Проблема примусового відпрацювання молодими лікарями в Україні

Як показує історія, примусова праця – неефективна та не відповідає загальнолюдським цінностям. Проблеми медицини, як і будь-які інші проблеми у нашій країні не можна вирішувати під тиском, а молоді спеціалісти не повинні бути рабами системи!

У нашій країні має бути вільний вибір праці, а держава має створювати умови для повного здійснення громадянами цього права – так само, як це є у Німеччині, Польщі, Литві та інших розвинутих та демократичних країнах.

Конкуренція завжди була і є двигуном прогресу, і будь-яка конкурентна система є правильна.

На мою думку, держава не повинна використовувати примус як аргумент у вирішенні кадрового питання галузі охорони здоров'я. А самі ж роботодавці мали б в ідеалі конкурувати між собою у створенні якнайпривабливіших умов праці для спеціалістів – а ті, у свою чергу, мали б змагатись за право бути запрошеними на престижні робочі місця.

На сьогодні держава вимагає виключно лише від випускника медичного вишу, який навчався за державним замовленням та відмовляється відпрацьовувати (без вибору місця праці) за направленням – відшкодувати їй кошти, витрачені на навчання, а також збитки у зв'язку з відмовою. Розмір збитків визначається на підставі статей 623, 624 Цивільного кодексу України.

Проте, положення наказу МОЗ України щодо обов'язкового "відпрацювання" суттєво виходить за межі правових норм, встановлених законами та Конституцією України.

Так, згідно з нормою 56-ї статті закону "Про вищу освіту" випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням, працевлаштовується на підставі направлення на роботу. Ані закон, ані тим більше Конституція України не передбачають конкретного строку "відпрацювання". Строк "відпрацювання" може призначити суд, якщо для цього будуть правові підстави.

Право вільно обирати собі роботу чи вид занять є таким самим невід'ємним, природним правом людини, як, наприклад, право на життя або право на свободу та особисту недоторканість. Також, кожна людина має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом.

Отже, є підстави вважати, що положення наказу Міністерства охорони здоров'я України щодо "обов'язкового, не менше, ніж трирічного відпрацювання", на мою думку, суперечить статті 56 Закону України "Про вищу освіту" та статті 43 Конституції України.

Змусити людину працювати будь-де, якщо вона цього не бажає, тим більше за мізерну заробітну плату, ніхто не має права.

"Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй" – стаття 8 Основного закону.

Щодо світового досвіду, то щось подібне щодо відпрацювання є у Франції: тут навчання у державних вищих медичних закладах освіти коштує від 168 до 1316 євро на рік в залежності від навчального закладу, року навчання, спеціалізації, тощо. Ці тарифи стосуються усіх без винятку студентів.

Зобов'язань відпрацювати певний час за місцем призначення у випускників немає – окрім тих, котрі підписали контракт з обов'язком державної служби. Згідно з декретом №2010-735 від 29 червня 2010 року, студент, підписавши такий контракт під час навчання, отримує фінансову допомогу від держави і зобов'язується відпрацювати певний період часу (що відповідає періоду отримання допомоги) у регіоні (зоні) з недостатнім забезпеченням медичними кадрами.

Проте, ці студенти під час останнього року навчання особисто вибирають своє майбутнє місце роботи з існуючого списку відповідних зон і подають до п'яти запитів одночасно до центральних і регіональних структур.

Для студентів, котрі не підписували контракт з обов'язком державної служби, працевлаштування залежить від наявності у лікарнях вільних місць, що відповідають спеціалізації випускника.

У залежності від спеціалізації для випускників також є можливим відкриття приватної практики в населеному пункті, обраному самим випускником. І більше того – державою передбачається ряд фінансових заохочень для лікарів, які планують відкрити приватну практику в одній із зон з недостатнім рівнем забезпечення медичними кадрами.

У Польщі навчання в державних вишах безкоштовне для всіх, і поняття "відпрацювання молодих спеціалістів, після закінчення інтернатури за фахом" не існує. Після закінчення університету новоспечені працівники складають резюме і розпочинають шукати роботу. Держава в цей процес не втручається.

У Канаді молоді спеціалісти теж не зобов'язані відпрацьовувати – спеціаліст може де-небудь розпочати практику, якщо є відкрита позиція. Проблема лише в тому, що є дуже мало вільних позицій.

У Німеччині всі випускники медичних університетів шукають самостійно місце праці, розсилають власні резюме у клініки. Такого, щоб хтось не знайшов місця, не буває – в маленьких містечках робота є.

Розумію, що в країні існує дефіцит лікарів, особливо у первинній ланці охорони здоров'я – станом на 1 січня 2014 року в Україні налічувалось 22,5 тисяч вакантних посад лікарів. Проте, цю проблему точно не можна і не потрібно вирішувати "перехресним" розподілом радянського зразка, коли випускника університету з однієї області направляють в іншу, віддалену, і навпаки.

Довготривалий "підвішений" стан реформи вітчизняної системи охорони здоров'я, старіння кадрів, низький рівень мотивації персоналу та фінансового забезпечення галузі в цілому будуть надалі лише поглиблювати дефіцит медичних працівників.

Що б хотілось запропонувати:

1) створити як реєстр студентів-випускників, так і список вакантних місць усіх регіонів країни – і врешті зрозуміти, скільки ж нам потрібно тих чи інших лікарів, та лише згідно з цими даними формувати державне замовлення;

2) не примушувати відпрацьовувати, а давати випускникам можливість самостійного розвитку та пошуку можливостей при вирішенні кадрового питання. Якщо ж держава хоче надавати фінансову допомогу в обмін на зобов'язання студента відпрацювати певний період часу, що відповідав би періоду/розміру отримання допомоги, у регіоні з недостатнім рівнем забезпечення медичними кадрами – то вона також повинна надавати можливість студенту самостійно обрати своє майбутнє місце праці з існуючого відкритого та прозорого списку відповідних регіонів з вакантними місцями праці, замість безапеляційної відправки студента за допомогою застарілого "перехресного" розподілу;

3) розробити та затвердити прозорий механізм відшкодування випускниками до державного бюджету вартості навчання у разі порушення ними умов угоди щодо працевлаштування.

Працювати над програмою переходу від примусового державного розподілу випускників вищих медичних навчальних закладів, які навчалися за спеціальностями медичного профілю, до їхньої зацікавленості у виборі місця роботи – потрібно вже сьогодні. І це необхідно робити з чіткими дедлайнами, з проміжними обговореннями та із залученням іноземних фахівців.

Мета цієї праці єдина – дати врешті можливість самостійного повноцінного розвитку лікарям, а саме пошуку можливостей, як молодим спеціалістам, так і діючим.

І, можливо, з часом це призведе до того, що громади зрозуміють – для отримання якісних медичних послуг потрібно надати якісні умови.

І від цього виграють усі: як громада, тобто пацієнти, так і ті, хто ці послуги надає, тобто лікарі.

Євген Кузик, лікар-хірург, громадський активіст, засновник проекту "Хочу відповідь", спеціально для УП.Життя