Що ми зрозуміли про Малевича у 2016-му

681
29 грудня 2016

Вже кілька тижнів всі безжально підводять підсумки цього складного і дуже насиченого року. В українській культурі, зокрема її столичному зрізі, відбулись ротації керівників великих інституцій, освіта і критичний дискурс перемістилися в соціальні мережі, а головною постаттю руху з освоєння власної культурної спадщини став Казимир Малевич. І ось про це хочеться поміркувати довше і детальніше.

Хто тільки і як тільки не використовував його імені за ці 365 днів: виставка в Арсеналі, Дні Малевича, лекторій з реконструкцією його київських лекцій, книжка з дивом віднайденими архівами, лекції, статті та дискусії, документальний фільм на державні гроші, перша в Україні міжнародна конференція на його честь, навіть декорування коридорів влади. І звичайно ж спроба перейменувати аеропорт Бориспіль.

Квиток з аеропорту Казимира Малевича. З фейсбук-сторінки Генадія Курочки

Здається, що після такого нічого живого від Малевича не могло лишитись, а його пошматоване від спекуляцій "тіло" залишили під розгубленими поглядами спостерігачів, які так нічого і не зрозуміли за цим несподіваним фейєрверком із геометричних форм та кубістичних чоловічків під товстим шаром чорного кольору у формі правильного чотирикутника.

Але, здається, цього разу усі спроби українського арт-менеджменту спростити певне явище, перетворити на популярний сувенір та використати його для, прости господи, покращення іміджу країни не спрацювали.

Малевич може стати наріжним каменем, на якому тримається міст – між історичними епохами, між українською і світовою культурою, між різними видами мистецтва і ширше – мистецтвом та іншими гуманітарними сферами.

Саме завдяки йому ми маємо шанс навчитись освоювати власну культурну спадщину по-новому, чого ми не змогли зробити з Шевченком і Франком, які занадто сильно припали пилом радянських часів.

Разом з тим Малевич не дуже зручний "українець", бо мав польське коріння, доросле життя прожив у Москві та Ленінграді, а українцем є за фактом народження в Києві та самоідентифікацією в пізні роки. З іншого боку, беззаперечним фактом є вплив на нього українського традиційного мистецтва, а також зв’язок із українською художньою традицією через Миколу Пимоненка, а у 1920-х через київських спектралістів – О.Богомазова, В.Пальмова та інших.

Очевидно, також, що Малевич є одним з найвпливовіших художників ХХ століття, який до сьогодні бентежить митців, дизайнерів, архітекторів. Найвидатніша архітекторка сучасності Заха Хадід завдяки йому знайшла свій підхід в архітектурі. І кілька років тому зняла документальний фільм, де розповіла про те, як супрематизм сформував її стиль.

Заха Хадід - одна із найвпливовіших архітекторок кількох останніх десятиріч

Малевич ставить перед українською культурою відразу кілька важливих питань, без відповіді на які ми не зможемо його ані зрозуміти, ані прийняти.

По-перше, Україна повинна нарешті вийти за межі застарілого розуміння національності та національного, яке світ відкинув ще з кінцем ХІХ століття. Якщо ми й далі будемо намагатись відсіювати з української культури все, що не прикрашено вишивками, не звучить в унісон з українськими піснями та продовжимо видавати довідки за чистоту української крові, ми приречені на замкнутість, відсталість та регрес.

По-друге, для розуміння Малевича потрібен кращий рівень освіти, зокрема візуальної грамотності суспільства. А з цим у нас поки страшна біда. В найкращому випадку в нас сприймають мистецтво "в стилі імпресіонізму", яке створене, щоб подобатись і приносити задоволення від споглядання.

В той час як сучасне мистецтво, навіть якщо на нього стоять кілометрові черги, залишається осмисленою подією лише для вузького кола професійної спільноти, яка, щоправда, починає потроху зростати завдяки все більшій кількості переважно приватних освітніх ініціатив.

Але зрозумілим і близьким для суспільства лишаються більш класичні форми мистецтва, які можуть бути дуже високої художньої якості, але ніяк не відповідають вимогам часу.

І тут слід зауважити, що актуальність спадщини Малевича та його авангардних пошуків також не є абсолютною, але вона залишається не до кінця опрацьованою і осмисленою, тому може стати джерелом ідей для сучасних митців та теоретиків.

Книга "Казимир Малевич. Київський епріод 1928-1930" вийшла цього року у видавництві "Родовід"

А разом з тим стати прикладом і прецедентом до нового культурного явища. І допомогти відновити культурну тяглість в Україні, де мистецький авангард 1910-1930-х років був викреслений з історії, культурного життя і майже стертий з пам'яті, залишаючи діру в культурному коді кількох поколінь українців.

Малевич як автор "ікони російського авангарду" і сам став "пророком" цього мистецького явища. Підтриманий ідеологічно "російський" Малевич є одним з головних приманок сучасної російської культурної політики.

Персональні виставки Малевича, присвячені йому конференції, сотні видань усіма мовами світу, тиражування впізнаваних образів – реальність останніх років (наприклад: в грудні 2015 в Інституті Харрімана Колумбійського університету, Нью-Йорк, малевичезнавці зібрались на обговорення "100 років супрематизму", в квітні 2016 в Женевському університеті темою була власне філософія Малевича – "СУПРЕМУС – Малевич і філософія"; персональна виставка Малевича за останні роки пройшла в лондонському Тейт, нью-йоркскій МОМА, зараз у Буенос-Айресі).

І в цій культурній інформаційній війні Україна тримає повний нейтралітет, який призведе до поразки: не цікавиться, не діє, не захищає, не усвідомлює причин і наслідків. А серед наслідків щонайменше – втрата ще одного покоління українців, які могли б бути носіями повноцінного культурного коду.

Проект "Малевич. Поза межами полотна" в Адміністрації Президента України

Ми запитали думку експертів про те, наскільки Малевич потрібен сьогодні Україні та якою повинна бути його роль в сучасній культурі.

Павло Гудімов, куратор, засновник арт-центру Я Галерея: "На сьогодні для мене відношення і прийняття Малевича в Україні є лакмусовим папірцем: готовності до найбільш радикальних змін і готовності до прийняття сучасності. 
Малевич є однією з хрестоматійних світових фігур, яка потребує всебічного вивчення і осмислення в Україні".

Тіберій Сільваші, художник: "Мене радує те, що його лінія зараз отримує сильний імпульс. Поворот до модернізму, інтерес до всієї цієї лінії – від Малевича через "грінбергіанство" до "нової абстракції". Я це побачив в тому, як цікавились програмою "Альянсу" (Альянс 22 – некомерційна організація, що існує в Києві з 2012 року. Вона займається дослідженням і популяризацією безпредметного мистецтва. Одним з засновників є Т.Сільваші – УП.Культура), як ті ідеї, котрі ми розробляли, зараз відгукуються в роботах молодих людей. А програма ж грунтувалась на розвитку ідей Малевича. Ось це і є далі. Добре б видати і матеріали нашої чотирирічної роботи. Це Малевич в актуальності".

Любов Михайлова, засновниця фонду ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив: "Щоразу, як я буваю в Ріо-де-Жанейро, то прилітаю до міжнародного аеропорту Антоніо Карлоса Жобіма, названого на честь автора "Дівчини з Іпанеми". І це не дивно, адже Жобім є національною іконою, а його музика втілює образ Бразилії, відомий усьому світу.

Мені дуже хотілося би прилітати до київського міжнародного аеропорту Казимира Малевича саме тому, що постать такого масштабу якнайкраще репрезентуватиме сучасну Україну на міжнародній арені.



Сьогодні наша країна потребує національного проекту, що спрямований у майбутнє, а не в минуле, і засновується на культурі та спільних цінностях. Казимир Малевич має стати одним із елементів самоідентифікації сучасних українців як зразок творчої людини, яка випередила свій час та задала вектор розвитку світового мистецтва на сто років уперед.

Виставка "Київські архіви Малевича"

Саме тому до проекту "Цукрова демократія" фонду ІЗОЛЯЦІЯ ми включили архітектони Малевича – як символ креативного потенціалу України, який ще належить розкрити. 

Маю надію, що в наступні роки силами меценатів та небайдужих людей Україна зможе повернути бодай невелику частку доробку генія та зробити роботи Малевича доступними широкому загалові".

Ольга Жук, керівниця напрямку культурної дипломатії МЗС: "Коректна атрибуція мистецьких явищ та постатей, що так чи інакше пов'язані з Україною у міжнародних музеях, мистецьких колах, ЗМІ є одним з важливих напрямків роботи для культурної дипломатії.

Але, на мою думку, грубі інтерпретації спадщини митця, популістична риторика, поганий дизайн, нав'язливе "кидання Малевича у маси", можуть лише нашкодити зусиллям фахівців і їх сприйняттю за кордоном. Іграшкова "національна" версія Малевича часто нівелює його революційні, власне авангардні ідеї і не має з ним нічого спільного.

Нам потрібно усвідомити, що йдеться не лише про подолання наслідків імперіалістичної, колоніальної культурної політики Росії щодо України. Не лише про визнання. Не про те, щоб комусь доводити "українськість" Малевича чи, скажімо, Соні Делоне, нашу причетність до віртуального "залу слави авангарду".

Якщо ми хочемо мати вплив, а не лише визнання, то маємо ставити собі питання, що нового, окрім голого факту, ми можемо привнести у той дискурс про історію авангарду, що вже склався у світі.

А це робота для фахівців, а не для політиків. У цьому контексті заснування Інституту Малевича, проведення міжнародної конференції з провідними знавцями цієї теми для мене є набагато цікавішим і перспективнішим, аніж боротьба за те, щоб назвати іменем митця аеропорт".

Алевтина Кахідзе, художниця: "Малевич був також вчителем. Він створив свою власну методологію: як вивчати кольори та форми у власноруч створених таблицях. На виставці Kazimir Malevich and the Russian Avant-garde у музеї STEDELIJK тих таблиць  вистачило на окремий зал під назвою "Малевич-викладач". Отож новатором він був і тут.

Для сучасної України найпотужнішим чинником змін є освіта. Якщо почати зараз, через 15 років безперечно будуть результати! Але прикладом для викладання мають стати такі викладачі як Малевич".

Постер до перформансу Алевтини Кахідзе

Тетяна Філевська, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua