Нові міфи України

"Гори – це більше ніж гори. Це – міф"

Так говорив вуйко Дезьо

Міфи країни живуть своїм окремим життям. Вони перебувають у неформальній складовій суспільного договору, там, де мешкають етика, традиції, забобони тощо. Міфи – це "тонкі матерії" життя народу. Але вони чинять відчутний вплив на формальну складову суспільного договору – царину законів і норм, бо відображаються в ній.

Закони і норми, хоч і формуються "з голови", але в своїй основі мають прецеденти.

Прецеденти бувають різними, але ті з них, які виступають як заперечення існуючих, стають основою нових міфів, що заміщають або доповнюють міфи попередні.

Найпотужніші прецеденти часом стають головними фактами національної свідомості. Народжені з них міфи мають вікову стійкість і не розпадаються у часі.

Майдан став генератором нових прецедентів, які на наших очах починають витісняти своїх попередників, або ж просто їх спростовувати. Зразки (прецеденти) солідарних дій українців на Майдані та навколо нього починають деформувати міф "моя хата з краю". Принаймні він починає уточнюватися.

Той же Майдан руйнує міф про українців як мешканців країни "сплячих ангелів". Він доповнюється вже присутністю "херувимів та серафимів". Імперські міфи меншовартості українців, їх упослідженості Майданом зруйновані вщент.

Якщо в імперії, а потім і в Союзі, цілі покоління людей жили не приймаючи участі у формуванні власної долі, то Майдан засвідчив, що в Україні сформувалося покоління, чия доля вже не буде визначатися кимсь без участі самих людей. Цей прецедент є свідченням докорінної різниці між Україною та Росією. І він стане однією зі складових міфу Майдану.

Прецеденти і майбутні міфи війни, що ми переживаємо, спростовують міфи про миролюбство як гарантію безпеки, що не заперечує саме миролюбство, але по іншому його координує в просторі міфів.

Прецеденти геройства, волонтерства, соціальної відповідальності та взаємодопомоги нам ще доведеться переосмислити. І завданням креативного класу України є формування відповідної міфології. Політичний клас країни повинен усвідомити ці потужні трансформації неформальної частини суспільного договору, які ще не завершилися, бо повинен їх відобразити в просторі законів і норм.

Якщо політики не усвідомлять цю фундаментальну обставину суспільно-політичного зламу, що проходить в країні, то їм краще піти самим.

Усі зазначені аспекти нашого нового життя однаково стосуються і бізнесу, і влади, і суспільства. В країні змінюється суспільний договір, а отже, повинні змінитися і смисли діалогу.

Те, що в країні відбуваються саме такі глибинні процеси можна проілюструвати на прикладі нашого Прапора, Герба та Гімну. Буквально протягом кількох місяців вони набули сакрального змісту. І стали не лише формальними атрибутами держави, але й перемістилися в простір міфів – неформальну складову суспільного договору. Вони стали Прапором, Гербом та Гімном країни та кожного українця. Сакральне – це повне, яке містить в собі минуле, майбутнє і нині.

Скажімо, як писанка. Наші Прапор, Гімн та Герб вже мають свою не писану, а реальну історію, і не метафорично, а буквально скроплені кров’ю. І коли я чую зараз розмірковування про послідовність розміщення кольорів на прапорі, то зазначаю: час цих розмов вже пройшов. Ми маємо Прапор, який не потрібно обґрунтовувати історичними розвідками чи прикметами. В нього вже є своя власна історія, без апеляцій та прототипів. За нього йшли на смерть і це не перебільшення. Він вже сам є міфом.

Наше нинішнє завдання, і це стосується всіх, уважно відслідковувати прояви та появу нових прецедентів, бо з них виростуть міфи нашого нового життя.

Є сенс звертати увагу на міфи, які відходять, тому що це потрібно відображати в законах та нормах. До прикладу, можна беззастережно стверджувати, що з царини законів слід прибрати згадку про одного з "стратегічних партнерів" (тепер уже в лапках). Історики ще довгі роки та десятиліття будуть вивчати питання про те, що спонукало Путіна до вчинених дій. Залишимо ці суперечки їм та конспірологам.

А от, що можна стверджувати вже та напевно, то це те, що Путін зруйнував назавжди міф про Переяславську раду. Не має значення, що ніхто достоменно не знає, що було в положеннях угоди, не має значення, що вона постійно денонсувалась Московським царством. Мало значення, що цей міф жив століттями. І тепер Путін його знищив. А разом з ним і міф про возз’єднання.

Але смерть міфу, до того ж такого, не обмежується тільки його кончиною. У нас перед очима зараз розквітнуть по-новому притлумлені головні факти національної свідомості: Конотоп, Крути, Хотин і Відень. В іншому світлі постануть Бахчисарай, Меджибіж, Почаїв та Святогірськ.

Україна здобуває свою власну історію та власну міфологію – атмосферний простір, де живе притаманне сакральне народу. Відтак, її доля вже не буде формуватись без її участі.