"Смерть нації" як симптом

4203
19 червня 2017

Варто почати з того, що я вважаю плакати про "смерть нації" та "громадянську війну", які були зафіксовані на Марші рівності у цю неділю, 18 червня, провокацією.

Можливо, мимовільною, але провокацією.

Такі висловлювання виходять за межі порядку денного Маршу рівності, тому не мали би бути присутні під час демонстрації.

Такі висловлювання виходять за межі порядку денного Маршу рівності, тому не мали би бути присутні під час демонстрації. Фото Дмитра Ларіна

Водночас, під час Маршу всі учасники мали право та можливість приносити саморобні плакати, де висловлювали власні тривоги.

А якщо уникнути обов’язкових реверансів на старті та подумати про цю провокацію як про висловлювання зі смислом? Що там можна відчитати?

Плакат про "громадянську війну" коментувати навіть не варто – це надто нагадує кремлівську методичку.

"Смерть нації" як гасло є цікавішим. Вочевидь тут віддзеркалено популярне гасло "Слава нації". Після Майдану воно стало сприйматися м’якше, а для багатьох громадян стало привітанням чи прощанням, доречним зокрема в урочистих умовах.

З власного досвіду прямих ефірів я можу пригадати, як деякі гості програм люблять вітатися саме таким чином.

Водночас цей вигук про патріотизм і політичну націю (так його сьогодні читаю я як громадянка України) хтось воліє використовувати як соус для оздоблення тез про ненависть.

Громадяни, що вважають мову ненависті та дискримінацію меншин припустимими, також мають право послуговуватися будь-якими гаслами.

 І правозахисні та правоохоронні кола в цьому контексті більше мають бентежитися не через "Славу нації", а через ту частину гасел, де ідеться про заклики до насильства.

Мені дуже прикро, що таким чином виникає небезпечна пара, певний силогізм про те, що патріотизм обов’язково означає ненависть до меншин.

В наявному політичному ландшафті виходить так, що праве крило майже не виступає з правозахисним порядком денним. Виступ умовного прем’єр-міністра, як-от Девіда Кемерона, з тезою на кшталт "I support gay marriage because I'm a Conservative" наразі нам як державі не світить.

Саме з тими, хто готовий забороняти та обмежувати права людини, полемізують правозахисні кола та активісти.

Ідіоти є у будь-яких колах, так само як і ті люди, котрі не хочуть розібратися в суті проблеми чи в анатомії маніпуляції. Тому мені прикро, коли гаслом "Слава нації" маніпулюють у будь-якому спектрі ідеологій – праві чи ліві. Можна подумати, Бандера чи Шухевич щось говорили про ЛГБТ-спільноти в своїх тезах.

Гасло "Смерть нації" в комунікативному сенсі говорить про брак довіри та відсутність діалогу між колами супротивників різних ідеологічних таборів. І це уможливлює обмін образами у неприпустимих формах (ніби існують припустимі форми образ). Включно з "дружнім вогнем" по своїх – цього разу у вигляді резонансного плакату.

Подивіться, як багато учасників і симпатиків Маршу рівності образило це гасло.

Для тих, хто не зрозумів раніше: правозахист не є роботою тільки для певного політичного забарвлення. Серед ЛГБТ-спільноти є ті, хто мають праві погляди, вірять в бога, кермують авто та роблять ще низку цілком людських дій.

Реакція та дискусія, що виникла всередині спільноти активістів і правозахисників, так само несе декілька тривожних симптомів про довіру.

Обговорювати та критикувати гасла, що постали під час Маршу рівності, можна. Їх варто піддавати сумніву та розгляду з критичних позицій – коли це доречно.

Обговорення контенту не означає сумнівів у доцільності власне руху.

Я дуже чекаю, якими висновками це проросте 2018 року.

Можливо, було би добре побачити ширший політичний спектр у колі організаторів. Марш рівності міг би стати водопоєм, як у "Мауглі" Редьярда Кіплінга, де зустрічаються носії різних ідеологій і політичних смаків. Яких єднає усвідомлення того, що права людини – понад усе.

Ірина Славінська, авторка програм Громадського радіо, колумністка, перекладачка

powered by lun.ua