Нотатки абітурієнта

Тільки "відстрибавши" випускний, колишні учні починають усвідомлювати, що час замислитися над вступом. Для початку оформлюється стос медичних довідок, а це означає біготню по кабінетам лікарів, сварки, крики, психи...

Потім типовий абітурієнт починає шукати, де можна б було зробити копії документів... Знаходиш ксерокс, чекаєш 40 хвилин на свою чергу (перед тобою і за тобою ще близько 10 таких самих інтелектуалів, що роблять все в останній момент). Потім вистоюєш ще таку саму чергу щоб сфотографуватися, дивишся скептично на свою невиспану фізіономію, і замовляєш таких 120 штук.

Прийшовши додому, дізнаєшся, що в центрі незалежного оцінювання щось сталось і тепер за сертифікатом потрібно йти до школи. З одного боку, тобі спокійніше, адже сертифікат точно дійде до адресата. З іншого, знову школа, а ти ще нітрохи не встиг скучити.

З 29 червня почалась вступна кампанія... Як виявилося, коли більшість населення України продовжувало святкувати День Конституції, працівники приймальної комісії вже були на свої постах. Але в перший день досить таки небагато абітурієнтів повірили у відданість приймальної комісій своєму обов'язку, тому вирішили трохи зачекати.

Найвеселіше почалось 30 червня... Абітурієнти, щоб не відкладати неприємну процедуру, а якомога швидше відправитися на відпочинок, починають бігати по вишах.

Ось і я, маючи досить такі високі бали сертифікату та атестату, побігла подавати документи в провідні столичні університети. І ніби передчувала особливості кожного з них: почала з найбільш гуманного, і закінчила найбільш нервовим за кількістю проблем з подачею документів.

Першим ВНЗ була Києво-Могилянська академія. В ній, щоб завірити та здати документи, мені знадобилося близько години. Налаштована на позитив, я вирушила далі... в КНУ ім. Шевченка. Там було весело. Крім того, що приймальна комісія знаходиться, де Макар телят не пас, там досить повільно рухалися черги.

На один факультет я була 89-тою, на іншому 183-тьою. Щоб завірити документи треба було спочатку дати їх на перевірку в одному корпусі, де поставлять підпис, потім побігти в інший, щоб там поставили печатку.

Потім повернутися на факультет почекати другу чергу і, якщо дуже пощастить, то за один день встигаєш подати документи.

Мені не пощастило. За перший день я встигла документи лише завірити. На другий, до обіду, подати (завдяки власній завбачливості). Справа в тому, що даний виш ввів передреєстрацію в інтернеті, і ті, хто зареєструвався там, могли практично без черг подавати документи, що я і зробила.

На черзі був наступний виш, а саме авіаційний. На нього мені теж знадобилося 2 дні. Там свої "заморочки". Медичну довідку завіряють окремо у лікарів, лікарі на більш ніж одній довідці печатку не ставлять, а посилають "ксерити".

Ксерокс знаходиться в тому ж приміщенні, але до нього велика черга.

Потім черга на звірку документів. Як пощастить, то години за дві вийде. Натомість у приміщенні авіаційного страшенна спека. Приймальні комісії всіх факультетів розміщені в одному великому холі, а кондиціонерів там немає, вікна закриті, доводиться часто виходити на вулицю, щоб ковтнути свіжого повітря.

Далі був КНЕУ... Там в черзі я вже була 354-тою. Все почалося із черги на написання заяви. Її пишуть в окремій аудиторії, в яку запускають групами, десь по 30 осіб приблизно раз на годину.

Щоб перенесли в списки на наступний день треба відмітитись перед закриттям приймальної комісії, а потім зранку.

Не знаючи про ранкову перекличку, я прийшли годині о другій, а мені повідомили, що 5.30 ранку вже склали нові списки, а мене не було. Я й поїхала.

[L]Повернулася за 10 днів до кінця вступної кампанії, щоб подати документи ще в декілька вишів. На той момент я вже проглянула в інтернеті рейтинги і зрозуміла, що варто починати панікувати.

Відпочивши, з новими силами взялася до справи. Маючи завірені документи, з самого ранку, я без проблем подала документи в КНЕУ. А заразом вирішила подати документи в педагогічний ім. Драгоманова.

Там був повний бардак. В середньому за годину подають документи 6 осіб. Дочекатися черги на реєстрацію... вимагає залізного терпіння. Персонал за комп'ютером привітний, але млявий... До того ж кава, відпочинок, двогодинний обід...

В мене були плани подати документи ще й в лінгвістичний, проте після поради подруги, прийти туди о 5 ранку, оскільки там приймають документи зі швидкістю 3 людини в годину, я вирішила відмовитися від цієї ідеї.

Та й того ж дня мені подзвонили з КНУ ім. Шевченка і запропонували принести оригінали.

Тепер, вже студентка, я дивлюся на старшокласників... У них все це попереду. Можу лише зауважити: право на освіту у нас реалізувати непросто.

Чому процедура прийому документів була в більшості випадків мало комфортною? Справжню відповідь знають лише керівники вишів, а я висловлю кілька припущень.

Перше, що спадає на думку - це відсутність нормальних менеджерів, здатних ефективно організувати процес прийому документів.

А потім так собі поміркувавши, дійшла висновку: вступ до вишу - це своєрідний обряд ініціації, пройти який можуть лише наполегливі, кмітливі і витривалі.

Зрештою, ритуальне катування очікуванням в черзі закінчується і приходить особливо гостро відчуття щастя від набуття нового статусу. Статусу студента.

Та й, напевно, проходження суворо регламентованих процедур - це процес адаптації вчорашніх учнів до реалій дорослого життя, в якому нам жити і виживати?