"Мамо, через скільки хвилинок закінчиться війна?": як українці ховаються від обстрілів та бомбардувань

14314
1 березня 2022

З початку війни 24 лютого більшість українців, які залишилися в охопленій бойовими діями та обстрілами країні, проводять дні та ночі у сховищах.

У деяких містах повітряні тривоги оголошують кілька разів на добу, тому людям доводиться перебувати в укриттях годинами. 

Українці, життя яких різко змінилося після нападу Росії, розповіли "Українській правді. Життя", як вони пристосовуються до постійних небезпек.

Ховаються у підвалах будинків

Киянка, колишня редакторка "УП. Життя" Ольга Ситнік переживає обстріли разом з дітьми у підвалі свого дому. 

Говорить, що там тепло, є вода та світло.

"Туалету немає, бетонну підлогу  ми застелили шматками старого лінолеуму. Взяли з собою ковдру, каремат та подушку", – каже Ольга.

Спочатку киянка також перевіряла, де знаходяться "офіційні" сховища. Перше було в технічному ліцеї, а друге – в школі. Однак одне з них було зачинене, а в другому – не було місць, бо там перебували студенти-індуси.

Після цього людям лишався один варіант – шукати підвал. 

За словами Ольги, в домі, де вона мешкає 5 років, він є, але мешканці дізналися про це лише під час війни.

 Фото: Олександр Хроменко

Будинок обслуговує приватна контора-банкрот, а ключі від підвалу її представник нікому не дає.

Коли люди дістали ключі, за їхніми словами, у п’яного сантехніка, виявилося, що підвал завалений різним мотлохом – туди роками зносили старі меблі та техніку.

Та ще й з'явився представник обслуговуючої компанії та повідомив, що людям у приміщенні перебувати не можна, тому що тут котельня. Однак мешканці пояснили йому, яка зараз ситуація, та почали самотужки прибирати приміщення.

Зрештою, люди вирішили, що відразу після війни будуть створювати ОСББ, щоб самим керувати своїм будинком.

Киянка Тетяна Деркач розповідає, що для неї один день 24 лютого тягнувся, як цілий тиждень. Але вже за добу люди трохи адаптувалися. 

Тетяна дуже вдячна своєму управдому Олексію, який заздалегідь потурбувався про сховище – міцний підвал під будинком.

"Все було організоване спокійно. Олексій організував опалення, струм, воду та навіть провів Wі Fі. З часом на бетонній підлозі обладнали лежанки", – каже Тетяна.

Психологічно всій родині було дуже важко. Харчувалися по мінімуму сухою їжею: печиво та сухарі. Спати виходило у кращому випадку 2-3 години, тому що на трьох був один матрац, на якому спали діти.

"Найгірше було від нерозуміння, що відбувається нагорі. За добу всі обжилися, заспокоїлись. Стали виходити з укриття, вигулювати собак та звикати до вибухів. Але слідкували за сиренами", – каже Тетяна.

Олена Чухрій у 2014 з дочкою та батьками переїхала з Луганська до Харкова. 

Вона говорить, що такої пекельної ночі, як на 27 лютого, не було навіть у її батьків під час війни в Донбасі.

 Ночівля в підвалі. Фото Олени Чухрій

"Підвали є не скрізь і не всі відкриті. Бомбосховище переповнене, і далеко від будинку батьків. Метро також в 20 хвилинах ходьби. Літнім людям доводилось ховатися вдома у коридорах квартир та у під’їздах всю ніч", – каже жінка.

Олена з дочкою переживають обстріли та бомбардування у підвалі свого будинку, який був підготовлений та облаштований самими мешканцями.

Олена Ігнатенко – також переселенка з Луганщини, яка живе у Миколаєві.

У день, коли напав Путін, вона пішла шукати бомбосховища по місту, але так і не знайшла.

Крім того, на перших поверхах деяких багатоповерхівок міста давно повідкривали фітнес-центри та інші заклади, які наразі закриті.

Разом з дітьми Олена ховалася від обстрілів в підвалі одного з будинків-сталінок. Розповідає, що у сховище, крім документів, ліків та їжі, взяли ковдру.

"Спочатку люди якось дивно дивилися на нас. Але потім, коли довелося сидіти у підвалі довго, і самі стали приносити ковдри. Один чоловік навіть облаштував собі та друзям затишний куточок. А зранку прийшов голова ОСББ та приніс гарячий чай", – каже Олена.

 Укриваються в метрополітені

Вікторія з Києва каже, що коли її з хлопцем не пустили до бомбосховища через нестачу місць, вони вирішили ховатися в київському метро.

"Було дуже багато людей з тваринами: коти, собаки, навіть птах десь співав. Нікому тварини не заважали. Хто йде ночувати в метро, майте на увазі: там дуже холодно, то ж не забутьте взяти спальник та килимок", – каже Вікторія.

За словами дівчини, в підземці немає розеток, тому краще мати при собі повербанк.

 Вікторія в метро

"Дивилися новини, казали, що Путін  х-ло і думали, коли він здохне нарешті. Провокацій та істерик не було, проходили поліція та військові", – розповідає Вікторія.

  Фото: Олександр Хроменко

Киянка Марія Стрельцова також рятується в столичному метро.

"Перша ніч – 500 людей, друга – 700. Закриті гермозатвори. Люди організовані. Кожне офіційне повідомлення сприймають спокійно та уважно", – розповідає Марія.

Вона каже, що іноді у підземці чути вибухи. Коли стає особливо небезпечно, місцеві активісти попереджають людей підвестися, взутися та тримати дітей поруч.

  Фото: Олександр Хроменко

Путіна називають тут називають просто "він".

"Тому що ім’я буває в людей та тварин, а у речей – назви. Але не в нього", – каже жінка.

У підземних мешканців навіть з’явилися свої свята: збитий ворожий літак, відбиті Суми, непокірний Київ, санкції, підтримка всього світу.

Ввечері 27 лютого одній жінці стало погано, підвищився тиск.

Цілий день вона плакала, тому що машину з її родичами обстріляли. Автівка врешті решт прорвалася, а у жінки стався гіпертонічний криз.

Обладнують місця в коридорах будинків

Тетяна Храмова з Києва обладнала для своєї родини місце в тамбурі між двома квартирами.

"До підвалу ми більше не ходимо. Десь почитала, що це погане місце для укриття і може стати братською могилою. А найкраще – це коридор ближче до виходу. Між вами та вулицею має бути мінімум дві стіни", – каже вона.

Тетяна розповідає, що її мама відмовляється спати в коридорі, тому вночі їй доводитися чергувати, щоб у разі тривоги відвести маму до укриття.

"Я лякаюсь різких звуків, прораховую всі рухи з погляду "швидко добігти до укриття" і не вмикаю світла. Я вже бачу свій діагноз "посттравматичний синдром" після війни.

Собака також вивчив, де він ночує, і вже припинив лаяти, як в перші два дні", – розповідає жінка.

 Тетяна каже, що її мама відмовляється спати в коридорі.

Тому вночі їй доводитися чергувати, щоб у разі тривоги відвести маму до укриття.

Люди мужньо переносять випробування, які випали на долю нашої країни.

Більш за все хвилюються за дітей.

"Я ніколи не пробачу, що зробили з моєю країною, моїми людьми. Я намагаюсь триматися, але кілька разів ридала.

Коли діти займалися в зумі музикою і їх молодий вчитель починає плакати, тому що в цю хвилину бомблять його рідних.

Коли дочка співає разом з вчителем пісню про мир.

Коли на урок математики телефонує їхній однокласник з Харкова і каже, що навколо сильно гримить.

Коли син питає у мене: "Мамо, а коли скінчиться війна? Через скільки хвилинок?" – каже багатодітна мама з Одеси Алла Родіна.

Яна Осадча, УП. Життя

Вас також може зацікавити:

Що робити у випадку хімічної атаки чи аварії на хімпідприємстві? Інструкція МОЗ

Як годувати грудну дитину і чим замінити суміш під час війни? Поради лікарки

Як заспокоїтись і контролювати стрес? 6 методик

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.





Головне на сайті