"Ми – в безпеці. Хоча я до цих пір смикаюсь, коли чую якісь шуми". Як українці шукають прихисток за кордоном

Ми – в безпеці. Хоча я до цих пір смикаюсь, коли чую якісь шуми. Як українці шукають прихисток за кордоном

За тиждень війни з України за кордон виїхали 875 тисяч біженців. За даними Організації Об'єднаних Націй, Україну вже залишили близько мільйона наших співвітчизників.

Найпопулярнішою країною стала Польща, там прийняли 454 тисячі людей.

Ще 116 тисяч виїхали в Угорщину, 67 тис. – у Словаччину, 49 тис. – у Молдову та 45 тис. – у Румунію.

Наразі українські біженці можуть отримати тимчасовий захист за кордоном терміном на один рік.

Однак до європейських країн треба ще добратися через палаючу вогнем країну та перетнути один з кордонів, біля яких черги у кілька кілометрів.

"Українська правда. Життя" дізналася, як українці виїжджають за кордон, щоб врятуватися від війни, та яку допомогу там отримують.

Поїхали в Польщу в перший день війни

Ольга Прищепова – мама двох дітей та переселенка з Луганська – виїхала з Києва 24 лютого, в перший день війни.

Її наречений Павло, польський журналіст, сказав виїжджати негайно.

"Моя подруга з родиною якраз відпочивали у Трускавці. Вона дозволила взяти мені свою машину.

Правда, авто було з луганскими номерами, а через це у прикордонників було питання: чому польський журналіст їде на машині з такими номерами та з дівчиною з луганською пропискою?" – каже Ольга.

Їхали двома машинами: друг польського журналіста на своєму авто також вивозив українців.

Україною їхали довго. Спеціально складали маршрут так, щоб триматися подалі від військових об’єктів, які могли атакувати росіяни.

У перший день війни на території України ще не було блокпостів.

"Було важко з бензином. У центральній Україні на АЗС всюди були черги. Але врятувало те, що у нас одна машина була на газу, а друга – на бензині, і ми виїхали з повними баками. Так вдалося дотягнути до Тернопільської області, де на заправках було менше людей", – розповідає жінка.

У Польщу машини з поляками та українцями в'їхали лише о 18-й годині 25 лютого. Пропустили їх швидко тільки тому, що їхали журналісти.

Відправивши жінок та дітей, чоловіки повернулися в Україну виконувати професійні обов'язки.

Ольга розповідає про величезні черги, які бачила на кордоні:

"Черга – десь 15 км. Вагітні жінки, маленькі діти. Бачила, як діти 3 та 6 рочків тягнули величезну валізу.

Познайомилась там з жінкою, вона каже, що вони виїхали з України о 6 ранку 24 лютого, приїхали після обіду. На кордоні стояли в черзі більше доби".

Жінка каже, що переходити кордон пішки швидше, ніж на машині. Після перетину кордону відразу можна сісти на один з авобусів для переселенців.

Ольга розповідає, що вже в Польщі зустріла знайому українку, яка порадила мережу готелів, де безкоштовно приймають біженців. Там жінок та дітей годують та забезпечують всім необхідним.

"При готелі працює центр гуманітарної допомоги. Дві кімнати від підлоги до стелі забиті підгузками, дитячим харчуванням, іграшками, господарськими товарами тощо.

Одна родина приїхала без речей. Волонтери купили та принесли одяг. Постійно везуть фрукти та цукерки. А працівниці місцевого магазину навіть подарували дівчатам сумку пробників дорогих парфумів, щоб підняти настрій", – ділиться враженнями переселенка.

Наразі Ольга та інші дівчата разом з працівниками місцевого радіо "Wnet" допомагають іншим біженцям у Польщі.

Фото: yanosh_nemesh/Depositphotos

Скористалися евакуаційними потягами

Ветеринарна лікарка з Києва Тетяна Храмова з літньою мамою та собакою вирішила виїхати з України до Румунії 1 березня.

"Ввечері 28 лютого, коли кількість повітряних атак зростала, я вирішила, що треба їхати. Усю ніч шукала інформацію, як організувати поїздку.

На Західній Україні в мене родичів немає. Але багато друзів з Європи запропонували допомогу", розповідає Тетяна.

Країну для переїзду Тетяна обирала, щоб мати можливість працювати у майбутньому, адже заощаджень в неї мало.

Вона каже, що в багатьох країнах Європи ветеринарному лікарю з українським дипломом немає що робити. Тому обрала Румунію.

Мама Тетяни їхати не хотіла, але на ранок здалася. До залізничного вокзалу жінок та собаку Басю підвезла колега Тетяни.

"Ми зібрали невеликі сумки: документи, їжа нам та собаці, ноутбук. Майже не взяли одягу. У потяг важко увійти з великою валізою. Та й мама нести нічого не може", – говорить жінка.

На вокзал приїхали о 14 годині. Поки розбиралися що і до чого, пропустили кілька поїздів. Потім зустріли знайому жінку, яка допомогла зорієнтуватися.

"Потяг, який йшов на Солотвино, нам підходив, адже це – кордон з Румунією. Під час перебування на вокзалі пару разів оголошували тривогу. Якраз тоді бомбили телевежу на Дорогожичах. Ми ховалися в підземному переході", згадує Тетяна.

Коли подали потяг, жінки відразу пішли сідати у останній вагон.

"Спочатку сказали, що місць не буде, і треба їхати стоячи. Я погодилася. Та коли показала стареньку та хвору маму, провідник пустив нас та інших людей.

Бійок на вокзалі не було, ходили люди з автоматами. Однак на Львів я б не радила їхати, там давка", – розповідає лікарка.

У купе їхали 6 дорослих, 2 дітей та один собака. У проході та тамбурі також їхали люди.

"Компанія підібралася дуже душевна, поїздка видалася нормальна. Окрім того, що в вагоні було душно, а мій собака всю дорогу вив", – каже Тетяна.

До пункту призначення їхали довго з вимкненим світлом. Як приїхали, відразу пішли на кордон.

"Треба було пройти пішки все місто, мама дуже втомилася. Перед КПП волонтери роздавали воду та їжу. Людей багато, але все дуже швидко. Це був найшвидший перетин кордону в моєму житті. Ніхто навіть ветеринарний паспорт собаки не дивився", говорить лікарка.

На кордоні родину вже зустрічали друзі, які допомогли зареєструватися.

"Багато волонтерів, є перекладач, сунуть у руки пакети з продуктами та одягом. Всі дуже доброзичливі", – каже Тетяна.

Зараз родина перебуває в Бухаресті: друзі запросили додому.

"Ми в теплі, поїли та в безпеці. Хоча я до цих пір смикаюсь, коли чую якісь шуми чи звуки. Загалом, поїздка виявилася легшою, ніж я уявляла, але довшою.

Нам скрізь допомагали мої друзі, знайомі та колеги. Я щаслива, що в мене є стільки друзів по всьому світу, які підтримали мене під час війни", – говорить жінка.

Прямували до Польщі через Словаччину

Одеситка Алла Родина виїхала з України разом зі дітьми та прямує у Польщу через Словаччину.

"Мої котики тепер в безпеці", каже вона.

Родина виїхала потягом "Одеса-Ужгород". Вийшли в Мукачеві, а до словацького КПП "Малі Селменці" їхали машиною.

Алла каже, що при потребі можна викликати таксі, або звернутися за допомогою до волонтерів.

На кордоні родина провела 2 години. Жінка говорить, що це дуже швидка схема, якщо треба переходити кордон пішки.

"На кордоні є волонтерські автобуси. Питають, куди прямуєте і чи треба допомога", розповідає жінка.

У Словаччині родину зустріли друзі, звідси Алла з дітьми поїде до Польщі.

Українців в Німеччині беруть у родини

Біженців з України наразі дуже гостинно приймають в країнах Європи.

На центральний залізничний вокзал Берліна щодня прибувають потяги зі сходу, перевозячи тисячі українців, які тікають від війни, пише ВВС.

Ті, хто хоче поїхати далі, отримують безкоштовні квитки на потяг у будь-яку точку Європи.

Людям, які залишаються, роздають їжу, напої та сім-карти, надають допомогу медичні бригади, перекладачі та волонтери.

Зустрічати українських біженців приходять сотні родин, які пропонують притулок.

Вони тримають в руках саморобні таблички:

"Можемо прийняти двох людей! Короткочасно чи довгостроково", "Велика кімната. Одна-три людини. Діти вітаються! На скільки завгодно".

"Мені чомусь здається, що Путін робить те, що робив раніше Гітлер. Я сама – дитина біженки. Тому я відчуваю, що зобов’язана зробити щось для біженців з України", – каже німкеня, матері якої довелося тікати від нацистів.

Мешканці передмістя Берліну Матіна Вардакас та її чоловік Тіммо Колрі, у яких є дві дочки-підлітка, взяли додому чотирьох харків'ян Анастасію з чотирирічним сином Артемієм та її літніх свекруху та свекра.

Чоловіку Анастасії виїзд з України заборонили. Друзі з Харкова надіслали жінці повідомлення, що будинок, з якого вони втекли, розбомбили росіяни.

Щоб поселити біженців, Матіна та Тіммо переїхали в одну з дитячих кімнат, а дітей посели в одну спальню.

"Коли ми почитали новини, ми сказали відразу, що нам потрібно когось прийняти, дати комусь притулок. Тому що на їхньому місці могли бути ми", – мені Тіммо.

Яна Осадча, УП. Життя

Вас також може зацікавити:

"Мамо, через скільки хвилинок закінчиться війна?": як українці ховаються від обстрілів та бомбардувань

Куди звертатися біженцям, які виїжджають в інші регіони України – список телефонів

Хто допомагає біженцям в Україні та за кордоном? Перелік організацій

Де біженці з України можуть отримати безкоштовну медичну допомогу? Список лікарень

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.

Реклама:

Головне сьогодні