Ця будівля у маленькому селищі неподалік Білої Церкви вирізняється з-поміж інших високим зведеним парканом і дзвінким гавкотом, що доноситься за кільканадцять метрів. Ще кілька років тому на її місці був пустир, а тепер – центр порятунку тварин, які постраждали від війни і рук тих, хто не усвідомлює, що ті хочуть і мають право жити.
На вході нас зустрічає Олексій. Кремезний молодий чоловік, якого у вузьких колах, серед "своїх", називають "Олексій-no free time". Трохи згодом стане зрозуміло, чому.
Від початку війни, зокрема й повномасштабного вторгнення РФ, він займається евакуацією тварин із зон активних бойових дій.
– Ми ті, хто там сидить по 3-4 місяці. Заходимо з розвідкою, а виходимо вже тоді, коли нам дають сигнал "зеленого коридору". Веземо не лише тварин, а й дітей, дорослих, військових.
Спочатку Олексій перетворив на центр звичайний будинок. Там на диванах жили скалічені війною тварини, які отримали інвалідність різного ступеня. Дехто з них залишився без кінцівок.
– Ми їм повністю віддали дім. Самі на піддонах в сараї жили.
Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, Олексій працював у медичній евакуації, відвозив постраждалих на Херсонщині людей у шпиталі, хірургічні лікарні. Невдовзі кинув сили на порятунок чотирилапих.
– Ми швидко приступили до будівлі смарт-хаусів. У мене була реальна задача за 4 дні побудувати щось, куди можна було б перевезти хоча б 100-150 тварин з населених пунктів, які затопило першими: Кізомиса, Велетенського, Комишан, Широкої Балки, Томиної Балки тощо.
За 4 дні ми зробили повноцінні квадратурні вольєри. Щоправда, вони були відкритого типу, з двоповерховими будками. Тоді рятували всіх: від свійських тварин і гризунів до екзотичних, як-от пітон і папуга.
Більша частина місій, у яких бере участь Олексій, припадають на евакуацію свійських тварин і тих, що стали заручниками війни і постраждали фізично.
– Жоден притулок їх не бере, адже ні волонтери, ні куратори не спроможні оплатити лікування і взяти на себе їхнє повноцінне утримання. Тому ми і створили проєкт, де тварини знаходяться стільки, скільки їм потрібно.
Нині у "Безпритульному світі" – так називається центр – перебувають 308 собак, 131 кіт, а також пара в’єтнамських свинок з-під Бахмута. Вони – перші, хто нас зустрічає у спеціальному вольєрі при вході на територію.
– Спочатку ми їх називали літл френдсами (little friends з англ. – маленькі друзі). Тепер вони у нас Фунтіки, бо важать вже по 400 кілограмів. Думав, це дикі, а виявилося – в’єтнамки. Їх вивезли із розстріляних росіянами господарств з-під Бахмута. Так у мене тут і залишилися.
Поросята живуть лише в одному із приблизно десятка зведених в рядок, вифарбуваних у зелений вольєрів, обрамлених міцними сталевими дверцятами з дерев’яними вставками. Частину з них Олексій змайстрував власноруч. Перший робив чотири дні і спочатку виходило не дуже вдало, але далі справи покращилися.
Для другого модульного будиночка уже створював візуалізацію – ідею підгледів у голландців. У кожній будці можуть розміститися від трьох до п'яти тварин. Деякі зі "смарт-хаусів" – дворівневі, тож там можуть поміститися удвічі більше чотирилапих. Здебільшого усі тварини на моціоні, тому в будочках перебувають лише вночі.
До створення решти "смарт-хаусів" Олексій заохочував кожного, хто трапиться в гості. Чому в гості? Бо доглядачі тварин, яких включно з ним – троє, живуть там, де і працюють.
– Кожну будку потім робили наші друзі-волонтери з Європи. Наприклад, французи, які приїхали на фронт допомагати польовим кухням. Їхній кухар виявився директором якогось дуже крутого ресторану. Приїхав на фронт робити хлопцям круасани з беконом. Так ми з ними і познайомилися.
Коли вони дізналися про нашу місію, спитали, чи можна в гості. Я кажу: поїхали. Щойно приїхали, ті побачили у нас великі палети з дощок і кажуть: "Ми хочемо таку будку самі скрутити". Круто, – кажу їм. Словом, скільки вони не матюкались, рівніше, ніж у мене, у них не вийшло (сміється). Я тоді вже чотири зробив. З наступним будиночком допомагали канадці, які одного разу працювали в евакуації тварин.
Прямуючи далі, уздовж модульних будиночків, бачимо невелику зграю собак в одному із них. На вигляд – цуценята, хоча їм уже понад пів року. Вони ледь не загинули, рятуючись від "великої води" на Херсонщині.
– Це – малявки з Лівого берега. Коли ми в Кізомисі стояли, підпливла їхня мама, але її врятувати не вдалось – течією знесло. А цуценят якимось дивом винесло на берег. Ми з хлопцями їх помітили і почали витягати. Взяли доісторичні човни, куплені на ОЛХ, і плавали, поки не зловили останнього.
Малявки, як їх називає Олексій, – більш-менш соціальні мешканці центру і не потребують додаткових заходів для безпечного утримання. Дещо пізніше ми побачили асоціальних і канібалів – тварин, яких люди покинули на голодну смерть і які були змушені виживати.
А поки що нашу увагу повністю заполонила Боня – сіро-білосніжна хаскі з блакитними як небо очима, яка щодня хапається за життя повільними кроками, кожен з яких їй дається важко, адже дві задніх лапки – ампутовані. Собака ледь не загинула через байдужість і злість людей.
Зустрічаємо її на території для вигулу, біля теплих будиночків. Організація Save Pets of Ukraine надала таких 10.
На початку року Save Pets of Ukraine опублікувала дані першого Всеукраїнського перепису притулків та дослідження їхніх нагальних потреб. Як виявилося, крім корму, критичними є потреби у будівництві вольєрів, будиночків, а також ремонт приміщень. Взимку це питання постає особливо гостро, тому, залучивши партнерів – фонд U-Hearts та Greater Good Charities – було ухвалене рішення виготовити і доставки 400 таких будиночків у 50 притулків по всій Україні.
Взимку теплі будиночки – незамінна річ, каже Олексій. Боня облюбувала собі один, розташований у центрі, і взялася їсти корм, час від часу розсипаючи його довкола миски.
Вона – з Київщини. Коли росіяни на початку 2022-го почали наступати, власники тварини покинули її на стареньких батьків, які були не в змозі за нею повноцінно доглядати.
– Потім з'явилися злісні сусіди – збив, переламав, отруїв. Вона залишилась без задніх лапок.
Коли власники тварини дізналися, у якому вона стані, одразу сказали везти її до клініки та усипляти. За щасливим збігом обставин, того ж дня до медзакладу приїхав Олексій – щойно з фронту, привіз своїх постраждалих тварин.
– Я тисячу кілометрів їхав, а тут три кілометри – і клініка. І я бачу таку ситуацію: дідусь реве, плаче, Боня б’ється в конвульсіях. Кажу лікарю: давай спробуємо її витягнути. А він мені: "Ти розумієш, зараз війна…". А їй треба був вітамін К1 і К2, які фактично є антидотом до щурячої отрути. "Знайди", каже лікар.
Я знайшов препарат у Києві. Одна ампула – 2,5 тисячі гривень. На її вагу треба 10-11 ампул на день. Грошей нуль. Кредит. Війна. Всі тікають. Донорів взагалі немає. Я беру в клініці розписку, ставлю машину на облік і ми рятуємо цю тварину. Згодом таки знайшли донорів, які допомогли оплатити їй лікування. Результат – Боня жива.
Нині ця красива й благородна хаскі має візочок та спеціальні норвезькі ходунки, куди вбудовано такий собі “каблук”, який вирівнює її ходьбу. Купити для Боні протези наразі неможливо, адже кожен з них, за словами Олексія, коштує приблизно 280 тисяч гривень.
Продовженням вигульного майданчика є так званий безпечний коридор, проєкт якого Олексій також "позичив" у голландців. Він веде до приміщення з тваринами, які мають психічні розлади – ізолятора. Деякі з них – канібали, що були змушені вбивати і їсти собі подібних, аби вижити.
Олексій запрошує нас у будівлю за зачиненими дверима. У ніс одразу б’є різкий запах всього на світі, а гавкіт закладає вуха – очевидно, ми непрохані гості.
– Закінчилася тирса, тож ми перейшли на солому. Тому такий неприємний запах.
До двох десятків тварин – у чітко розмежованих стіною вольєрах за залізною "сіткою". Звертаю увагу на пару чорних як смола собак пород кане-корсо і бандог, які у всій красі демонструють свої зуби. Питаю, чи безпечно їх утримувати разом.
– Так, вони разом до нас приїхали. Це задираки. Дівка починає рвати перша, а хлопець дориває і вбиває за неї. Грубо кажучи, це сімейна пара. Така от романтика.
Утім, страх змінюється співчуттям, коли з’ясовується, що абсолютна більшість цих тварин – 90% – були домашніми. На голодну смерть їх покинули господарі, яким ті довіряли. При цьому 60% тварин – породисті.
– Їх залишили просто неба на голодну смерть. У нас 11 німців сидить, 8 хаскі, лабрадори, кане-корсо, малінуа, дуже багато ротвеллерів. Люди знали, що ці тварини помирають з голоду, але нічого не робили.
До тварин з психічними розладами у центрі особливий підхід. Як і решту собак, їх два рази на день вигулюють на майданчику та заново привчають до того, що людина може бути другом.
– Щоб надіти ремінець, їх треба почухати. Це вже перший урок соціалізації.
Для усіх тварин передбачені постійні вправи. До центру приїжджає військова команда порятунку, кінологи якої займаються з ними. Зокрема, є зоопсихологія.
Як розповідає Олексій, для найбільш нестабільних тварин, зокрема з психічними розладами, прописуються спеціальні програми.
– Перше – це знайомство з твариною, яка взагалі забула, що таке людина, ритм життя, що таке годувати її. Якщо у тварини є зоогресія, її обов’язково ізолюємо від інших. Наше завдання – стабілізувати їхний ритм життя, а далі вже за спеціальною процедурою вести з ними такий собі спільний побут.
Тварини у центрі живуть стільки часу, скільки потрібно для стабілізації їхнього стану. Потім їх зазвичай передають спорідненим організаціям за кордоном, які опікуються їхньою адопцією та прилаштовують у сім’ї. Звучить просто, але це складний і довгий процес, наголошує Олексій. Однак можливість прилаштувати їх в Україні він все одно не розглядає – це принципова позиція.
– Це наш закон. Чому? Тому що я розумію, що сьогодні це Херсон, а завтра Біла Церква. Реально дивлюсь на речі. Якщо ми вже рятуємо тварин, то робимо це повноцінно.
Утім, війна – це не єдина причина. Не перший рік спостерігаючи за тим, до чого призводить людська байдужість деяких людей в Україні, Олексій вирішив, що краще евакуйовувати чотирилапих підопічних у країни, де неналежне ставлення до тварин і навіть їхнє повернення у притулки суворо карається законом.
– Інакше – це просто знущання над нами. Ми таку кількість роботи виконали, що не хочемо потім дізнатися, що якась людина знову просто викинула нашу собаку.
Є люди, яким ми віддаємо тварин в Україні, але вони перевірені. Це ті, які вже мають під своєю опікою кілька тварин, зокрема з інвалідністю, і вони не кинули їх навіть коли був напад на Київську область. Ми впевнені, що вони не залишать їх. Але таких одиниці.
У центрі усіх тварин обов’язково стерилізують, а також дотримуються протоколів лікування. Дають ліки, роблять уколи та інші процедури не лише собакам, але і котам. Тут чимало постраждалих "хвостиків", частина з яких мають невиліковні хвороби та онкологію.
Доглядачами у "Безпритульному світі" працюють виключно спеціалісти ветеринарного профілю, однак рук критично не вистачає, зізнається Олексій. Лише іноді на волонтерських засадах у центрі працюють студенти від медичних факультетів. Обов’язкова вимога до них – не боятися крові.
– Зараз у нас всього три пари рук.
Загалом територія центру – досить велика, однак неозброєним оком видно, що тваринам там тісно. Утім, у найближчому майбутньому це зміниться.
– Теплі будиночки дадуть нам змогу відкрити модульні вольєри. Це моя мрія. Зробити повноцінні, самозабезпечувані споруди з автоматичним опаленням і електропідігрівом підлоги та стін, – розповідає Олексій, вказуючи на бетонні "коробки" у дальній частині території центру.
Модульні вольєри будуть двоповерховими. Зверху планують зробити панорамну соціальна кімнату для сліпих тварин, а внизу – віддільні восьмимісні вольєри. Там зможуть поміститися орієнтовно 60 тварин. Наразі питання лише у коштах та підрядниках, адже "Безпритульний світ" не фінансується донорами і не співпрацює з державними структурами.
Тварини там живі і нагодовані лише завдяки небайдужим людям, невеликим бізнесам, які іноді допомагають хто чим може та зоозахисним українським організаціям, яким своєю чергою надають підтримку міжнародні.
Одна із них – американська благодійна організація Greater Good Charities, яка від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну надавала критично необхідні товари для постраждалих тварин. Зокрема, корм, іграшки, їжу та медикаменти. А десятки їхніх співробітників і волонтерів протягом декількох тижнів після вторгнення приїхали, аби допомогти евакуйованим із зон активних бойових дій сім'ям та їхнім домашнім тваринам.
– Коли була зруйнована Каховська дамба, ми повинні були швидко відреагувати. Разом з
Save Pets of Ukraine та U-Hearts ми надали корм та медикаменти притулкам, які прихистили евакуйованих тварин з Херсонської області, – кажуть у Greater Good Charities.
Через війну проблема безпритульності тварин в Україні сягнула небачених масштабів. Якщо від початку війни таких нараховувалося близько 50 тисяч, то зараз, за оцінками Світової асоціації з питань тварин України – мінімум 140 тисяч тварин.
Брак персоналу та ресурсів, а також відсутність безпечних будівель з регульованою температурою – найбільші виклики, з якими стикаються притулки та центри для порятунку тварин в Україні сьогодні, серед яких і "Безпритульний світ".
Наразі Greater Good Charities опікується утепленням понад 70 українських притулків для тварин.
Там також наголошують: завжди потрібна їжа для тварин, і це одна з найбільших витрат будь-якого притулку чи служби порятунку тварин. Щомісяця GGC отримує запити на сотні тонн корму для тварин.
Потребу у їжі підтверджує і Олексій. Каже, такого добра для тварин, серед яких є ті, що довгий час їли раз на 4 дні, не буває багато.
– Ми стикнулися з проблемою перерозходу пелюшок і корму. Мінімум – 11-12 мішків корму на день йде. Нам потрібно хоча б 1,3 тонни на місяць, щоб із запасом. Часто з цим допомагають організації, з якими ми співпрацюємо, зокрема і
Save Pets of Ukraine. Але потреба є завжди.
Кожен охочий може допомогти “
Безпритульному світу” та
Save Pets of Ukraine, які допомагають постраждалим тваринам.
