango/Depositphotos

Крім того, відповідно до міжнародного законодавства, є вимоги, яким повинен відповідати патент. Це має бути винахід, а не просто захист нового препарату, який має трішки змінену вже відому формулу.

Експерт з правових питань, інтелектуальної власності і доступу до лікування "Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ/СНІД" Сергій Кондратюк пояснює, що зараз "на долю запатентованих препаратів витрачаються дуже великі кошти".

Він наводить статистику за 2015 рік, коли з 380 мільйонів гривень 281 мільйон пішов на ці 11 препаратів.

"Найбільше витрачається на чотири препарати компаній GlaxoSmithKline, AbbViе, MSD та Janssen (підрозділ Johnson&Johnson)", – перераховує експерт.

Відмовитися від закупки запатентованих препаратів не можна. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, якщо пацієнту з ВІЛ призначили одну схему терапії, то бажано її не змінювати довічно, інакше це йому зашкодить.

Однак можна домогтися скасування патентів, що дозволить завозити в Україну генерики.

ТРИ ВАРІАНТИ ЗДЕШЕВЛЕННЯ ЛІКІВ

Питаннями зниження цін на ліки для ВІЛ активно займаються у судах та на переговорах активісти пацієнтських організацій, таких, як БО "Мережа".

У цьому році вони домоглися того, що дві компанії GlaxoSmithKline та MSD, з огляду на ситуацію в країні – війну та девальвацію гривні, – з осені пообіцяли не використовувати свої патентні права та дозволили ЮНІСЕФу закуповувати для України генеричні версії своїх трьох препаратів Ziagen, Kivexa та Atripla.

На такий крок фармкомпанії пішли добровільно, бо мало що втратили – усі ці препарати вивели на світовий ринок відповідно у 1998-му, 2004-му та 2006-му роках. А, наприклад, MSD готується запускати новий бренд.

Подібну благодійність також спонсорує женевский "Патентний пул". У випадку проведення вдалих переговорів з фармакоманією він може дозволити країні, яка до нього звернулася, купувати генерик, а фармкомпанія у якості компенсації отримуватиме 4-5% від продаж аналогів. Україна поки туди не зверталася.

Для протидії епідемії у 90% хворих вірус в крові має пригнічуватися терапією. Фото bluebay2014/Depositphotos

Така доброчинність міжнародних "пігулкових" гігантів – велика рідкість. Зазвичай свої патенти вони активно захищають у суді.

"Суд першої інстанції може розглядати справу рік. Потім буде апеляція. Тому що компанія точно оскаржуватиме. Відповідно, на скасування патенту може піти два-три роки. Для здорових людей це не проблема, а для ВІЛ-позитивних – мало не катастрофа. У цьому слабкість цього механізму", – уточнює Кондратюк.

Є ще й третій варіант: держава може змусити компанію знизити вартість ліків. Це свого роду "ручне управління" ринком: відмовляючись патентувати, країна змушує компанію дозволити продаж генериків на рівні з оригінальним препаратом.

се залежить від препарату і кількості людей, яких потрібно пролікувати у країні, однак у тих випадках, що я пам'ятаю, ціна падала в рази. У три-чотири-п'ять-десять разів дешевше коштували генерики, вироблені за ліцензією, ніж оригінальний препарат", – розповідає старший спеціаліст із адвокації Коаліції по готовності до лікування Сергій Головін (Санкт-Петербург, Росія).

Щоправда, такі заходи собі можуть дозволити лише великі країни з великою кількістю ВІЛ-інфікованих. Успішно таке практикують Індія, Бразилія та Аргентина.

ЕПІДЕМІЮ БЕЗ ДОСТУПНОСТІ ГЕНЕРИКІВ НЕ СПИНИТИ

Неефективність генериків – один з ключових міфів, які активно підгодовуються. Існує думка, що це ліки для країн третього світу, а "перший ешелон" лікується оригінальними препаратами.

В Україні таку думку активно пропагували у 2015-2016 роках з метою дискредитації міжнародних закупівель.

"Насправді це не так, бо США, Канада та Франція отримували ліцензії на виробництво генериків для лікування ВІЛ/СНІДу. Ними лікується півсвіту, половина Європи точно", – сміється Сергій Головін.

[L]Він уточнює, що є низка досліджень, які доводять однакову ефективність генериків та оригіналів. З останніх – дослідження Ліверпульського університету.

Аналогові препарати, які входять до антиретровірусної терапії, проходять прекваліфікацію ВООЗ та системи контролю якості Всесвітньої Організації Торгівлі.

"Історія показує, що поки не з'явилися генерики, загальна якість лікування була дуже низькою. Причина цього в тому, що охоплення людей, яких вдавалося регулярно пролікувати, було дуже малим. Епідемію без доступності генериків точно не спинити", – пояснює регіональний координатор Міжнародної коаліції по готовності до лікування Отман Меллоук (Марокко).

Він пригадує, що у 2000 році у всьому світі річний курс лікування коштував більше 10 тисяч доларів на рік. У 2001 індійська генерична компанія Cipla вийшла з пропозицією продавати курс за 460 доларів в рік.

"Це був тоді прорив. Вони почали продавати у Африку повний курс АРТу із трьох генериків. І після цього почалося активне фінансування фондами лікування ВІЛ/СНІДу", – уточнює чоловік.

Зараз Індія – третя у світі за генеричною промисловістю. При тому, що це дуже бідна країна, однак заводи, прекваліфіковані ВООЗ, одні з кращих у світі та якість їх продукції дуже висока.

Генерична конкуренція дає значний доступ до лікування та знижує ціну. Антиретровірусна терапія для ВІЛ-інфікованих доводить, що це – працює.

Ольга Ситнік, УП

Реклама:

Головне сьогодні