Літературна не-подія: епізод з історії українського книговидання

Відомо, що українській книзі доводиться існувати в умовах структурного насилля. Воно полягає в неврегульованій державній політиці щодо книговидання.

Однак визначення єдиного дестабілізуючого фактору - державної не-політики - виявляється досить позірним. Гравці на полі книжкового виробництва не прямують до консолідації, крім хіба що на рівні риторики.

А прикладний рівень проявляє низку сліпих плям. Так чи так вони фігурують у кожній окремій історії створення книги. Тож наведення конкретного прикладу вочевидь зможе розкрити проблему.

Нещодавно на полицях українських книгарень з'явилася книжка німецького експресіоніста Альфреда Дьобліна "Убивство кульбаби та інші оповідання". Збірка ранніх оповідань Дьобліна в усьому світі перекладена менш як десятьма мовами. Це перший переклад класика німецької літератури ХХ століття українською мовою.

Поява книги Дьобліна мала би стати помітною інтелектуальною подією для українського літературного процесу. Але такою подією вона не стане через низку прогалин у літературній грамотності.

Всередині книжки не зазначено жодної відповідальної за це видання особи. Єдине вказане ім'я - це ім'я перекладачки, тобто моє. А я дізналася про вихід книжки з інтернету, маючи на руках не до кінця відредаговану верстку тексту.

На обкладинці збірки поставлено лейбл "Світовий бестселер". Але рання проза Дьобліна зовсім не відповідає поняттю "бестселер". На звороті - списана з російської Вікіпедії біографія письменника. Замість неї варто було б прокоментувати стиль досить складних текстів Альфреда Дьобліна.

Це видання було підтримане міжнародним грантом. Воно мало би бути якісно зроблене й правильно позиційоване.

Тоді чому воно стає втіленням недбалої роботи? Причину слід шукати в невизначеності координат системи під назвою культура книговидання.

Поняття культури тут включає не тільки розуміння місця письменника й книги в літературному контексті. Йдеться також про відносини задіяних у роботу осіб - в даному випадку видавництва й перекладача.

Для мене, редактора літературної газети, це був перший досвід співпраці з видавництвом. За моїми уявленнями, видавництво мало би надавати ідеальній складовій книговидання такої ж ваги, що й комерційній. Проте саме комерційна складова стала причиною конфліктної ситуації навколо оформлення книги.

Видавець вирішив включити книжку в серію жанрової прози. Хоча я наполягала на ексклюзивному оформленні українським художником. До речі, моїм власним коштом. Але мене було повністю проігноровано та виключено з процесу фінальної роботи над книгою.

Вийшло так, що ентузіазм перекладача вітається, коли йдеться про погодження на низьку оплату кропіткої та довготривалої роботи. Все змінюється, коли перекладач не погоджується з поглядами свого уявного партнера. "Партнер" постає просто експлуататором дешевої праці та безправності перекладача-ідеаліста.

У моєму випадку, маємо недолуго оформлене видання першого перекладу Дьобліна. Наразі на нього варто подивитися як на документ, що засвідчує існування проблем у вже згадуваній культурі книговидання.

Ці аспекти потребують осмислення. Перш за все, повинен існувати певний стандарт культурної та літературної грамотності. Його мають спільно виробити й дотримуватися всі учасники процесу книговидання.

Яка роль є пріоритетною для видавця? Роль носія культури, інтелектуального суб'єкта чи бізнесмена? Чи повинна книжка програвати від поєднання цих ролей? Хіба грамотний маркетинг заперечує високий рівень інтелектуального продукту?

Дискусію щодо цих питань слід було розпочати давно.

Очевидно, що відносини перекладача й видавництва потребують правового та економічного врегулювання. І це завдання лягає на плечі самих перекладачів.

На індивідуальному рівні кожному з нас, а особливо молодим перекладачам слід порадитися з юристом до підписання трудової угоди. Треба чітко визначити володіння правом на переклад, на перевидання книги, умови і час оплати праці. Важливо й те, хто платить податки з гонорару.

І якщо вже перекладач погоджується на низьку оплату (попри грантову підтримку перекладу), слід прописати в угоді права перекладача. Наприклад, на право голосу в оформленні книги.

Я цих аспектів не врахувала. Відтак я в умовах конфлікту з видавцем - слабша в правовому та економічному сенсі ланка.

На колективному рівні перекладацькій спільноті давно вже час об'єднуватися. Бодай для спільного обговорення проблем і для визначення стратегії поліпшення власних умов роботи. Давно вже на часі створення гільдії чи профспілки перекладачів. Потрібна структура, яка би озвучувала їхню спільну позицію.

Інакше на тлі загальної стагнації української культури є неминучою небезпека подальшого зниження рівня грамотності книжкової продукції. А разом з нею і відчуження від власного творчого продукту - книги. Так само як і відчуження самої книги від свого культурного та мистецького значення.

Історія виходу книжки Дьобліна як не-події літературного масштабу матиме продовження. Це станеться за п'ять років, коли закінчиться дія угоди з видавництвом. Тоді книжку можна буде перевидати в належному для неї вигляді.

Маю велику надію, що до цього часу поняття українська книга ще не увійде в історію як пам'ятка темного прагматизму та зневаги до літератури.