7 книжок, які не можна оминути на Форумі видавців у Львові

15 вересня відкривається 23-й Форум видавців. У програмі заплановано чимало презентацій книжкових новинок. Ця добірка допоможе трохи навести фокус.

Звичайно, вона не містить вичерпного списку текстів, на які варто звернути увагу. Але в ній є те, чому варто зосередитися: прем’єри вже відомих письменників Сергія Жадана, Тані Малярчук і Андрія Бондаря, нетипова книжка для підлітків, перший в Україні переклад письменниці-художниці-повії Грізелідіс Реаль, а також цікаві non-fiction тексти – бізнес-порадник одного з найвпливовіших дослідників США Адама Гранта та біографія правозахисниці з Пакистану.

СЕРГІЙ ЖАДАН "ТАМПЛІЄРИ"

Meridian Czernowitz

Нова поетична збірка Сергія Жадана – це поетичне та політичне висловлювання. "Тамплієрами" Сергій Жадан називає "людей війни", і це, звичайно, більше, ніж просто солдати. "Де твій брат, чуєш, де твій брат?", – запитує невидимий чи то ліричний герой, чи то деміург. Він витворює та відтворює флору та фауну війни за допомогою і описів з натури, і вічних міфологічних сюжетів. Упізнавати першоджерела сподобається тим, хто почав це робити бодай з "Месопотамії", хоча, насправді, з набагато більш ранніх книжок.

Простір війни та тилу в "Тамплієрах" – позачасовий. Це передбачає певний рівень умовності та схематичності ландшафтів і дійових осіб. Герої та героїні часто не мають жодних особливих прикмет. Як ті люди зі списків загиблих, друкованих без коректур.

У кожній збірці Сергія Жадана важливу роль має візуальне оформлення. "Тамплієри" супроводжуються ілюстраціями Олександра Ройтбурда, де чільним сюжетом постає Уліссове повернення додому. Чи триває подорож один день, а чи десять років, і чи вірно чекає Пенелопа – це деталі.

"Тампієри" з війни повертаються додому. Можливо, наступна збірка завершить тему "балад війни" та розкриє тему "балад відбудови". Непогана була би мрія.

ТАНЯ МАЛЯРЧУК "ЗАБУТТЯ"

"Видавництво Старого Лева"

"Час – як синій кит, який поглинає планктон" – про безслідне зникнення говорить героїня роману "Забуття". В цьому тексті змонтовано дві життєві історії та два часові пласти. Перший – історія молодої жінки з України, що одужує після внутрішнього заціпеніння та ніби заново вчиться ходити власними ногами. Відкриття себе та повернення на шлях розвитку знаменує інтелектуальне розслідування, випадково розпочате читанням підшивок старих газет.

Це і є другий пласт – життя В’ячеслава Липинського, а радше – причини його забуття. Героїня не має родинних зв’язків з В’ячеславом Липинським. Але, водночас, дослідження його життя – це також і пошуки власного коріння й відновлення родинної пам’яті. Не випадково інтелектуальна подорож починається з читання газет.

Газети – це щоденні надруковані на папері тексти, що втрачають актуальність і сенс одразу після виходу з типографії наступного примірника. Але саме ці крихкі публікації стають для героїні відправною точкою в пошуках.

"Забуття" легко читати як роман про втрати та загублені частини пазлу, що їх не віднайти. Про усвідомлення себе українцем юнака польського походження Вацлава, що бере ім’я В’ячеслав. Про зневіру: "Виживати і плодитись в Україні буде всяка мерзота". І про траєкторію між крайніми точками цього відрізку.

Але забуття та втрати мають ще й інший бік. "Я – нащадок покори і страху смерті", – міркує героїня про досвіди репресованих і нерепресованих, бунтівних і комформних предків. Тимчасова амнезія – можливо, запорука життя. От тільки брак пам’яті може пробити дірку в легенях – як у Липинського. Або підняти серце в горло – як у героїні-оповідачки роману.

Призабутий і контраверсійний український політичний діяч і філософ, побачений очима молодої жінки – це потужна метафора про те, як змінюються маргінеси. Таня Малярчук у новому романі уважно роздивилася те, що винесло на береги сторінок історії – і національної, і персональної.

ГРІЗЕЛІДІС РЕАЛЬ "ЧОРНИЙ – ЦЕ КОЛІР"

"Книги ХХІ", переклад з французької Ірини Собченко

"Любов, сексуальність, проституція", – поруч із цими словами позує на світлині Грізелідіс Реаль, швейцарська письменниця, під час свого семінару для студентів Женевського університету у 1987 році.

Описана сцена успіху та суспільного визнання – вершина айсбергу біографії цієї нетипової європейської письменниці та інтелектуалки. Прочитати її можна у "Вікіпедії", тому згадаємо лише декілька контрапунктів – донька побожних батьків-католиків, натурниця, художниця, письменниця, повія, громадська активістка.

Грізелідіс Реаль – не надто благополучна та благопристойна фігура. Можливо, це один з перших "маргінальних" голосів сучасної європейської літератури, що ми почули українською мовою завдяки перекладу Ірини Собченко.

"Чорний – це колір" – перший опублікований текст письменниці. Його назва апелює до популярної однойменної пісні англійською, і це відсилає до грайливішого контексту – тла барів і дансингів із веселими американськими солдатами, які після "получки" шукають дівчат і наркотиків.

"Чорний – це колір" принесе найменше користі, якщо читати його як текст суто соціально-критичний чи автобіографічний. Так, це роман про життя повії, що мандрує з притону в притон зі своїми дітьми та захищає їх від соціальних служб як тигриця. Так, це роман про жінку, яка любить лише чорних коханців. Але це також роман про патріархальний світ, який видає себе за "нормальний", от тільки текст дозволяє роздивитися пори та лакуни цієї "нормальності".

Відсутність – важливий сюжет роману. "Твоя відсутність – це найдорожче, що в мене є", – каже лірична героїня-оповідачка. В її вустах низка сцен і локацій викриває тих, що на маргінесах. Проституція постає як метафора і поневолення, і звільнення водночас. Несвобода та надзвичайна незахищеність у секс-роботі, які описано в романі, стають своєрідною розплатою за порушення правил. Саме вихід на панель як вихід із захищеного становища дозволяє артикулювати самостійність і суб’єктність. Хай би як абсурдно це звучало.

"Чорне – це колір" варто читати як роман постколоніальний і феміністичний. Зверніть увагу на сюжетну лінію про Голокост і ромів, а також на синонімічні пари з вокабулярів секс-роботи та католицизму.

АНДРІЙ БОНДАР "І ТИМ, ЩО В ГРОБАХ"

"Видавництво Старого Лева"

Моторошна назва "І тим, що в гробах" відсилає до тексту Акафісту, тобто нагадує про Воскресіння, Ісуса Христа та літературний сюжет "смертію смерть поборов". А також до нещодавніх міркувань Андрія Бондаря про те, що робота письменника дозволяє оживляти мертвих і давати життя тим речам і людям, яких уже нема.

Збірка есеїстики "І тим, що в гробах" – про невидиме та незабуте минуле. Можна тематично пригадати цитату популярного серіалу "Game of Thrones": "Що мертве, не помре". Мерців і минуле треба носити з собою, але не за плечима, а в спогадах.

Тексти Андрія Бондаря оголюють процес пам’яті та пригадування. Важливим контрапунктом тут може слугувати емоційний есей про сільський похорон родичів, локальні забобони та єднання з подекуди малознайомими, але рідними людьми. Зрештою, всім нам лежати в одній землі.

Важливим для збірки сюжетом також є переклад. Андрій Бондар як відомий і досвідчений перекладач щедро ділиться своїми перекладацькими бувальщинами та історіями різноманітних неперекладностей. Тут-таки постає й інша сторона перекладу: мовлення як переклад самого себе для інших. А також неминучі втрати – помилки прочитання й розуміння, лінгвістичний шок.

Письмо Андрія Бондаря в текстах збірки прозоре, ясне, відверте. Воно провокує спогади та запис окремих цитат, які, зрештою, виявляються не виписками з тексту, а виписками з власного внутрішнього монологу. Варто читати з олівцем і блокнотом – аби не розхлюпати.

АННА ХЬОГЛУНД "БУТИ МНОЮ"

"Видавництво", переклад зі шведської Юлії Юрчук

Вже не раз ішлося про те, що на книжковому ринку україномовних книжок бракує дитячої літератури на складні теми. Видавці протягом декількох років поволі наповнюють цю нішу – і перекладними, і українськими книжками. "Бути мною" Анни Хьоглунд доповнює список літератури ще однією підлітковою книжкою.

"Бути мною" містить порівняно небагато тексту. Це не роман або повість із розгорнутим сюжетом, це написаний від першої особи суб’єктивний монолог дівчинки Руси, яка пізнає світ і себе в ньому. Її критичний розум дозволяє поставити низку важливих запитань. Власне, "Бути мною" можна радити читати саме так – як цінний опитувальник. Можливо, в першу чергу, для себе – молодших і старших читачів.

"Невинність звучить так, ніби є і винність. Виходить, ти стаєш винною, коли займаєшся сексом?" Що можна відповісти на це? А якщо допасувати до цього запитання обов’язок "бути жіночною" та об’єктивацію із щоденним сексизмом як наслідок? Відповіді не такі й прості, оскільки в них замішано порівну суспільних кодів та власних страхів і комплексів.

Шукаючи відповіді, Руса малює комікс про життя жінок різних часів. А який комікс намалювала би ваша донька? І чи малював би такий комікс ваш син?

Відверта розмова про межі власного тіла та розбірливе "ні" як слово, яке можна говорити вголос, в Україні стала можливою, здається, лише з літа 2016 року. Цікаво, що поява перекладу "Бути мною" майже співпала з рухом-флешмобом #янебоюсьсказати. Тож читайте та перевірте власні межі "страшних" тем і картинок.

МАЛАЛА ЮЗУСФАЙ І КРІСТІНА ЛЕМ

"Я – МАЛАЛА. ІСТОРІЯ НЕЗЛАМНОЇ БОРОТЬБИ ЗА ПРАВО НА ОСВІТУ"

"Наш Формат", переклад з англійської – Ілона Вінничук

Свого часу мене вразила п’єса "Сім", яку привозили в Київ та інші українські міста. Сім запрошених публічних інтелектуалів читали історії сімох відомих жінок-правозахисниць. Однією з найбільш драматичних і емоційно насичених була історія Мухтар Май. Це пакистанська правозахисниця, яку зґвалтували, але яка відмовилася накласти на себе руки, щоб уникнути ганьби. Навпаки – вона почала судовий процес, отримала компенсацію, покарала ґвалтівників.

Отримані кошти дозволили почати правозахисну та просвітницьку роботи зі створення шкіл для дівчат. На момент трагедії Мухтар Май була неграмотна, тому мала обмаль ресурсів для самозахисту в суді. Освіта для жінок – те, що дає реальну силу, і вона сама в цьому переконалася.

Малала Юзусфай – ще одна пакистанська дівчина, на п’ятнадцять років молодша за Мухтар Май. І можливо, вчиться в одній із шкіл, відкритих за сприяння старшої землячки. Можливо, тексти, в яких вона англійською мовою описала життя школярки в умовах талібану – це плід правозахисної роботи Мухтар Май.

"Мій тато завжди казав: Малала буде вільна, мов пташка", – в цій фразі один із чільних драматичних сюжетів автобіографії Малали Юзусфай. Позиція батьків і старших чоловіків родини та країни – це те, що важить і впливає на чимало фактів і рішень. Але малі щоденні жести – як-то продовження навчання та боротьби на своєму рівні, рішучість назвати своє ім’я та говорити від власної особи – це те, що змінює країни та цілий світ. "Я – Малала" – цінний досвід роботи, боротьби та рішучості. І йдеться не тільки про Пакистан.

АДАМ ГРАНТ "ОРИГІНАЛИ"

"Тао", переклад з англійської – Андрій Бондар

Найбільш успішні бізнесмени світу, як-то Річард Бренсон, відносять цю книжку до найкорисніших, що їм траплялося читати за все життя. Операційна директорка Facebook Шерил Сендберг зізнається, що завдяки ній вона змінила своє ставлення до швидкості виконання завдань і прокрастинації. Ще б пак, кому ж не хочеться дізнатися, звідки беруться оригінальні ідеї.

Адам Грант – дослідник, який знає, як зробити так, щоб люди працювали краще. В команді з провідними науковцями світу він аналізує дотепні експерименти та застосовує їх на практиці кожної окремої корпоративної культури. В результаті може виявитися, що вибір інтернет-браузера впливає на креативність. І що заміна електронного листування на спілкування за допомогою веб-камери може допомогти працювати ефективніше та в кайф.

Звичайно, "Оригінали" – це не лише комплект лайфхаків і цікавих фактів про свідомість і поведінку людини. Це дослідження є продуктом глибоких роздумів про людську ідентичність, етику праці та доброчесності. Саме тому бізнес-приклади чергуються з історіями Праведників народів світу: важливо зрозуміти, хто є тими оригіналами, які чинять добре, попри безжальні обставини навколо. Погодьтеся, бізнес-культура іноді може дати фору світовим диктатурам.

[L]Для українського читача дуже близьким може виявитися розділ, присвячений "оригіналам", які повалюють світові диктатури… за допомогою сміху та низки малих кроків, що дозволяють навчитися не боятися. Відсутність страху і доброчесність – важливий урок читання "Оригіналів". Тож цю книжку варто прочитати не лише підприємцям і стартаперам, але і всім тим, хто має амбіцію змінити світ або свою країну.

Ірина Славінська, спеціально для УП.Культура