Діалог епох. Сергій Жадан і Павло Тичина у виставі "Тичина, Жадан і Собаки"

Що потрібно зробити, щоб привернути увагу сучасної публіки до текстів незаслужено забутих поетів минулої доби? Рецепт простий: взяти 12 маловідомих поезій Павла Тичини з циклу "Замість сонетів і октав", додати трохи музики, світла, дещицю серця й "Жадана і Собак".

Ефект гарантовано: дарма, що вистава "Тичина, Жадан і Собаки" на цьогорічному "Гогольфесті" демонструвалася не вперше, вже за чотири дні квитків у продажу не було. Кращого оздоблення для сприйняття поезії на сьогодні годі й шукати.

Режисер вистави – американка українського походження Вірляна Ткач. У команді опинилися актори Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса та Яри Мистецької Групи з театру "La MaMa" (Нью-Йорк). І звісно ж, "Жадан і Собаки".

Усі фото: Олена Максименко

Поет признається, що ідея поєднання його текстів із текстами Тичини належить Вірляні Ткач: "Вона як режисер, власне, запропонувала цей матеріал, а ми з музикантами подумали, що нам це цікаво!"

Співпраця Вірляни й Сергія налічує стаж понад 15 років та низку вистав, зіграних в Україні та Нью-Йорку, тож спільна робота є давно налагодженою. Так само, як і робота з акторами.

Сама режисерка пояснює свій вибір украй просто: "Тексти Тичини мені дуже подобаються, і люди мало їх знають. Я працюю з українською командою з 2010 року, і навіть вірші Тичини ми робили раніше. Робили виставу про Курбаса... але я весь час хотіла повернутися до тих текстів. Хотіла, щоб звучало про Київ в 1919-му році, про численні зміни влади в місті!".

Вистава практично позбавлена декорацій. За них правлять госови акторів, химерна гра світла, пронизлива бандура Юліана Китастого, поезія Тичини та музика і спів "Жадана і Собак", що зненацька прориваються на високих тонах.

Динаміка гри змінюється постійно, скаче подібно лінії кардіограми, життя, смерть, розпач, любов, війна і терор – все це змішується, і ти майже фізично відчуваєш, як стираються межі між епохами, як те, що називають "зв'язком поколінь", виходить на перший план. Тихі колискові обриваються пострілом, радість і метеликова легкість ідуть пліч-о-пліч із терором і оголошенням смертних вироків. Сотня років між двома поетами розчиняється в сценічному світлі.

"Скоріше, це був діалог, – каже Сергій Жадан про поєднання своїх текстів із текстами Тичини. – Це не дискусія в жодному разі, тому що більшість цих тез та меседжів, які Тичина вкладав у свої тексти, вони дуже суголосні сьогоднішній ситуації".

"Ой, не фанфари то, а сурми і гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!..
Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром
став", – каже Тичина голосами акторів.

"Ой люлі, ой люлі, колиска з мармуру" – це колискова Юліана Китасного під музику бандури. Але заснути не вийде, адже простір уже вибухає роком і співом Жадана:

"Бийся за неї, вмирай за неї,
за високі мачти, за розхитані реї,
за осінні траси, за її образи,
за гарячі долоні, холодні прикраси".

"Тепер, коли війна і така ситуація, я все глибше і глибше почала відчувати ці вірші, - зізнається Вірляна Ткач, яка й сама є дитиною вимушених переселенців. – Ми робили виставу в Донецьку в 2013 році, познайомилися з багатьма молодими людьми. Ці люди стали біженцями. Ми їх всіх знаємо, ми з ними спілкуємося... Це все є дуже близько і дуже співзвучно".

Актриса драматичного театру і театру ляльок, що грає у театрі "Актор" та Творчій майстерні "Театр Маріонеток" Мальвіна Сальвійчук розповідає, що для неї як молодої акторки участь у виставі стала перш за все безцінним досвідом: "Це були, як написав Тичина – строфи, антистрофи. Ми переносимося на 100 років назад до Тичини, переносимось знову в 2016 до Жадана, і бачимо, що Земля крутиться, деякі речі повертаються. Але є надія."

[L]Невдовзі "Тичину, Жадана і Собак" побачать у Нью-Йорку. А команда митців втілюватиме той самий меседж вже у іншому проекті – виставі "1917-2017".

Адже свою історію мало знати. Її треба відчути на доторк, перехворіти, обпектися нею. Подібні проекти дають таку нагоду. А також – нагоду згадати шкільний курс української літератури, і по поверненні з вистави по-новому перечитати поезію минулої доби.

Олена Максименко, спеціально для УП.Культура