З ліхтариком під ковдрою. Що відомі українці читають з дітьми

148
10 травня 2016

Пригадуєте це особливе дитяче відчуття, коли не можете відірватися від нової книжки? Коли читаєш з ліхтариком під ковдрою, або прокидаєшся на годину раніше, аби дізнатися, що ж там було далі, або таємно дістаєш улюблену книжку під час уроку в школі?

Безперечно, звичка читати і не мислити свого життя без книжки походить із нашого дитинства. Але в більшості випадків її аж ніяк не можна назвати вродженою. На інтерес дитини до книжок насамперед впливає приклад батьків і особливі книжкові ритуали в родині. 

Напередодні Дитячого форуму видавців у Львові, який відбудеться 12-16 травня, УП.Культура розпитала українських батьків, що вони читають зі своїми дітьми, як перетворюють читання на звичку, вибирають літературу в книгарнях і формують дитячі бібліотеки.

АННА КОПИЛОВА
Режисерка, кураторка проектів видавництва "Основи". Разом із музикантом Андрієм Хливнюком виховують трирічну Олександру та п’ятирічного Івана.

Я дуже довго не ставила дітям мультиків. Можливо, саме тому читання у нас стало своєрідною шкідливою звичкою.

Наприклад, в інших родинах під час їжі дітям ставлять мультики, я ж підсовувала книжки. І без цього вони не їли. На щастя, нині цієї звички ми позбулися – діти їдять нормально, а книжки читають у вільний час. Наприклад, по одному-два розділи перед сном.

Анна Копилова зізнається, що в їхній родині свого часу читання було шкідливою звичкою. Фото: Роман Пашковський

Сьогодні такою вечірньою книжкою у нас є "Пеппі Довгапанчоха" Астрід Ліндґрен. Нещодавно купила "Пригоди ведмежати Падінгтона". Вже пройшли "Простоквашино" Едуарда Успенського, Пушкіна. Старшому сину дуже подобається "Сказка о царе Салтане". З українського – народні казки про Котигорошка, Микиту Кожум’яку.

Книжки вибираю, зважаючи на інтереси дітей. Або за принципом бестселерів. У нас є вже всі книжки Джулії Дональдсон: "Груффало", "Донька Груффало", "Гризун з великої дороги".

Нині діти більш-менш на одній хвилі, тому не доводиться розриватися і читати різне. Але донька має обов’язково послухати "Білосніжку" чи "Сплячу красуню". Після цього – що завгодно. У нас такий компроміс.

Попри різницю у віці, трирічна Олександра та п’ятирічний Іван сьогодні мають спільні книжкові вподобання.  Фото: Роман Пашковський

Попри те, що діти ще малі, вони вже просять купити їм конкретні книжки. Син побачив якось на останній сторінці книжки перелік новинок "із серії" і діловито заявив, які саме хоче для поповнення колекції.

До книжкових магазинів я ще їх не водила, бо це буде жах – захочуть усе відразу.

ПАВЛО ГУДІМОВ
Засновник арт-центру "Я Галерея", куратор міжнародних та українських проектів сучасного мистецтва, музикант. Разом із дружиною Анною виховують доньку Олю, 5 років.

До Олі перейшло моє бібліофільське захоплення. У нас удома все в книжках: полиці, столи, підлога. Тож дитина не має вибору – привчається любити книжку.

Олі дуже подобається, коли їй читають казки, навіть такі лячні, як "Котигорошко" чи Шарля Перро. Свого часу вона обожнювала Маршака, Чуковського, Барто, потім Ервіна Мозера.

П'ятирічна Ольга Гудімова успадкувала від батька захоплення книжками. Фото: Олена Божко

Трапляються навіть моменти, коли вона відмовляється йти до сну без книжки. А бувають цілі тижні, коли, навпаки, не просить нічого. У нас у сім’ї немає щовечорніх ритуалів читання. Все відбувається імпровізовано.

У видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" дуже виважена програма й адаптація. Є класичні видання "Веселки" з гарними ілюстраціями чудових художників. Нещодавно вони перевидали книжку 1971 року – уривок з повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" "Іванко та Чугайстир" з неймовірними ілюстраціями Миколи Стороженка.

Якщо говорити про сучасні видання, то подобаються книги "Видавництва Старого Лева". Це дійсно новаторський тип продукції. Особливо гарні ті видання, які ілюструє "Аґрафка". З найкращих  –  "Рукавичка" і книга про Андрея Шептицького для малят.

Проблеми дитячої літератури в Україні такі ж, як і всюди. Талановитих багато, геніальних мало. Такі ж самі проблеми з ілюстраціями. Вони переважно комерціалізовані, здатні сподобатись батькам, але бракує творчого підходу. 

Я колись говорив із французькими видавцями про українську дитячу книгу. Вони трохи остудили мій запал, коли я розкидався схвальними термінами. Сказали, що вони це проходили у 1980-1990-ті роки.

У родині Гудімових немає щовечорніх ритуалів читання – все відбувається імпровізовано. Фото: Олена Ведмідь, Facebook

Потрібно трохи сучасніше мислити. Як на мене, у нас дитячий продукт переважно однаковий. А мають бути книжки, які дозволяють відчути серйозну ілюстрацію, глибокий текст, правильне слово.

Це дуже важливо: і зміст, і форма подачі мають бути дуже точними. Діти все це тонко відчувають. Є книги, які вони один раз прочитають і більше ніколи до них не повернуться. А деякі готові зачитати до дірок, тому що вони чіпляють.  

Корній Чуковський, Самуїл Маршак, Агнія Барто – це вічна література, перевірена не одним поколінням. Словом, надзвичайно крутий продукт, який і через сто років виглядатиме круто. Щоб народитись дитячим поетом, потрібно мати великий дар. 

ТЕТЯНА ОГАРКОВА
Літературознавиця, теоретик літератури, журналістка. З філософом та есеїстом Володимиром Єрмоленком мають доньку Дарину, 7 років.

Ми намагалися читати з дуже раннього віку, зараз дитина сама сидить із книжками. Література дуже різна і проста – скажімо, поетичні збірки "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ".

Єдина перешкода – Дарина не так швидко все читає, як воно з’являється. Фактично ми купуємо більше, ніж встигаємо прочитати через школу й уроки.

Сьогодні семирічну Дарину не потрібно заохочувати до читання – вона сама проводить вільний час із книжкою. Фото: Facebook

Ось зараз донька взялася за книжку "36 і 6 котів" Галини Вдовиченко. Надзвичайно цікава, хоч і складна для семирічної дитини річ. Вона взялася за неї із захопленням – вже майже на останній сторінці.

Якісь класичні речі на кшталт "Мухи-Цокотухи" знає напам’ять. Вона її не читала, але неодноразово чула в дитинстві. А діти дуже швидко все запам’ятовують.

Взагалі класику нашого дитинства Дарина пізнає з перекладів. Російською їй час від часу читає лише бабуся. Наші літературні канони не збігаються нині. Та й сьогодні, у принципі немає потреби репродукувати той канон, який був у нашому дитинстві.

Якщо дитина з малого віку чує, скажімо, вірші Григорія Фальковича, у неї розвивається і відповідне почуття гумору, мови як особливого інстумента. Тож немає потреби повертатися до минулого.

Ось зараз Дарину цікавлять переклади дитячих віршів Даніїла Хармса. Їх уже вона читає сама.

З літературою для діток від двох до семи взагалі немає проблем. Є величезна кількість книжок з якісними текстами та красивими ілюстраціями. Подача дуже класна. Але я не раз чула і бачила, що підліткова література бідніша. Нової пропозиції немає.

Якщо виростати в родині філософа й літературознавиці, то в п'ять років можна познайомитися із французьким письменником Паскалем Брюкнером. Фото: Facebook

Українських альтернатив пригодницьким книгам Жуля Верна чи Джеймса Купера я не бачу. Можуть бути хороші переклади на кшталт "Гаррі Поттера", а з українськими складніше. Хоча і в нашому дитинстві це була переважно перекладна світова література. Радянська теж існувала, але мало хто нею аж так захоплювався.

Літературні ритуали у нас відбуваються переважно ввечері. Після того, як усі шкільні уроки і музичні вправи зроблено, залишається не так багато вільного часу, щоб присвятити його читанню.

Ми не змушуємо дитину читати, але мотивувати доводиться. Доньку треба відірвати від усього іншого, щоб вона сіла за книжку. Але це не примус.

Коли Дарина захоплюється книжкою, залюбки береться за наступну сторінку. Маніпулювати цим не вдається – не настільки читання є невід’ємним елементом. Бо є ще малювання, мультики і купа всього різного.

Звісно, є автори, довіра до яких висока апріорі. Це ті прізвища, які бачиш у книгарні і купуєш не вагаючись. Фальковича я можу брати, не дивлячись, що там всередині. Я точно знаю, що знайду там мінімум три шедеври, а решта просто дуже хороші тексти.

Люди звикають, що у видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" виходять хороші речі. І реагують потім на обкладинки. Але вирішальний фактор – це текст. А ще шрифт, щоб дитина могла читати сама.

АРСЕНІЙ ФІНБЕРГ
Засновник проекту "Интересный Киев", співучасник проекту Dream Kyiv, волонтер. Виховує доньку Меліну (6,5 років) і сина Даніеля (2,5).

Читати щовечора дітям книжку – це наш обов’язковий сімейний ритуал – діти без книжки не лягають спати.

У нас російськомовна родина. Малому ми читаємо російською, а старша вже закінчує дитячий садочок і їй, в принципі, байдуже, яка мова, тому читаємо й українською, і російською.

Мої діти виросли на віршах Вадима Левіна, Бориса Заходера, Юнни Моріц. Ми регулярно читаємо, тому багато віршів вони вже знають напам’ять.

 У родині волонтера Арсенія Фінберга читання з дітьми є щовечірнім ритуалом

Меліні зараз цікавіші енциклопедії. Нині ми з нею читаємо велику книжку, де є карти всіх країн і розписані особливості кожної з них – які національні страви, де що виробляють. Це такий великий "Атлас світу для дітей".

Ще вона любить читати енциклопедії про різних тварин, роздивляючись і розповідаючи про різновиди цікавих звірів.

У нас багато і віршів, і казок. Причому і російською, і українською. Зі старшою ми прочитали і "Алісу в країні див", і "Пеппі Довгапанчоху". Як і всі, мабуть, дівчатка, Меліна в захваті від книжок про фей і принцес.

Нас діти більше заохочують читати, ніж ми їх. Тобто ми їх до цього привчили з дитинства. І тепер відсутність книжки на ніч – це для доньки покарання. Тобто якщо вона якось провинилася, ми обмежуємо її в читанні.

Залежно від того, як Меліна себе поводила впродовж дня, ми читаємо їй три, чотири або навіть п’ять оповідань перед сном.

Доньку ми зараз заохочуємо читати самостійно, у неї є комікси, де не так і багато тексту, але багато ілюстрацій. Їх вона читає вже сама. Книжка про мумі-тролів стала її першою, яку вона прочитала без нашої допомоги.

НАТАЛІЯ ВОРОЖБИТ
Драматург, сценарист, співзасновниця театрального проекту "Театр переселенця"Виховує восьмирічну доньку Параску.

Донька вже багато читає сама. Коли заходжу з нею до книгарні, мовчки насолоджуюся тим, як вона спілкується із продавцем. Вона знає, чого хоче, довго й прискіпливо вибирає, гортає невідомі їй книжки.

Нову книжку вона читатиме, йдучи вулицею, в машині, в ліфті, в коридорі, під столом, роблячи уроки. Я ніяк особливо не привчала, просто багато їй читала змалечку.

 Восьмирічна донька Наталії Ворожбит із книжкою не розлучається

Думаю, справа в тому, що і я, і її тато багато читали в дитинстві. Це передалося. Ще це пов’язане з тим, що вона не грає в комп’ютерні ігри, не бавиться телефоном. Телевізор я теж обмежую. Тільки навчившись говорити, Параска почала просити почитати їй "Маршака-маршачка-маршачочка".

У нас є улюблені видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" і "Видавництво Старого Лева", тож завжди звертаємо увагу на їхні книжки.

Зараз Параска дочитує четверту книгу Роальда Дала, перед цим була "Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько" Ено Рауда. Улюбленою називає "36 і 6 котів" Галини Вдовиченко – її вона перечитала вже з десяток разів.

Казки Сашка Лірника стали культовими – ми їх слухаємо в машині і читаємо. Зі свого дитинства я їй принесла "Карлсона". Часто донька просить почитати про нього, аби зробити мені приємно.

 Серед улюблених книжок Параски –"36 і 6 котів" Галини Вдовиченко та казки Сашка Лірника

Я й досі читаю їй за їжею і перед сном, бо інакше Параска вимагає, щоб я вигадувала власні історії. Вона таке любить, а для мене цей жанр найтяжчий. Тому я переводжу стрілки на читання книг.

НАТАЛІЯ ЖЕВАГО
Засновниця освітньої організації "Культурний проект". Разом із чоловіком Олегом виховують десятирічних трійнят Ул’яну, Ангеліну та Олесю.

У нас удома не одна бібліотека. Є сімейна, англомовна, навчальна й особисті бібліотеки дівчат. Свого часу бабуся подарувала їм спеціальні іменні печатки, якими вони штампують свої власні книжки. Тож дівчата мають особливе ставлення до своїх бібліотек.

Нещодавно ми зайнялись оновленням книжкових запасів. Зокрема, замінили дитячі книжки на доросліші – з довшими історіями і меншою кількістю ілюстрацій.

  У кожної з доньок Наталії Жеваго є своя власна бібліотека

На домашніх полицях вже є Марк Твен, "Матильда" Роальда Дала, "Габріель і сталевий Лісоруб" Марини і Сергія Дяченків. Ще тут є "Біле ікло" Джека Лондона, але з нею не склалося. Не можемо читати її разом – серед купи описів важко не втратити фокус.

Взагалі наше сімейне читання має зовсім інший характер, ніж самостійне. Одна з доньок більше любить фентезі, друга – щось про країни й міфи, третя – тільки реальні історії про коней. Це взагалі тільки її тема. А разом ми вибираємо те, що цікаве всім. Наприклад, "Гаррі Поттера".

З останнього, що нас дуже вразило – "Енн із Зелених Дахів" Люсі Мод Монтгомері. Після неї нам дуже важко було знайти наступну сімейну книжку.

Ми читаємо й українською, й англійською мовами, бо діти вчаться в міжнародній школі. Я, щоправда, не можу читати їм іноземною – не так гарно знаю мову. Але вони чудово дають собі раду самі.

Коли ми приходимо разом у книгарню, дівчата мають ліміт – можуть обрати по дві книжки. Ліміту немає хіба що на "Книжковому Арсеналі" – там купуємо все, на що вистачає коштів.

Свого часу в нас було таке покарання – не читати книжок. Тобто ми забирали в дівчат за якусь провину книжку. Думаю, це правильно.

 Ул’яна, Ангеліна та Олеся читають українською та англійською мовами

Коли доньки ще не читали самі, ми щовечора сідали за книжку разом. Це було залізне правило. Якщо ти читаєш дитині, вона в будь-якому разі буде слухати. Єдиний виняток – якщо це нудна нецікава історія.

У мене самої все завалено книжками. Діти бачать, що я із книжкою, що так можна проводити час. І повторюють. У нас досвід читання спільний, а читацький досвід різний.

Текст публікується в партнерстві з Дитячим форумом видавців у Львові.

Альона Вишницька, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua