Саша як слово на букву SCH. Чи може підручник бути цікавим

Вересень – складний місяць для всіх, хто пов'язаний зі школою: дітям треба перебудуватися на навчальний режим після літнього, батькам і мамам – підігнати свій графік роботи під відвезення-забирання дітей і доставку їх на гуртки-секції, вчителям – зібрати до купи "розібраних" довгими канікулами дітей, при цьому освоївши нові бюрократичні вигадки чиновників від освіти (маю на увазі досить сумнівну (щонайменше, недосконалу) нову шкільну програму для низки класів).

Крім логістичних тренувань "Як доставити двох дітей на дві різні секції в різних місцях одночасно", вересень я також витрачаю на прочитання підручників, за якими вчитиметься мій син. Мушу зазначити, заняття це не для слабких нервів. Але тих батьків, хто намагається підручників не читати, щоб не засмучуватися, "бо нічого не зміниш", я не розумію,

Так, змінити систему – вкрай складно. Але принаймні подивитися, від чого варто застерегти дитину чи що необхідно додатково пояснити – моє материнське завдання. Якщо система мене не влаштовує, я маю створити свою: щоб не відбити бажання вчитися, щоб навчити його бодай трохи сортувати хлам, який сиплеться в дитячу голову з багатьох джерел.

Нам цього року чи то повезло, чи то не дуже. Треті-четверті класи – останні, хто вчиться за старою програмою молодшої школи, відповідно, підручників для них не випускають вже кілька років. А те, що лишилося – настільки затерте-замучене, що деякі книжки гидко взяти в руки. Підручників не вистачає і школи діляться між собою залишками.

(Особливо страшну "Математику", яка розлазилася просто в руках, я вирішила самостійно замінити і купила на книжковому ринку за 60 грн!!! Дві частини "Читанки" вирішила не брати – 150грн!!! Торгівці знають про проблему підручників за старою програмою і радісно нею користуються.)

Водночас, нова програма, за відгуками вчителів, настільки "мудрена-перемудрена, є чимало хорошого, але є й гори зайвого.

Загальний висновок від прочитання підручників наступний – автори геть нічого не знають про психологію дітей, не ставлять за мету зацікавити їх своїм предметом, не знають, яке сторіччя на дворі, і не вважають за потрібне приводити зміст навчання у відповідність до того життя, яке починається для дітей після закінчення занять.

Жахливо нудно (Виняток - математична задача про оператора комп'ютерного набору, який набирає 3 сторінки тексту за годину:). Розуміючи, що мені закинуть "це ж стара програма", переглянула підручники і нової програми за 5-ий клас. Якщо стара програма застрягла в 50-60 роках минулого століття, то нова трохи ближче до 80-их років із кривуватим запозиченням сучасних елементів (проекти, спостереження, натяки на ініціативу учнів), але все, знову ж, в менторській тональності, яку погано сприймають діти). "Тоскливо", як казав російською один мій редактор.

Невже діти зобов'язані проводити в цьому смутку півжиття й інакше бути не може? І я попросила своїх подруг в Німеччині та США прислати мені скановані копії підручників їхніх дітей. Побачене настільки мене вразило, що свою писанину я розтягну на кілька статей, бо кожен підручник вартий докладного розгляду.

ЧАСТИНА 1. Німецький буквар

Виявляється, люди, які в Німеччині складають букварі, не сидять в бункерах, знають чим цікавляться діти, художники знають, як виглядають пересічне житло і інтер'єри, а не малюють історичні хатки і маму винятково в фартуху або в вишиванці.

Ще ці люди знають, що дитина живе в соціумі з певними особливостями, і ці особливості щедро відображені на сторінках букваря із моделями поведінки, які допомагають уникнути побутового расизму, нетерпимості до емігрантів чи зневаги до людей з особливими потребами.

1. Якщо наш буквар щедро прикрашений райськими сільськими пейзажами, яких на сторінках підручника найбільше, то предмет, який найчастіше з'являється на сторінках німецького букваря – це комп'ютер.

Діти друкують літери, нові слова зображаються на екрані комп'ютера, правила поводження з комп'ютером і його можливості – це тема для текстів.

В українському букварі комп'ютер і інтернет згадуються по одному разу. Відповідь на питання, що здатне викликати більший дитячий інтерес, очевидна. Але не тільки комп'ютер є в житті дітей! Тут є цікаві розповіді про китів та інших екзотичних тварин, рольові ситуації в автобусі чи в магазині, загалом дається досвід, який дитина може використати щодня в майже незмінному вигляді.

Наші ж укладачі підручників, навіть в своїх хвилинках ввічливості чи турботи примудряються виписати тест так, що виголошувати його можна хіба що зі сцени.

2. Важлива відмінність, яку наче починають у нас переймати, але страшенно несміливо: це постійні (наскрізні) герої. Їх наявність робить підручник цікавішим, дітям хочеться дізнатися, що буде далі і це стимулює їх продовжувати навчання. Хто ж ці герої в німецькому букварі?

Крім світловолосих хлопчиків і дівчаток в яскравому одязі (не будемо зараз розводити дискусій про форму), тут є чорношкіра дівчинка Селіна, хлопчик Саша, що недавно переїхав з Росії, та хлопчик з інвалідністю в окулярах і на візку.

Повторю – це наскрізні герої букваря для першачків. Змалку дітей привчають – є люди, які відрізнаються від тебе. Але вони живуть таким же життям, як ти. Наприклад, візочник в букварі катається з дітьми на роликах (ролики – слово на букву Р), на інших картинках вони допомагають йому пересуватися.

Тому дітям не приходить в голову тикати пальцями на особливих людей – не тільки мама й тато, а й підручник їм кажуть – це звичайні люди, такі ж, як ти.

[L]Наступна наскрізна героїня - чорношкіра Селіна з безліччю косичок. На сторінках Букваря вона веде звичайне дитяче життя. А в темі про карту світу, вона показує Кенію, звідки приїхав її тато і де живе її бабуся та куди вони разом поїдуть на канікули.

Думаю, з цих дітей не виростуть фанати, які улюлюкають, коли чорношкірі футболісти володіють м'ячем.

Враховуючи українську специфіку, доречним наскрізним героєм в нас могли б стати російськомовна і україномовна дитина з різних регіонів. Або хай без мов - хлопчик чи дівчинка, які переїхали з одного регіону в інший. Чи ця тема – незрозуміла космічна далечінь для наших укладачів підручників?

3. Російський хлопчик Саша. Саша з'являється при вивченні букви Ш (німецькою буквосполучення SCH). Він мало говорить, його письмо відрізняється, він часто один. Діти вирішили йому допомогти освоїтись - поки він вчить німецькі слова, вони вивчать кілька слів російською!

Саша усміхається, а діти вивчають російською слова "школа" і "вівця" (також на SCH німецькою) і ще трохи російських висловів в транскрипції: "Здравствуйте, как тебя зовут, меня зовут Саша".

Печатка "Lesekönig" (Король читання) на сторінці німецького школяра

Пізніше в темі про карту, де Селіна знайшла Кенію, Саша покаже Москву. Треба пояснювати соціальну, політичну, моральну цінність такої теми в Букварі?

Коли я писала статтю "Терикон на букву Т", я ще не знала цей приклад з німецького букваря, хоча безумовно розуміла, що в цивілізованому світі підручники використовують і для зшивання суспільства, а не тільки для передачі технічних навичок.

До речі, на сторінці про Сашу ви також можете розгледіти печатку "Lesekönig" (Король читання). Дитина в короні сидить на троні з розгорнутою книгою в руках. Правда, приємніше, ніж просто запис червоною ручкою в щоденнику? І правда ж, нескладно? Цю оцінку отримав син моєї німецької подруги, після чого полюбив читати ще більше.

Взагалі, головне враження від підручника навіть не адекватність сучасному дню, а життєрадісність. Вона у всьому – у темах, у шрифтах, у яскравих кольорах. Буквар приємно взяти в руки і хочеться читати наперед.

Це не книга наставлень, це путівник під час цікавої подорожі. І всі ці дрібні деталі – не просто дизайн. Це зовнішній прояв головної ідеї навчання в школі – зацікавити, навчити вчитися, дати розуміння про навколишній світ і людей, які поруч. І ще – надихати. До речі, саме надихати, давати натхнення – головне завдання вчителя, яке зустрічалося мені у всіх статтях про освіту в німецькій пресі. Але там це не просто відірваний від життя заклик.

На всіх зображеннях в досліджуваному букварі вчителі дуже надихаюче усміхаються. Ну чому, чому ця усмішка учителя геть не вдається українським художникам?!?

Взагалі, сумовитість і тоскність українських підручників – їх загальний головний недолік. І це змалку привчає дітей до подвійних стандартів: як би вчитель не старався, які б новітні методики, самостійно вивчені не використовував (а це ще й в більшості шкіл рідкість), діти відкривають підручник – а там інший світ: нудний, набурмосений, з рідкісними натягнутими жартами і великою кількістю нотацій.

При цьому, як показує досвід "Української правди. Життя", укладачі цих підручників, читаючи наші відгуки, переважно не розуміють навіть суті обговорюваних нами питань.

П.С. У наступній частині – американський буквар, німецькі підручники для третього класу і особлибливості німецької молодшої школи.