Любовні листи, мости, ксенофобія сьогодні і в минулому – німецький підручник-2

Я тричі переписувала початок цього тексту, бо не могла змовчати щодо расистських відгуків на мою попередню статтю про німецький буквар, адже расизм абсолютно неприйнятний в цивілізованому світі.

Розмірковувала, що страшніше для українських підручників – корупційні схеми Табачника і МОН, чи дрімуча відсталість тих, хто пише підручники незалежно від замовників. І про тих, для кого факт наявності калини-вишиванки виправдовує відсутність в підручнику корисних знань і пізнавальної інформації.

Але згадала, що моя головна аудиторія – ті, кому справді цікаво, як же вчать в Європі, і що в них можна запозичити для розвитку власних дітей. А також ті, хто, можливо, готовий поборотися за те, щоб паростки здорового глузду і пропорцій світу продерлися і в українські підручники.

Перед публікацією я також поспілкувалася з відомим дитячим і сімейним психологом Світланою Ройз, авторкою книги "Волшебная палочка для родителей", яку чимало батьків називають рятівною в складних ситуаціях на різних етапах виховання дітей.

Світлана – мама семикласника, тому про якість і зміст підручників знає не з чуток (її розгорнутий коментар читайте наприкінці тексту).

До уваги всіх небайдужих – наочне підтвердження того, що підручник МОЖЕ "ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти… єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії", як записано в українському Державному стандарті загальної початкової освіти, і бути при цьому цікавим для дітей відповідного віку і враховувати психологічні особливості сучасних школярів.

Підручник німецької мови (рідної) для четвертого - останнього класу початкової школи. Я обрала саме його для аналізу, бо підручник для четвертих класів українських шкіл за новою програмою пишеться саме зараз…

Перша тема підручника німецької мови – мости. Це і диво будівельної майстерності, і архітектурні пам’ятки, але що найголовніше – це символ спілкування і налагодження стосунків і саме так подається в підручнику.

Ілюструється тема кращими зразками світового досвіду мостобудування різних часів із зазначенням технології створення: наприклад, Бруклінський міст в Нью-Йорку (1883, неймовірно довгий для свого часу) та Акасі-Кайкьо Японії (1998, найдовший підвісний міст в світі).

Підказка: Україна славиться мостом Патона і всім, що робить однойменний інститут. І про зварювання дітям в десять років значно цікавіше дізнатись, ніж про снопи. Чому – трохи пізніше запитаємо у психолога.

Далі в підручнику - текст для читання. В мене є скани не всіх сторінок, але з тих 70-ти, що я маю, всі письменники, чиї уривки подані в підручнику, живі!

В Україні ж деякі діти щиро вважають, що живих українських письменників не існує, бо саме такий висновок можна зробити з вітчизняних підручників. І перша письменниця, з якою знайомлять чотирикласників німецьких шкіл – не німка.

Це Жаклін Вілсон, популярна британська авторка дитячих книжок, лауреат міжнародних нагород. Її твори зачіпають теми розлучення батьків, дитячих будинків, усиновлення, психічного нездоров’я близьких. В підручнику наведений уривок про дівчинку Трейсі з дитбудинку, яка ніколи не була в кіно і не грала в ігрові автомати, бо ніколи не мала не це грошей.

Як Трейсі мріє про різні дитячі радощі і справжню сім’ю. За цим твором ВВС зняло популярний телесеріал.

Тема "Покупки". Насправді, магазин з максимально натуралістичними зображеннями і прикладними завданнями – це значна частина математики. В підручнику ж німецької мови – у візочки супермаркета пропонують згрупувати слова залежно від закінчень, характерних для прикметників.

Взагалі, граматичні правила не розкидані безладно по всьому підручнику, а містяться в додатку наприкінці книжки. Поруч із кожною вправою вказана сторінка, на якій ти швидко можеш знайти правило, якщо його забув.

Дім мистецтва. Я знаю, що ви уявили – картини на стінах. Ви помилилися. Вони будуть, але пізніше. Перше зображення – це план галереї з відповідними піктограмами. Завдання – розібратися, що вони означають та розробити за ними свій маршрут. За одно з’ясувати за схемою, на яку виставку йде Жасмін.

Розібралися, діти? Тоді наступна тема: як спитати і як пояснити дорогу. Як відомо, така проблема існує в Україні навіть у дорослих. Тому цю важливу побутову навичку прищеплюють ще в школі – на уроках рідної мови, з використанням сучасних і різноманітних форм ввічливості.

Тепер я зрозуміла, чому в Німеччині мені завжди пояснюють дорогу в чітких просторових категоріях, а в Україні нерідко превалюють терміни "тудою" і "сюдою" або непояснювані помахи руки.

Німці не розумніші за нас, просто їх цьому докладно вчать у школі. Тут визнаю – точно таке запозичення в український підручник фізично неможливе, бо нормальних схем проходу чи проїзду бракує і в нашому реальному житті.

Ще одна цікава тема – класна газета. Це не додаткове заняття, це саме тема підручника. Як скласти план, коли збирається редакційна рада, хто пише вірші, готує матеріал про шкільний фестиваль, екскурсію, рубрику "що почитати", приватні оголошення, а хто бере інтерв’ю у шкільного секретаря.

Активна учасниця обговорень – дівчинка на візку. Також подається дискусія про те, чи треба брати за газету гроші – адже чийсь тато зробить сто копій! Врешті вирішують вивісити газету в Інтернеті, щоб вона була доступна всім.

Далі починається найцікавіше. Тема "Ти мені подобаєшся". Дітей вчать визначати і висловлювати свої почуття до рідних, домашніх тварин, до приятелів, друзів і до свого першого кохання.

Простий і щирий текст про любовні листи дає дітям зрозуміти, що з ними все гаразд. І перші закоханості – це не перепона навчанню, а дуже нормальний процес і стимул писати від руки, малювати сердечка і квіточки, заклеювати конверти, але повторю найголовніше – правильно визначати і висловлювати свої почуття.

До речі, у всіх вищенаведених міжособистісних темах присутні не тільки позитивні, а й негативні емоції, які учнів також вчать розпізнавати і правильно висловлювати. І робити висновки – чи може та чи інша форма висловлювання переконати в чомусь співрозмовника. Може тому рівень побутової агресії в Німеччині нижчий?

А тепер приготуватися всім ксенофобам і расистам. Наступна тема - "Інший – так само рівний". Під таким заголовком починається великий розділ, присвячений як історичним, так і сучасним подіям, які відбувалися на території Німеччини.

Дітям розповідають про єврейських дітей в гітлерівській Німеччині, які були зобов’язані носити жовту зірку Давида (дуже проникливий текст про хлопчика-єврея у ті часи), подані основні дати введення різних обмежень для євреїв (діти не могли відвідувати громадські школи, єврейські сім’ї могли без пояснень виселити з квартири, в Берліні у 1940-ому році євреям було дозволено купувати продукти тільки з 16-ї до 17-ї години). Згадуються концентраційні табори.

Далі в підручнику подане газетне повідомлення про сучасний напад на турецьких школярів під час екскурсії в німецькому місті Штральзунд. Що робила поліція, як затримали зловмисників, хто вони були. Поруч – інформація і фото про антинацистські мітинги в сучасній Німеччині, де люди вийшли на вулиці, щоб сказати "Ні" поверненню нацизму.

Все в дуже спокійній манері, але докладно і обґрунтовано, з окремо виділеною статтею Конституції: "Ніхто не може бути дискримінований або привілейований через свою стать, походження, расу, мову, Батьківщину чи походження, свої переконання, релігійні чи політичні погляди".

Повторю – йдеться про підручник німецької мови, не суспільствознавства. Підняття подібних тем – яскравий приклад принципу інтегративності навчальної програми.

Наступний художній текст розповідає про дівчинку індійського походження, яку спробували тероризувати старші школярі. І про те, як весь клас став на її захист з усіма виховними наслідками для тих, хто читає.

Ну і найголовніше – в цьому підручнику є і науковість, і полікультурність, і світський характер освіти, і загальнолюдські цінності, і основи демократії разом з взаємоповагою народів і націй.

Українська – моя рідна мова. Коли я відкриваю вітчизняні підручники, в мене складається враження, що я потрапляю в інший світ, якого вже не існує років п’ятдесят.

Мені потрібно перелаштуватися, щоб розуміти ці карколомні конструкції, канцеляризми та історизми. А підручник має розвивати і вчити дітей дивитися в майбутнє, а не тільки в минуле. Повторю – в мене є зауваження до досліджуваного німецького підручника, але його мова проста і зрозуміла. Його теми близькі відповідній віковій категорії.

Знайомство з німецькими підручниками наштовхує мене на думку, що роль психолога в його створенні більша, ніж роль укладача теоретичних правил. Або, щонайменше, філологи з психологами працювали у тісному зв'язку.

Психолог Світлана Ройз теж не раз була вражена специфічністю підручників свого сина і тим, що вона, маючи філологічну освіту, не розуміла завдань з підручників російської й української мови. Завдання спрямовані на запам’ятовування правил і непов’язаних із сьогоденням дитини слів. Це некоректно, враховуючи сучасні знання про розвиток дітей, пояснює Світлана:

Підручники, які ми бачимо зараз, продовжують писатися під вимоги суспільства, де були потрібні кваліфіковані і слухняні виконавці. За конкретні знання (факти, дати, точні конструкції) в людини відповідає ліва півкуля головного мозку. За творчий потенціал – права півкуля. Але зараз ми маємо покоління інших дітей. Вони, як правило, амбідекстри – з одночасно розвиненими правою і лівою півкулями мозку, частіше - правою півкулею, а відповідно творчий потенціал, розвинений значно сильніше, ніж у їхніх батьків.

Часто у таких дітей зв’язки між півкулями мозку вибудовуються дещо пізніше. Тобто ми маємо покоління творчих, націлених на інтегративність знань, з високою швидкістю доступу до інформації дітей, мозок яких стає зрілим дещо пізніше, ніж у нашого покоління. Для їхнього ефективного навчання і розвитку необхідні завдання з відкритою відповіддю, кількома, а не одним правильним варіантом, можливість творчого підходу. А сучасні українські підручники працюють тільки з половиною мозку сучасної дитини

До 10 років в дитини формуються структури головного мозку, які відповідають за емпатію – здатність співчувати і співпереживати. Якщо в своєму житті (а в школі дитина проводить значну частину життя) навчальний процес не працює з її правою півкулею, з емоціями і творчим потенціалом, а тільки навантажує ліву півкулю, що відповідає за точні знання, то ми отримуємо дітей, які дуже чутливі, але зовсім не вміють співпереживати.

Діти зараз менше спілкуються, бо є комп’ютери, а батьки дуже зайняті. Чи може підручник замінити спілкування? Частково може, якщо це не збірник дискретних (розрізнених) знань, а книга, що змушує відчувати і спонукає дискутувати, викликає почуття і пропонує їх описувати. А щоб мати змогу відчуття описати, треба їх розуміти. Саме тому важливо говорити про минуле мовою сьогодення. Інакше дитина не розуміє того, що написане в підручнику.

Ідеальний підручник – той, який написаний спираючись на сучасні знання про тих, для кого написаний. Той, який дивиться в минуле – розказує про коріння і походження, але веде у майбутнє – безпечно розширюючи межі знань.

Якщо під час навчання дитина вимушена просто зубрити інформацію, вона втрачає контакт зі своїм "Я", бо читаючи текст, не може спертися на власні відчуття. В українських підручниках минуле дуже часто описується як щось, безумовно дітям зрозуміле, а це не так!

Якщо інформація написана дискретно, якщо дитина не може зв’язати описане в підручнику зі своїм досвідом, її неокортекс (лобна доля мозку, яка відповідає за навчання) просто відключається, він не працює, якщо дитині не цікаво, або страшно дати неправильну відповідь, страшно отримати погану оцінку.

Що може здружити дитину з підручником? Можливість взаємодіяти з ним – домальовувати, дописувати, дискутувати. Тоді підручник – друг і супутник у подорожі.

До речі, можете перевірити – найсильніше у дитини розмальований підручник з того предмету, в якому дитина неуспішна! Дитина так намагається зробити книжку безпечнішою для себе, інакше вона відчуває страх. Якщо ж дитина малює чи дописує, крім того, що вона наближує до себе підручник, в неї працює і логічне, і творче мислення. Саме тому на Заході робочий зошит є невід’ємним додатком до підручника.

Що стосується описаного вище німецького підручника, теми, які він піднімає, дають дитині змогу зіткнутися з наслідками її дій. Бо до певного віку дитина мислить діючи.

Якщо вона не може закріпити отриману інформацію у власному тілі (використати отримані знання на доступному їй рівні), ця інформація проходить повз.

Відповідно, якщо діти під час уроків мають право вибору (завдання з кількома правильними відповідями), можуть закріпити свої знання діями в щоденному житті, побачити описане в підручнику навколо, читають про характерні саме для них саме зараз почуття – вони стають думаючими і креативними.

Якщо ж вони просто заучують правила і вивчають групи слів, яких немає в їхньому щоденному вжитку, читають тексти, події, які вони не можуть перенести у життя, яке їх оточує, – то з них виростає натовп.