Дискримінація на кордоні: громадяни Росії і таємна телеграма

Цей текст – історія про те, як буває непросто офіційно отримати документ, про який ти напевно знаєш, що він існує, але державна машина робить вигляд, що його немає.

Головний герой історії – Максим Буткевич, співкерівник проекту "Без кордонів" ГО "Центр Соціальна Дія", займається правозахистом біженців.

Починаючи від весни 2014 року до Буткевича почастішали звернення від громадян Росії.

"Вони почали до нас звертатися щодо недопуску їх в Україну, недопуску невмотивованого або вмотивованого кепсько – як правило тим, що вони не змогли підтвердити мету поїздки", – розповідає Максим.

Повідомлення про подібні ж випадки українські правозахисники читали і в ЗМІ, і в соцмережах.

Кілька разів промайнуло, що прикордонники у розмовах із недопущеними згадували якесь розпорядження щодо жорсткішого режиму контролю чоловіків – громадян РФ, нібито виданого Адміністрацією Держприкордонслужби України.

Щоб дізнатися, що це за таємниче розпорядження, Буткевич надіслав перший інформаційний запит на ДПСУ. Його цікавило: які розпорядження, інструкції та інші нормативні документи нині регулюють правила в'їзду на територію України громадян РФ, і які з них уведено в дію у період від 1 березня 2014 року.

Відповідь на цей запит датовано першим жовтня 2014 року за підписом т.в.о. першого заступника Голови ДПСУ Назаренка. Там зазначено, що пропуск через державний кордон України громадян Російської Федерації здійснюється без змін, у порядку, визначеному Угодою між Урядом України і Урядом РФ про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації від 16 січня 1997 року; Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"; Законом України "Про прикордонний контроль".

Але на той момент Буткевич уже мав копію внутрішньої телеграми Адміністрації ДПСУ від 11 березня 2014 року, яка прямо суперечила вказаній відповіді.

Зміст телеграми такий: мінімізувати пропуск через державний кордон громадян РФ чоловіків віком від 17 до 55 років, за винятком випадків документального підтвердження щодо осіб, які прямують із сім'єю, прибули у зв'язку з поважними сімейними обставинами (відвідання тяжкохворого, поховання померлого родича), постійно проживають в Україні, є обслуговуючим персоналом транспортних засобів. Також цим документом заборонялися нерегулярні пасажирські перевезення Останнє зрозуміло – тоді якраз була хвиля політичного туризму, зокрема до Харкова.

"Я розумію логіку ДПСУ, але нас здивував нерозбірливо дискримінаційний характер документу – варто бути лише чоловіком певного віку і громадянства, щоб не мати змоги в'їхати в Україну, всупереч усім законодавчим нормам", – коментує Максим Буткевич.

Тому відповіді ДПСУ Буткевич не повірив. І для уточнення інформації надіслав другий інформаційний запит.

"Ми попросили надати вичерпний перелік документів, що регулюють перетин українського кордону громадянами РФ. Проте нам прислали копію попередньої відповіді", – сміється Максим.

Тож третій запит був фактично уточненням до попереднього. На нього правозахисники отримали нову відповідь: наведений перелік документів є вичерпним і жодних інших нормативних документів з питань перетину державного кордону громадянами РФ […] Адміністрацією Держприкордонслужби не видавалось.

Історія ставала цікавішою: адже очевидно, що телеграма існує, проте цілком імовірно, що ДПСУ не трактує її як нормативний документ. Можливо, таким є сенс відповіді?

Фактично перед правозахисниками постало завдання: сформулювати запит так, щоб відповіддю на нього був текст "таємної" телеграми.

4 листопада 2014 року Максим Буткевич надсилає четвертий запит до Адміністрації ДПСУ, в якому просить:
– надати повний текст Вхідної телеграми №119 "Щодо обмежень у пропуску через кордон" від 11 березня 2014 року за підписом П.А. Шишоліна;
– повідомити, яким є статус цієї телеграми і ким вона має виконуватися;
– як вона виконувалася підрозділами ДПСУ.

У відповідь на цей запит надійшла відповідь, що до Адміністрації Держприкордонслужби вхідна телеграма за такими реквізитами не надходила.

"Зрозуміло чому: бо у центральному офісі прикордонної служби це би мала бути вихідна телеграма, а не вхідна", – пояснює Максим бюрократичну казуїстику.

Спілкування з прикордонниками перетворилося на пінг-понг.

П'ятий запит було сформульовано так: надати копію телеграми Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11 березня 2014 року "Щодо обмежень у пропуску через кордон".

У відповіді вже на цей запит зазначено, що пунктом першим частини другої 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації" "передбачено сукупність вимог (критеріїв) для обмеження доступу до інформації особи, яка запитує, зокрема в інтересах національної безпеки, збереження територіальної цілісності та запобігання заворушенням чи злочинам. Таким чином розголошення цієї інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам та шкода від оприлюднення такої інформації переважатиме суспільний інтерес в її отриманні. У зв'язку з цим Адміністрація Державної прикордонної служби України не може надати Вам запитувану інформацію".

фото: awd.ru

"Нарешті грамотно сформульовано", – тішиться Буткевич – і… разом з медіаюристом Олександром Бурмагіним, Інститут розвитку регіональної преси, готується оскаржувати відповідь.

Метою оскарження є, по-перше, покарати чиновників, які брешуть. Адже очевидно, що текст відповіді на перший інформаційний запит суперечить подальшим відповідям на уточнюючі запитання. Система має право охороняти державні таємниці й аргументувати відмову в наданні інформації – але вона не має права брехати.

По-друге, Буткевич хоче оскаржити текст самої "таємної" телеграми і припинити дискримінацію на кордоні.

"Сіра зона – це те, що найбільш лякає законослухняних громадян, а не тих, хто хоче потрапити до ДНР та ЛНР. Очевидно, що такі будуть їхати через неконтрольовані ділянки кордону, а от нормальні туристи й туристки дзвонять до Посольства України і запитують, як їм в'їхати так, щоб на кордоні не мати проблем. Посольство відповідає, що треба мати запрошення і що це має бути нотаріально завірений документ, до того ж оригінал. Тобто, запрошення мейлом – не підходить, запрошення на бланку організації – не підходить…" – розповідає про реальну практику Олександра Назарова, також співробітниця проекту "Без кордонів".

Нещодавно такий документ Олександра брала в нотаріуса на в'їзд до України своєї мами – громадянки РФ. Статус цього документу в жодних угодах чи законах не прописаний.

Російський правозахисник Михаїл Агафонов, який входить у групу підтримки російського політв'язня Бориса Стомахіна, зміг перетнути кордон України лише з третього разу. Проте він не скаржиться.

Агафонов виїхав в Україну через Білорусію. Перша спроба перетнути кордон – 5 серпня 2014 року."Багато кому з росіян здається, що як вони в Росії виступають проти Путіна, то це автоматично означає, що Україна не повинна мати до них претензій. Але йде війна, тому ті випробування, з якими стикнувся я, є, на мій погляд, логічними й адекватними", – розповідає свою історію Агафонов.

Перед від'їздом Михайлу порадили подбати про гостьове запрошення. Він звернувся до своїх друзів в Україні, і ті надіслали йому мейл зі словами "Приїжджай в гості". Проте на пропускному пункті його розвернули з формулюванням, що запрошення має бути оформлене належним чином.

Офіційна причина недопуску в країну: "Не може підтвердити мету перебування".

Михаїл повернувся в Мінськ. Тим часом ФСБ у Москві уже провела обшуки і на квартирі його батьків, і на тій, де він жив з дружиною та дітьми. З Мінська Агафонов надіслав листа-оскарження у Прикордонну службу України, де писав, що не є небезпечним для України і просив права на в'їзд.

Також він вирішив спробувати проїхати в Україну через інший прикордонний пункт. Проте це йому не вдалося: йому відмовили, мотивувавши тим, що він є в базі осіб, яким уже було відмовлено у в'їзді в Україну.

Михаїл залишився у Мінську. За якийсь час він отримав відповідь прикордонної служби з роз'ясненням, що йому відмовлено у в'їзді правомірно, але одноразово, і що він має право приїхати в Україну чи звернутися по статус біженця.

"Тим часом одна з українських громадських правозахисних організацій запросила мене до участі в проекті, і я вирішив скористатися цим запрошенням", – розповідає Михаїл.

…Склалося так, що на кордоні він зустрівся з тими ж прикордонниками, які його відправили з України у перший раз. "Вони мене впізнали, й одразу поцікавилися, чи я пам'ятаю дорогу назад…" – сміється Михаїл.

Проте цього разу в нього вже було правильно оформлене запрошення і лист від начальника прикордонного загону про разовий характер заборони на в'їзд.

1 жовтня Михаїл Агафонов в'їхав в Україну.

У Києві він влаштувався на роботу кур'єром, зняв "куток" і подав заяву про надання йому статусу біженця. Його заяву розглядають вже 10 місяців, хоча згідно з законом процедура має тривати півроку.

"Я вдячний міграційній службі, що вона досі не розглянула мою заяву, тому що статус біженця зараз здебільшого росіянам не дають… Тож чим довше мою заяву не розглядають, тим далі я можу лишатися в Україні", – резюмує Михаїл.

В Москві у нього залишилася дружина і троє дітей. "Я вирішив, що ліпше тато за кордоном, ніж тато в таборі", – пояснює він.

Адже усіх дорослих членів його родини ФСБ вже викликала на допити. Навіть дружину брата, з якою він бачився лише на сімейних святах.

Автор - Леся Ганжа, "Доступ до правди", спеціально для УП Життя