Українська правда
Життя

Науковець Наталія Шульга: Приклад "проффесора" Януковича знеохочує робити дослідження в Україні

Версія для друку Коментарі 196
09.04.2013
Анна Григораш, Галина Титиш, УП
Наталя Шульга. Фото TEDx Kyiv

Біолог Наталя Шульга виїхала з України у 92-му. Після захисту кандидатської дисертації і років роботи в Інституті молекулярної біології і генетики НАН України, науковець поїхала здійснювати дослідження в Університеті Рочестера у США.

"Я їхала в Америку на рік, а залишилася на 13", - каже вона. За цей час Шульга стала асоційованим професором з досліджень. Її роботи публікувалися у найвпливовіших наукових журналах в її галузі.

Тим часом її рідний Інститут у Києві потроху розвалювався. "У них не було грошей навіть платити за комуналку, всі наші препарати, які зберігаються при -70°, довелося зібрати в одну кімнату", - розповідає вона.

Пані Наталя згадує, як, працюючи в Америці, допомагала українським колегам то реактивами, то підпискою на "Science". "Я була в постійному контакті з Інститутом, але директор мені писала: "Нема куди повертатися", - пригадує Шульга.

У 2004 році в Україні сталася подія, яка знову перевернула її життя. Помаранчева революція і особисте запрошення нового президента Віктора Ющенка зробили неможливе. Пані Наталя спакувала валізи і приїхала до Києва будувати "Український Гарвард" на базі Києво-Могилянської академії.

Шульга переконує, що рішення повернутися було прийнято не під впливом ейфорії. "Я свідомо приймала рішення приїжджати. Я не бавилася", - каже вона.

Незважаючи на вироблену Шульгою стратегію реформування ВУЗу та можливість отримати грант на будівництво у Могилянці наукового центру, здійснити глобальні реформи в Академії їй так і не вдалося.

"Моя помилка полягала в тому, що я була неадаптована до України, якої я не знала. Я не могла збагнути цю систему родинності, вічний патерналізм, коли всі одне одному друзі… Напевно я дійсно рухалася дуже швидко, можливо, навіть агресивно. Але я просто добре організована людина", - каже тепер Шульга.

За 7 років пані Наталя знову адаптувалася в Україні. Вона є співзасновницею "Українського наукового клубу", який публікує рейтинги науковців, а також планує новий освітній проект.

На питання, чи не думала вона повернутися в Америку, Шульга щиро дивується: "Я вже взяла на себе відповідальність тут".

НАУКОВЦІ В УКРАЇНІ – НЕ В ПОШАНІ. КРАЩЕ ТОРГУВАТИ ПИРІЖКАМИ, НІЖ ПІТИ В ЛАБОРАТОРІЮ

- Пані Наталю, ви 13 років працювали в Університеті Рочестера у США, стали успішним науковцем. Ви для себе зрозуміли, чим західні дослідники відрізняються від українських? 

- У світі науковці – у великій пошані. Ці люди присвячують своє життя науці, виокремлюючи себе з інших активностей – публічних, соціальних, розважальних. І суспільство це розуміє, воно горде, що у них є такі люди, які приносять країні славу через свої відкриття.

Українські науковці не є в пошані. Ти невдаха, якщо підеш в лабораторію. Краще вже пиріжками на базарі торгувати. У нашому суспільстві – засилля культів, містики, екстрасенсів, магів.

І це логічно, бо коли немає інтелектуальної роботи для мозку, вона заміщується видовищними речами, політичними шоу Савіка Шустера, де ви можете говорити що завгодно, а поліція вас не чекає на виході. Можна називати опонента корупціонером і бандитом, а на виході вас не арештовують.

- Ви колись казали про "локальних героїв" – тих українських науковців, які не популяризували свої дослідження. У таких умовах важко зрозуміти реальну картину. На вашу думку, українські науковці конкурентоздатні?

- Так, в Україні, на жаль, є багато так званих "нульових академіків". Вони не популяризували свої дослідження, не надрукувавши за всю свою наукову кар’єру хоча б одну статтю в профільних журналах, які читаються у всьому світі.

А якщо ви не надали свої досягнення для аналізу іншим, значить, ви не існуєте для світу. Це те, що я називаю локальними геройством.

Але у нас все ж є вчені, які чесно і глибоко займаються дослідженнями, і вони включені в світовий контекст. Існують українські науковці, що конкурентоздатні у всіх галузях. Математики, фізики, хіміки, біологи – вони всі дуже добре працюють.

- Якось Ви зауважили, що українська наука досі залишається клановою закритою системою. Чи змінюється ця ситуація, чи є у нас взагалі перспектива увійти у світовий науковий простір?

- На сьогоднішній день Україна не поставила собі питання, де вона хоче бути в світі.

Справа в тому, що якщо економіка не базується на фундаментальних та прикладних дослідженнях, вона обмежена продажем природних ресурсів, застаріла, не продукує нове знання. Значить, вона буде його імпортувати, а сама буде тільки видобувати нафту, газ, вугілля, ростити пшеницю. Тому люди живуть "локально" і тут немає проблем,  все чудово.

Але якщо ми хочемо вийти за межі кордонів у відкритий простір, нас спитають: "Де ваше нове знання?". А там не можна руками махати: або опубліковано, або ні.

У Казахстані Академія наук з державної установи була реформована в громадську організацію, а фінансування досліджень переведено від фінансування інститутів до фінансування проектів. 

Так сталося, тому що були застосовані світові критерії ефективності досліджень, і  виявилося, що у казахів є лише 56 осіб які могли б бути підтримані державою у межах академії. У нас таких ще менше. За тими критеріями, які ми зараз використовуємо, з усієї Академії наук є 34 такі людини.

Академія наук на нас ображена, бо вони вважають, що у них кожен член є видатним вченим, який зробив неоціненний внесок у світову науку. На жаль, ми не можемо знайти цьому підтвердження з точки зору світових критеріїв, але вони думають, що вони так домовилися, і це правильно. І продовжують обирати членів за своїми внутрішніми, закритими критеріями.

Я не вважаю, що нашу Академію наук можна змінити так, як це зробили казахи. Хоча у них вийшло непогано, бо підсилились прикладні дослідження і, як наслідок, почала зростати економіка.

Нам треба впровадити світові критерії і на них орієнтуватися, намагатися принаймні в наступних циклах їх застосовувати. Все ж таки, наукові досягнення та соціальна активність є різні речі. Не можна вибирати до Академії людей за їх лояльність до політичних партій, або за менеджерські здібності.

 Наталя Шульга у "Науковому кафе"

СИСТЕМА ЗВАНЬ В УКРАЇНІ ДУЖЕ ВИГІДНА ДЕПУТАТАМ І ЧИНОВНИКАМ

- Ви кажете про необхідність запровадження світових критеріїв у науці. Але в Україні досі живуть за власними закритими правилами. Вам теж казали, що за нашими критеріями ви "були 13 років у засланні", а не займалися наукою…

- Дійсно, коли я повернулась в Україну у 2005 році, у ВАКу сказали, що я маю захистити тут докторську дисертацію. Я була доктором в Америці, але це не мало значення тут.

Кожна моя публікація у науковому журналі – це закінчена дисертація за мірками США. У мене середній індекс цитування – за 50. Скільки ж разів треба підтверджувати свою здатність бути незалежним дослідником? У всьому світі – лише раз. Далі ви або продовжуєте працювати в науці, або робите інший вибір. У нас же процес контролюється не вашими здобутками, а групою людей, які розглядають зовсім інші параметри для надання вам ступеня.

Ми з Олегом Кришталем (засновник і президент "Українського наукового клубу") подали у ВАК пропозицію, щоб у переліку вимог для отримання ступеня доктор філософії серед всього іншого була одна публікація з першим авторством у реферованому журналі зі списку Thompson Reuters (там їх понад 17 тисяч).

Але нам тоді сказали, що це неможливо, через це в Україні припиниться процес підготовки кандидатів, бо це додатковий процес оцінки. Наш аргумент був у тому, що процес сповільниться, але далі піде якісніший продукт.

Не пройшло і 5 років, як прийнято рішення, щоб умовою для подання на захист дисертації була 1 публікація у закордонному журналі. Але ж закордон – це і Молдова, і Білорусь. Ось так трансформуються ідеї у нашому суспільстві. Це забрало 5 років, а якість яка? І в цьому не вина голови ВАК, а всієї спільноти дослідників, які толерують і підтримують такий стан речей, відновлюючи застарілі правила і архаїчну систему.

У світі існує система оцінювання науковців через посилання. Ви маєте популяризувати те, що ви зробили, надрукувавши статтю у журналі, який читають більшість ваших колег у світі. Не локально, у Житомирі чи Київській області, а у всьому світі. Якщо ви зробили щось якісне, корисне, етика зобов’язує у таких реферованих журналах давати посилання на вашу роботу. Чим більше таких посилань, тим більше зростає ваш індекс цитувань.

У нас досі є звання. Але коли хтось каже, що він "заслужений діяч науки і техніки", цей критерій навіть не перекладається, тому що немає аналогів у світі ні "народних", ні "заслужених" діячів. Ці звання не можна оцінити.

Навіть для артистів, співаків існує об’єктивний критерій – кількість проданих квитків, дисків. Бо ви не можете змусити людину купувати диски цього виконавця. Тому існують премії - "срібний", "золотий", "платиновий" диск.

Система звань в Україні дуже вигідна всім, особливо депутатам і чиновникам. Тому що законодавство дозволяє їм викладати, займатися дослідженнями без конфлікту інтересів. Тому деякі університети просто штампують дипломи, корочки і посвідчення в надії на сприяння у майбутніх держзамовленнях та фінансові вливання.

Науковці мають мізерну офіційну зарплату, а до неї – певну кількість надбавок. Система створена таким чином, що важливим є не якість досліджень, а саме ті надбавки, присудження  яких є в руках угруповань, які складаються іноді і з "проффесорів".

 

- У нас навіть президент - "проффесор"

- Так, над тим, щоб Янукович отримав звання професора, працював цілий інститут! За нього протягом двох років читали лекції, але табелювали Януковича! Жодної статті з економіки він не народив. За нього писали і одну, й другу дисертацію, і ті нещасні книжки, за деякі з яких він отримав фантастичні гонорари при тому, що знайти їх неможливо.

Ці книжки не можна порівнювати з бестселерами в США, які купуються скрізь в магазинах і на розкладках у метро, аеропортах, вокзалах і коштують не більше 15 доларів у паперовій обкладинці!

Для захистів Януковичу скликали спеціалізовану раду мінімум з 10 осіб. Але чому цей інститут не закрили після таких дій? Де позиція професійного середовища? Тут або пряме порушення професійної етики, або такі низькі вимоги для академічного професійного росту, що ніякої виснажливої творчої праці для отримання ступенів та звань в царині економічних досліджень в Україні не передбачається.

Перш за все - це порушення наукової етики! В західному суспільстві це недопустимо. До першого випадку. Другого вже не буде, бо таку людину викидають з системи.

Після такої економічної науки не варто чекати ефективних економічних реформ, бо нема кому їх здійснювати. Немає кваліфікованих знавців і практичних моделей, які б могли мобілізувати суспільство.

Приклад Януковича знеохотить кожного мотивованого дослідника залишатися в країні, бо він буде знати, що є інші "проффесори", які диктуватимуть, скільки заплатити, щоб пройти захист.

До речі, нещодавно так безпрецедентне рішення було прийнято – дозволено університетам та інститутам брати гроші за захисти. Тепер той, хто захищає дисертацію в НКУ Шевченка, має в касу внести 12000 гривень. А той, хто докторську – 18000. Це нечувано, ніде в світі такого нема! Неофіційну корупцію переводять в офіційну!

- Якими ще є відмінності роботи науковців в Україні і закордоном?

- В Україні науковці ізольовані, у нас немає культури співпраці, обміну речовинами, препаратами. На заході вчені включені в інформаційні системи обміну знаннями, обмінюються наробленими препаратами, методами, обговорюють та перевіряють кожний новий результат.

Крім того, працює етика – тонкий механізм правдивих рекомендацій, який утримує людей від необачних вчинків. Порушення етики може бути лише раз, другого шансу просто не станеться, бо професійне середовище таку людину не прийме до себе.

Перед тим, як опублікувати роботу у реферованому журналі, його редактор надсилає текст чотирьом рецензентам. А хто такі ці рецензенти? З одного боку, вони – ваші колеги, бо інакше не зможуть оцінити роботу, а з іншого – конкуренти.

Кожен з них читає роботу і пише свої висновки і зауваження. Потім редактор порівнює їх і або публікує текст, або повертає авторові з конкретними зауваженнями, як його можна покращити. В результаті якість досліджень лише підвищується.

 

МИ НЕ МОЖЕМО ВЕСЬ ЧАС КАЗАТИ, ЯКА У НАС ПОГАНА КРАЇНА. ЯКЩО ВАМ ПОГАНО ТУТ ЖИТИ, ЗРОБІТЬ ЩОСЬ ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ

- Пані Наталю, розкажіть про своє повернення в Україну. Що для вас було найбільшою несподіванкою?

- Я повернулася на іншу планету, в країну, яку я не знала. Я все пропустила.

Найбільшим шоком був цинізм і підміна цінностей. Особливо в моїй галузі, яку я вважала бездоганною. Там є настільки чіткі критерії і методологія, яку фальсифікувати дуже важко і в нормальному суспільстві неможливо!

Ще одним шоком для мене була реакція українського наукового середовища на публікацію світових рейтингових таблиць.

Я також була вражена боязню щось сказати, бо тебе звільнять. Навіть якщо ти академік і тобі не дають грошей на твій інститут. Це фантастична річ, яку ми перетягнули з Радянського Союзу – професійна позиція може бути знищена через те, що ви сказали щось, що не подобається президенту Академії, чи якомусь секретарю президії, чи політичному лідеру.  

В цілому я вважаю, що країна – це є люди і нічого більше. Територія, населена людьми. Якщо соціум не може домовитися, як йому жити і що для нього є ціннісним, що є першорядним і другорядним, то виходить країна Україна. Куди не подивись, суцільні проблеми. Ми всі причетні до цієї ситуації.

- А чи не виникає у вас відчуття, що в Україні вже сформована критична маса людей з європейськими цінностями, людей, які можуть щось змінити?

- Не факт. Якщо це так, то чому вони не в тих критичних місцях, де треба керувати, нести відповідальність? Чому ця критична маса – досі у підпіллі?  

Ми не можемо весь час себе поборювати, казати: "Ти поганий, і ти поганий, у нас взагалі погана країна". Якщо вам не подобається країна - зробіть щось краще. Замалюйте вульгарні графіті в під’їзді, якісь елементарні речі зробіть.

Коли я приїхала у Київ, я поставила у себе в під’їзді ящичок для сміття, бо побачила, що всі папірці – на підлозі. Тепер всі кидають сміття у ящик.

Можна проголошувати, які ми естети, яка у нас духовність. Але ви подивіться, як наші люди шклять балкони. Це ж фавели! Але у Бразилії люди не мають коштів, тому вони будують трущоби, крадуть електрику. Але ми що, не можемо організуватися і засклити балкони одним кольором? Де вся естетика поділася? Це твоя вулиця, твій під’їзд, твій вигляд. Це всі бачать, і не тільки громадяни України!

Працювати разом задля спільного блага ми ще не навчилися. Сьогодні можна ставити діагнози суспільству. Невже ми суспільство байдужих?

Виступ Шульги на TEDx

- Що ви можете порадити молодим українським науковцям, які хочуть серйозно займатися наукою – лишатися в Україні, чи їхати закордон? 

- Кожній мотивованій людині треба шукати в Україні найкращі лабораторії, осередки, центри, де відбуваються справжні дослідження. У нас їх мало, тому велика конкуренція і попасти туди важко. Якщо не виходить туди потрапити, значить треба виїжджати і реалізовувати себе за кордоном.

Якщо людина мотивована – це вже цінність. Наука – універсальна в усьому світі. Якщо людина зробить відкриття в іншому місці, для світового товариства воно буде все одно ціннісним. Але якщо ви загубите мотивацію, скажете собі: "Нема для тебе шляхів", я вважаю це втратою і трагедією.

Говорити: "Ти тут загинайся, вбивайся, але не їдь" не можна. Кордони відкриті. Люди можуть їхати, дивитися і повертатися. Головне – вірити в свою мрію, не можна дати системі себе ламати! 

А завдання для тих, хто тут – творити більше середовищ, куди люди можуть повертатися з новими знаннями і досвідом. Але це завдання не для молодих, вони ще не мають досвіду і зв’язків. Це завдання якраз для корифеїв – тих кому є що передавати. Приклад державної ключової лабораторії молекулярної та клітинної біології, де працює 65% дослідників до 35 років потрібно поширювати на інші галузі досліджень.

Виступ Шульги на TEDx

- У безлічі інтерв’ю розповідають, що українці розумні, талановиті і нічим не гірші, аніж, наприклад, американці. Але тим не менше, саме американці мають найбільше Нобелівських премій, вони активно працюють над інноваціями. У чому проблема українців? Це особливості виховання, побудова суспільної моделі, яка не дає можливість "прорватися"?

- В основі американського життя лежить протестантська етика, за якою ви "заробляєте бали", працюючи для себе і для суспільства. Перепрацьовувати – це добро. А у нас треба відпочивати. Ніхто в світі так не відпочиває, як ми.

Стратегічно Америка побудована на англосаксонському еталоні відповідальності. Один мій американський друг українського походження найкраще пояснив різницю між західною і слов’янською цивілізаціями: "Якщо в західній цивілізації слово і дія стремлять до нуля, то в слов’янській – до безкінечності".

Крім того, це країна емігрантів, куди приїжджали найбільш мотивовані люди. Коли після другої світової війни німці знищили своїх євреїв, частина з них, науковців, опинилася в Америці і за півроку фактично створила ядерну бомбу. Тоді американці зрозуміли цінність інтелекту і створених для нього умов. Вони відкрили кордони для людей з розвиненим інтелектом. 

Я приїхала в Америку, не мріючи бути науковцем світового рівня. Але я була вражена тим, як система на мене відреагувала! Тільки у мене пішли результати, моментально мене почали підтримувати, допомагати, надавати можливості. Тільки працюй. США – країна вільного доступу і конкуренції. Це і є найвищими цінностями, які сповідують пересічні громадяни та захищають і розвивають політичні та бізнесові еліти. Звідси і наслідки: захотіли бути першими в світі – і зробили!

Фото Галини Титиш, zn.ua, TEDx Kyiv



IrynaL _ 05.06.2013 15:20
aladin:
Нарешті, хоч щось конкретно стало відомо про те, як "проффесор" здобував корочки наукових ступенів. Але ж є логіка для висновків. В положенні МО про звання професора: необхідна (але недостатня) умова - стаж педагогічної роботи, при чому останні 5 років працювати у ВНЗ , маючи звання доцента,
або, маючи звання ст. н. співробітника і працюючи в НДІ, підготувати (бути науковим керівником) 5 кандидатів наук, на що потрібно значно більше років. За 20 років були варіції. Хоч натяк на таке в біографії "проффесора" є ?
Щоб бути допущеним до захисту кандидатської дисертаціїї, потрібно здати кандмінімум з іноземної мови. Але ж він жодною навіть на елементарному рівні не володіє. Далі, сумніви навіть щодо нормально (законно) одержаної середньої освіти (ляпи з Чеховим). То збрехав він українцям про свою освіту ?
Чи могли вершителі в Академії наук дійти цих висновків ? Але ж мають його членом Президії НАНУ і дійсним членом Академіх укономічних наук. Тотальна корупція.[/Q
IrynaL _ 05.06.2013 15:16
Вышиванка, вот ты сидишь и пишешь длинные комменты от трудолюбивых украинцах. Кто там трудолюбивый? После четырех вечера в универе кого-то видела? А на выходных? Одни из самых расслабленных - количество праздничных дней только посчитай. И вообще иди работать. Докопалась до одной фразы. Профессоршу жалко. Я бы на ее месте дальше Багам не ездила, не то что в Украину с концами. Надеюсь у нее хватило ума сохранить американское гражданство.
fisheoleg _ 02.05.2013 00:26
Зек - професор, а зек президент - що хіба не звучить гордо
aladin _ 01.05.2013 14:08
Щодо ступенів в Україні. В ФРН також два ступеня: PhD і Habilitation. Перший відповідає нашому канд. наук, другий - доктору наук. Років 20 тому була відповідність, зараз рівень дисертацій в Україні сильно знизився, навіть в природничих дисциплінах. Крім того, в ФРН науковець чи викладач після захисту Habilitation дисертації може претендувати на вакансію повного професора чи на кафедру лише в іншому університеті. Термін ректорства обмежений, оскільки "функціонер уже через 5 років перестає розуміти своїх колег". У нас татусі, перебуваючи на чолі НДІ чи ВНЗ по 20- 40 р. тягнуть своїх діток, заставляють інших співробітників набирати матеріал для дисертацій, проштовхують по щаблях карьери. Яскравий приклад в НУБіП. Ректор Мельничук за 29 років зробив своїх синків директорами інститутів у складі НУБіПб, чл.-корр. Академії агр. наук. А здобутки їх в ФРН, наприклад, тягнули б максимум на приват-доцентів.
aladin _ 01.05.2013 11:44
Нарешті, хоч щось конкретно стало відомо про те, як "проффесор" здобував корочки наукових ступенів. Але ж є логіка для висновків. В положенні МО про звання професора: необхідна (але недостатня) умова - стаж педагогічної роботи, при чому останні 5 років працювати у ВНЗ , маючи звання доцента,
або, маючи звання ст. н. співробітника і працюючи в НДІ, підготувати (бути науковим керівником) 5 кандидатів наук, на що потрібно значно більше років. За 20 років були варіції. Хоч натяк на таке в біографії "проффесора" є ?
Щоб бути допущеним до захисту кандидатської дисертаціїї, потрібно здати кандмінімум з іноземної мови. Але ж він жодною навіть на елементарному рівні не володіє. Далі, сумніви навіть щодо нормально (законно) одержаної середньої освіти (ляпи з Чеховим). То збрехав він українцям про свою освіту ?
Чи могли вершителі в Академії наук дійти цих висновків ? Але ж мають його членом Президії НАНУ і дійсним членом Академіх укономічних наук. Тотальна корупція.


Олександра Гайворонська, Олена Рощина

Клим Чурюмов. Українець, який осідлав комету

Галина Титиш, Павло Шеремет, УП

Любомир Гузар. Людина з янголом на плечі

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте