Українська правда
Життя

Переселенці у Львові: життя спочатку

Версія для друку Коментарі 6
24.03.2015
Тетяна Огаркова, Володимир Єрмоленко, спеціально для УП.Життя

У розмовах львівських волонтерів, які допомагають переселенцям, словосполучення "продуктові набори" зустрічається набагато рідше за слово "саморозвиток", а "тимчасове розселення" менш уживане, аніж "допомога у заснуванні власного бізнесу".

Переселенців у 750-тисячному Львові, порівняно із Харковом, Києвом та Одесою, небагато. Десять тисяч на місто та область; з них сім тисяч з Донбасу. Решта – кримчани: дві тисячі кримських татар та тисяча українців.

Можливо, саме тому львівська допомога переселенцям з Криму та Донбасу дещо нагадує перегорнуту "піраміду Маслоу". Цінностям поваги та самовираження тут приділяють не меншої уваги, аніж базовим цінностям виживання.

Тут, як і скрізь, роздають гуманітарку, збирають та роздають одяг, але основний напрямок діяльності стосується інтеграції переселенців у місцеву громаду.

Львівський філіал Крим-SOS організує курси англійської, кримсько-татарської та української, Громадський рух "Кримська хвиля" проводить просвітницькі лекції у міській Медіатеці, а Центр просвітництва та розвитку людини пропонує переселенцям тренінги із саморозвитку та пошуку роботи.

Лише у Львові можна почути, що соціальні проблеми можна розв'язувати за допомогою форум-театру та побачити, що переклади міжнародної документації щодо прав переселенців беруть на себе віряни греко-католицької церкви.

У Львові розуміють, що мало людей нагодувати – треба запропонувати їм можливості для розвитку, освіти та бізнесу. Тоді вони самі зможуть забезпечити себе.

"Птах з одним крилом"

Влад дивує своєю посмішкою. Він здається найвідкритішою дитиною у світі. Він радіє нам, незнайомцям, він біжить нам назустріч. Потім грається з фігурками своєї маленької шахівниці.

Ніколи, ніколи в світі, після такого короткого знайомства ти не скажеш, що він – аутист.

"Птах з одним крилом", - так називається серія Катерини з фото сина-аутиста 

Діагноз йому поставили в 5 років. У два роки він не реагував на ім'я, не дивився в очі, не дивився в дзеркало. Заговорив пізно – у шість-сім. Зараз, коли йому одинадцять, психологи вважають, що його розвиток – на рівні чотирирічної дитини. Аутизм, синдром Каннера.

Його мамі Каті - тридцять чотири. У неї великі зелені очі, і вона робить неймовірно красиві фото.

Кожен знімок – його емоція. Кожне фото – його почуття, яке йому складніше висловлювати, ніж нам 
Фото Катерини 

Разом із Владом жінка приїхала до Львова з Луганська в перших числах липня. Коли виїжджали, місто сильно обстрілювали. "Я потрапила під обстріли, стояла під автоматами", - розповідає вона. – "Я схопила все, що могла. І бігла, бігла хоч куди-небудь. Це було дуже страшно".

Ми сидимо на кухні багатоповерхівки у спальному районі Львова. Катя разом із 65-річною мамою, яка приєдналася до доньки у грудні, знімають тут півквартири.

Їхню маленьку однокімнатну в Луганську розбомбили в день перемир'я, 12-13 лютого. Пряме влучення. Повертатися тепер немає куди.

"Кохана", - так Влад називає маму. У Львові він вчить українську мову. Він полюбив це слово. Ще називає маму по імені. Катюша. Катюня.

Влада Катя виховує сама: з чоловіком розійшлися ще до війни. З ним у Луганську залишилася молодша сестра Влада 

У Влада є уявні друзі. Він може ніяковіти у присутності великої кількості людей, але в нього є уявні друзі. Вони з ним спілкуються, вони грають в його ігри. Одного з них звати Ваня, іншу – Маша. Кілька днів тому з'явився "Ніколай Петровіч".

Влада Катя виховує сама: з чоловіком розійшлися ще до війни. З ним у Луганську залишилася молодша сестра Влада.

Через хворобу сина працювати Катя не може: хлопчик вимагає постійної опіки.

"Я не можу його залишити, я не знаю, що йому спаде на думку або що він зробить наступної миті. Я повністю з ним, я прив'язана до нього", - каже вона.

На оплату житла у цієї родини іде більша частина доходів: Катя з Владом отримують виплати з інвалідності, а Катіна мама, яка усе життя пропрацювала вихователькою у дитячому садку, має невелику пенсію. Родині вдалося отримати виплати для переселенців, але вже скоро ці гроші закінчаться.

Живуть на те, що дають волонтери та благодійні організації. Фонд "Карітас" дає трохи грошей на картку – переважно на харчування. Речами допомагає "Кримська хвиля". Але цього мало.

Щодня Влад з мамою їздять до спеціалізованої львівської школи: він займається з вчителями індивідуально.

У хлопчика тривалий час не виходило вимовити ім'я по-батькові виховательки. Одного дня вони вивчили, підійшли до дверей, чекали на неї. Коли вона підійшла, він голосно сказав: "Добрий день, Ольго Во-ло-ди-ми-рівно". У вчительки засяяли очі від радості. "Ти вивчив!".

Тут Влада називають "наше луганське сонечко".

Його мама робить неймовірно красиві фото та знімає кіно, але усі клієнти залишилися в минулому житті. "Птах з одним крилом", - так називається її серія фото сина. Кожен знімок – його емоція. Кожне фото – його почуття, яке йому складніше висловлювати, ніж нам.

К

Катя з родиною

атя змогла зрозуміти усіх інших особливих, незвичних та прекрасних "янголів з надією", - так вона називає дітей-інвалідів у своєму фільмі.

"Ці діти знають ціну життю", - каже голос за кадром. "Ціну кожної прожитої миті. І якщо ми прокинемося та зрозуміємо, що ми їм потрібні, вони будуть жити".

Катя змогла зрозуміти, прийняти і підтримати свою незвичну дитину. Тепер, коли ані в неї, ані у Влада більше немає домівки та засобів до існування, їхня доля залежить від того, чи можемо ми їх підтримати та зрозуміти.

"Якнайдалі від Росії"

"До війни у Львові проживали 20 кримських татар ", - каже Алім Алієв, львівський координатор Крим-SOS. – "Зараз їх тут дві тисячі".

Сам Алім у Львові вже шість років. Рік назад на Кривій Липі з’явився офіс Крим-SOS, який надавав правові та психологічні консультації переселенцям. Тепер ці молоді волонтери є виконавчим партнером ВКБ ООН: міжнародна структура просто залишила місто, передавши їм усі свої повноваження.

Алім Алієв 

Кримські татари у Львові помітні. Цього року Алім з друзями вже вп'яте проводять фестини кримсько-татарської культури, організовували і лекції про історію кримських татар.

Для молоді вони розробили музичні "колаборації": український та кримсьско-татарський музичні гурти одну і ту саму композицію співають двома мовами. На річницю окупації спродюсували зйомки талановитого відео "Звернення львів’ян до кримчан у річницю окупації Криму", яке зібрало в інтернеті більше півмільйона переглядів.

Причин, чому кримські татари виїжджають до Львова, декілька.

"Львів – це релігійне місто, і сюди приїхало багато релігійних кримських татар", - розповідає Алім. Для них не так важливо, що вони сповідують іншу релігію, аніж львів'яни. "Вони кажуть, що їм перебувати посеред релігійних людей комфортніше, аніж серед атеїстів".

На питання, чому вона обрала саме Львів, Лілія Аметова відповідає коротко: "Якнайдалі від Росії. Від окупанта". Їй тридцять вісім, у неї троє дітей: 19-річна Евеліна, 9-річний Халід та 2-річна Аміна. З чоловіком Лілія розлучилася.

Жінка зустрічає нас на порозі однокімнатної квартири у багатоповерхівці на околиці Львова, вдягнута в традиційне кримсько-татарське вбрання. Її волосся вкриває хустка. На початку вона навіть не хоче фотографуватися – сумнівається, чи дозволяє це її релігія.

Лілія з дітьми

Лілія говорить спокійно, у неї м’який красивий голос. Вона виглядає стриманою, але її рішення неймовірно сміливе. Без чоловіка та батьків, з трьома дітьми, вона спочатку відмовилася від російського паспорта, а потім виїхала з Криму.

У Львові Лілія вже півтори місяці. Розповідає, що у Криму почалися репресії проти кримських татар, люди стали зникати.

"На закон сподіватися не можна. Ніхто не допоможе, тим більше, якщо не маєш російського паспорта".

У Львові жінка отримує державну допомогу для переселенців та дитячі гроші на молодшу доньку. Більшість грошей забирає оренда квартири: однокімнатна квартира коштує 2500 гривень на місяць, близько 500 гривень іде за комунальні послуги. Поки що їй допомагає фонд "Карітас".

Але Лілії страшно думати, що буде, коли піврічна державна допомога закінчиться. Найбільша проблема – оплачувати житло. За фахом вона кондитер, їй вже запропонували роботу. Працювати треба через день по 12 годин: з восьмої ранку до восьмої вечора. Зарплатня – 150 гривень на день. З дітьми це буде складно, і зарплата маленька. Але Лілія готова працювати.

Перехожі на вулицях розуміють, що вона кримська татарка. Водій у маршрутці одного разу не взяв з неї грошей: "Кожен день тут я стикаюся з добрими людьми, з посмішками".

Говорить з ними російською, і не стикалася з жодними проблемами: "Я розумію українську, але не говорю - не хочу псувати цієї красивої мови".

Молодшій доньці Лілії Аміні два з половиною. У неї чорне хвилясте волосся і посмішка з ямочками. Коли ми спілкуємося, вона з братом намагаються надути велике надувне ліжко. Це чи не єдина іграшка, яка тепер у неї є. Решту довелося залишити вдома. Час від часу дівчинка запитує маму, коли вони поїдуть "в дім, де залишилися мої іграшки".

Мама стримано відводить очі і пропонує нам чай із кизиловим варенням.

"З їх слів виходило, що Бог діє лише в Московському патріархаті"

"Я дончанин в шостому поколінні", - каже отець Тихон Кульбака, священик Донецької греко-католицької церкви, один із засновників Донецького молитовного марафону. Ми сидимо у підвальному приміщення дерев'яної церкви на Підголоском. Тихон живе неподалік, в місцевому монастирі, де його прихистили монахи-редемптористи.

У липні отець Тихон майже два тижні провів у полоні ДНР. "Це була витончена форма знущання", - розповідає він. У хворого на діабет чоловіка навмисне забрали аптечку з інсуліном, давали лише білий хліб ("це для мене отрута", - каже він) і воду. Спрагу вдавалося втамувати лише хитрощами: доводилося пити з бачка в туалеті – єдиному місці, де вдавалося усамітнитися.

"На четверту добу мене вивели надвір, штовхнули до стіни. Сказали: "Молись". Автоматна черга пройшла понад головою. Я втратив свідомість".

 

Отець Тихон не бачив своїх катів. Увесь час був із зав'язаними очима. Він чув лише голоси: "уніатам, розкольникам та іншим сектантам у Новоросії немає місця. Це територія Московського патріархату".

"Вони мені казали "ось бачите, ваш Бог вам не допоміг. Тому що Ви поза Богом". Виходило так, що Бог діє лише в Московському патріархаті", - згадує він.

У Львові отець Тихон з літа. Сьогодні він не лише постійно служить служби у різних львівських церквах, але і активно займається громадською, правозахисною та навіть дипломатичною діяльністю. В грудні 2014-го зареєстрував громадську організацію "Спільнота біженців з Донбасу" та благодійний фонд.

 

Коли до нього привели хлопця, який теж побував у полоні – хоч той і не розказав про це своїм батькам - вирішив заснувати анонімну та безкоштовну психологічну консультацію. "Зараз такі люди сидять по кутках і вмирають психологічно", - каже Тихон. Їх більше, аніж здається на перший погляд.

"Ми підняли документи ООН щодо внутрішньо переміщених осіб. Там є чітко прописані обов’язки держави. Ми взяли на себе працю перекласти ці документи українською. Хочемо зробити пам'ятку-листівку про права переселенців".

Отець Тихон навіть їздив до Києва на прийом до посла Грузії в Україні – хотів дізнатися, як Грузія свого часу вирішувала проблему з переселенцями. Він готовий докласти усіх зусиль, щоби його земляки отримали дах над головою.

"Ми кажемо владі – дайте нам якісь недобудови. Я особисто шукатиму по церковній лінії гроші, щоби їх добудувати. Дайте нам землю – ми будемо будувати такі будиночки, як у Грузії, ми знайдемо спонсорів в Західній Європі".

Попри слабке здоров'я – окрім діабету, у отця Тихона ще виразка шлунку та стара онкологічна хвороба – він готовий боротися за інших. Він більше нічого не боїться.

Розпочати нове життя

Інколи для того, щоби розпочати нове життя, потрібно зовсім небагато. Треба усвідомити, що життя – це театр, і ти можеш щомиті зупинити п’єсу та змінити її сюжет.

"Саме за таким принципом діє форум-театр", - розповідає 25-річна Наталя Проць з "Центру просвітництва та розвитку людини".

Актори в форум-театрі грають сцену – і будь-хто з глядачів може будь-який момент підняти руку, зупинити виставу і вийти на сцену замість одного з акторів, щоби показати, як би він діяв в тій ситуації. "Це театр, спрямований не на задоволення естетичних потреб глядача, а на налагодження діалогу, на розв'язання конфліктних ситуацій", - пояснює Наталя.

Наталія Проць

Дівчина разом з однодумцями заснувала такий театр-тренінг для дітей львівської школи № 84. Це російськомовна школа, там навчається багато дітей переселенців.

Трохи раніше Наталчин центр працював і з дорослими: вони організовували безкоштовні тренінги для переселенців з особистісного розвитку, заснування власного бізнесу та працевлаштування.

Серед відвідувачів цих тренінгів була і 32-річна Оля Анісімова з Ялти: мама чотирьох дітей від 3-х до 13-ти років.

Коли Оля заходить в кав'ярню, ви відчуваєте її вибухову енергію. Ви ще не бачите її, але вже чуєте оптимістичні ноти її голосу.

Дівчина каже, що виїжджаючи з Криму, вона шукала місця, де легше дихати. Вдома вони залишили батьків, двоповерховий будинок на березі моря та машину.

До Львова родина потрапила в серпні. У Олі завжди був талант робити з їжі мистецтво: ще в Криму вона навчилася власноруч готувати йогурти та сири. Але тільки тут, у Львові, цей талант став роботою, став власною справою.

Оля Анісімова з Ялти. Фото з Facebook Ольги
Фото з Facebook Ольги Анісімової 

На семінарі в "Центрі просвітництва" їй допомогли побудувати бізнес-план і переконали, що усе є можливим. Сьогодні Оля щодня купує 60 літрів фермерського молока, з яких вдома робить молоду моцареллу, адигейський сир, осетинський, класичну моцареллу, фету.

Продавати вдається через власну ФБ-сторінку "Сири Домашні" : її сири настільки смачні, що з кожним днем клієнтів дедалі більшає.

Оліна мрія – відкрити міні-сироварню. Для цього їй потрібне невелике приміщення, чан для молока, форми, завдяки яким можна було би пришвидшити процес. Вона сподівається отримати спеціальний грант ООН. Сироваріння затягнуло і чоловіка – тепер вони працюють "в чотири руки".

"Коли в мене буде міні-сироварня, я візьму до себе переселенців працювати. Всіх тих, хто в розпачі", - каже дівчина. "Я візьму їх, аби вони повірили в себе".

Шеквет

"Це знову неправильне питання", - каже Шевкет.

Чоловік має свій спосіб відповідати на запитання. Він шукає, як питання можна задати по-іншому. І як від цього все зміниться.

Він не ставить собі питання, чи шкодувати через те, що він поїхав з Криму. "Якщо ти прив'язаний до землі, то для тебе переїзд з одного місця на інше – це як переїзд з однієї вулиці на іншу", - каже він.

"Погані люди знаходять поганих людей, хороші люди знаходять хороших людей".

Він не ставить собі питання про те, чи може бути конфлікт між татарами-мусульманами та львів'янами-християнами: "В ісламі Бог єдиний. В християнстві теж".

Він не ставить питання, чому їм, переселенцям, не допомагає влада: "Візьміть сонце. Воно людям ніколи не подобається. То невчасно світить. То невчасно не світить. І все залежить від тебе. У кримських татар влада – це ти і я. Розумієте?"

Він постійно посміхається. Сьогодні він готує плов і сарму біля пам’ятника Королю Данилу в центрі Львова; поруч великий казан; пічка та залишки дров. Гроші збирають на армію.

Шевкет – приклад успішного переселенця. Скоро чоловік відкриє у Львові татарський ресторан. "Татарський фаст-фуд", як він його називає.

Він доводить, що втратити домівку і минуле – це зовсім не вирок. Що завжди можна почати нове життя.

Головне – правильно поставити запитання. Зрозуміти, що ти завжди можеш змінити долю.

Відчути, як у форум-театрі, що ти завжди можеш сказати обставинам "стоп". І сам вийти на сцену.

Просто тому, що ти краще за всіх інших знаєш, що робити далі.

Охочим допомогти

Катерина Пікун . Карта Приватбанку 4149 4978 0847 7303. Сторінка Катерини у Фейсбуку

Лілія Аметова. Карта Приватбанку 5168 7572 8623 87 30

Отець Тихон . Карта Приватбанку 4149 4371 1516 7114. Сторінка Фонду у Фейсбуку

Замовити сири у Олі Анісімової можна на її сторінці у Фейсбуку

Матеріал підготовлено в рамках інформаційної кампанії "Ми різні. Ми разом", що здійснюється громадською організацією "Інтерньюз-Україна" за підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів.

Serhiy Kandul _ 25.03.2015 12:32
Доброго дня, а и можна було би подати цю статтю російською мовою?
Хочу поширити серед своїх росіськомовних друзів. Дякую Дуже!
Alex Palivoda _ 24.03.2015 15:57
"Русскими", с 1721 г, стали называть московитов. Так приказал их царь, аферист и недоучка, Петька 1-й. (Наполовину татарин: мать –татарка!) А царица-аферистка, немка Катька 2-я, приказала историкам переписать их исторю. И вот -- финно-казахи (см. работы знаменитого русского археолога Уварова и палеонтолога Богданова, 19 век) «русские» вдруг стали славянами и нашим «братским народом»! (А славяне Новгородщины и Псковщины были уничтожены. Начал Александр Ярославович, т. наз. «Невский», закончили -- Иван Грозный и чума). Примитивы—«русские» (русский народный инструмент -- балалайка: 3 струны. Украинский народный инструмент – бандура: min 34 струны!), чьи истоки – не Киевская Русь, а Московский улус Золотой Орды, создали свою страну путем захватнических войн! Украли наше наименование – «Русь»! Присвоили себе нашу историю! И -- веками оккупировали Украину!
Alex Palivoda _ 24.03.2015 15:56
Придуманная россиянами «Новороссия» – это:
1. давние славянские земли. (В частности, нынешние Белгород-Днестровский, Очаков, Одесса и т.д. построены по наказу подольского князя Василия Красного в 1421—1422 гг. См. статью про Одессу в Википедии). Захваченные впоследствии турками. А потом, с огромной помощью запорожских казаков (как и в Крыму), захваченные Россией. Страной, созданной финно-казахами (см. работы знаменитого русского археолога Уварова и палеонтолога Богданова, 19 век) «русскими» путем захватнических войн.
2. давние земли запорожских казаков (так, Луганск – бывшее казацкое село Каменный Брод. А Донецк возник в 1869 году, при постройке англичанином Д. Юзом металлургического завода. По его фамилии и получил свое первое название -- «Юзовка», потом – «Сталино», «Донецк»). Захваченные впоследствии – видимо, в знак благодарности за помощь! -- Россией.з
Alex Palivoda _ 24.03.2015 15:54
Умирает Путин, попадает в мир иной. Там все спокойно и тихо. Через год ему становится скучно, и просит он отпустить его на землю, Россию проведать, как там бедная она...
Отпустили на час. Заходит Путин в бар, заказывает пиво и спрашивает бармена, как страна поживает, может какие проблемы есть...
- Бармен удивленно: Какие проблемы могут быть? Мы же Империя, все кругом наше!
- Путин: Как наше? А Ирак, а Афганистан?
- Бармен: Это уже все наше!
- Путин: А Европа, Африка???
- Бармен достает из под прилавка глобус и гордо крутит его: Я же говорю -- мы ИМПЕРИЯ, весь мир принадлежит нам!
- Путин радостный, гордый и довольный, допивает пиво и говорит: -- Ну, спасибо, друг! Сколько с меня?
- Бармен: 15 ГРИВЕНЬ.
Іван Ластівка _ 24.03.2015 14:45
Священику Донецького екзархату УГКЦ, голові Комісії для сприяння християнській єдності Донецького екзархату УГКЦ, о. Тихону Кульбаці терміново потрібно пройти курс хіміотерапії через рецидив перенесеного в 2009 році онкологічного захворювання.
Дивіться у фейсбуці також групу "Група підтримки о. Тихона (Кульбаки)".
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте