Раненые в АТО. Василий после Дебальцевского котла

16
12 березня 2015

Дебальцевский котёл, 16 февраля, они выполняют задание, едут в третий или четвёртый раз за трёхсотыми...

– Грузимось на БТР, задачі було дві – завезти боєприпаси та вивезти трьохсотих. Дорога на Дебальцеве вже була під контролем сепаратистів. Їхали через села.

Потрапили в дві засідки. Перша була погано зорганізована, ми вже проїхали, а вони тільки почали стріляти. Не завдали нам шкоди. А друга вже була під Новою Григорівкою, у двоповерховому будинку. Але ми прорвалися неушкодженими, загрузили трьохсотих та поїхали назад.

Тут почалась перестрілка. Усе, що запам'яталось – так це удар в голову, важко було вдихнути та очі майже нічого не бачили. Коли роздивився праву руку, то побачив, що кісті немає, а ліва дуже боліла.

Командир допоміг вибратися із БТРа, навкруги був бій, хлопці відступали, брали із собою тільки тих поранених, хто міг йти сам. Мені допоміг Олексій Сазонов. Так він довів мене до посадки, там посадив на хмиз і сказав, що скоро за мною повернеться...

Сейчас он находится в Киевском госпитале, рядом в палате без устали дежурит папа. Сегодня Василию уже не страшно и не надо перед камерами произносить текст, который ему предложили прочесть в обмен на свободу "журналисты" лайньюз.

Когда у тебя оторвана правая рука, левая сломана и часть кости просто вычистили во время операции, один глаз не видит полностью, второй как сквозь густой туман, а запах из загнаивающейся руки становится нестерпимым даже для самого себя – то становишься очень покладистым…

 

– Коли я повернувся зі служби в армії, то місяць відпочив та почав нудьгувати, бо звик до розпорядку та режиму. Коли вибирав службу, міркував про "Беркут", але тато відмовив, казав, що то будуть нерви – а в армію саме воно. Кіровоградський спецзагон сподобався відразу.

Тато ще запитав: що будеш робити, якщо війна? Я посміявся, бо не вірилось, в те, що таке можливо в ХХІ столітті…

– А коли ти потрапив в АТО?

– Та із самого початку. На 5 днів раніше ніж початок АТО, нас закинули в Донецький аеропорт, там вже 25-ка була. Нас Ил-96 туди перекинули…

– Що тебе більш всього пройняло за цей час? Поранення?

– Ні. Перші двохсоті – тих, кого особисто знав. Послали на завдання 20 хлопців, а повернулися тільки 4...

Я коли загружав двохсотих – підполковника Лисенко, Льошу Гробенюка, хлопців, із якими поряд спав та їв, – вперше додому подзвонив та розплакався, як дитина в слухавку…

– Так як ти в полон потрапив?

– Коли мене Льоша Сазонов залишив одного в посадці і пішов за підмогою, то я в якусь мить подумав, що вже все. Спробував сам піти, але ноги не слухались, та я й нічого майже не бачив.

Я став вже рідше дихати, бо було холодно та важко щось розуміти. А тут чую – Льоша мене кличе. Я відгукнувся. Тоді я побачив, що він не один, а із лнр-івським солдатом. Вони мене вдвох і вивели. Я попросив забрати ще наших трьохсотих, що були біля підбитого БТР-а, але лнр-івці не погодилися…

Он тяжело вздыхает и отворачивается, когда я спрашиваю о судьбе тех, кто остался раненым на морозе...

Затем Василия привезли в Алчевск, оказали ПХО (первичную хирургическую обработку), а на вторые сутки в Луганске почистили рану на правой руке и выбросили кость с левой. От ампутации его спасло то, что левая рука двигалась.

Потом вернули в Алчевск. Там к нему пришли с лайньюз и сказали, что если он выступит перед камерой и прочитает заранее приготовленный текст, то они позвонят отцу и позволят его забрать.

Так и произошло. Никакого выхода другого у Василия и не было.

На "скорой" привезли в Первомайск – а там, между блокпостами ВСУ и ЛНР, перевели в нашу "скорую". Потом наши больницы: Харьков-Винница-Киев.

Теперь он лежит у нас в госпитале. Вчера к Василию приходил Саша Чалапчий, передал ему свою коляску – потому что благодаря всем, кто откликнулся и помогал Саше, он уже очень умело ходит на двух протезах, и даже вышел на работу.

 

Теперь мы с вами можем помочь спецназовцу из Кировограда, отец которого родом из Закарпатья.

Помочь можно на карточку мамы Белень Веры Павловны

4149 4978 3001 8935 (Белень Віра Павлівна)

Своих не бросаем!

powered by lun.ua