Кого замовила держава?

Подейкують, що начальник департаменту вищої освіти профільного міністерства вже має на руках драфт державного замовлення на 2011 рік. Зі слів очевидців, воно має бути ще цікавішим за минулорічне, якого досі в очі не бачив ані жоден освітній експерт, ані жоден член профільного парламентського комітету, який "за ідеєю" мав би контролювати формування документу ще на етапі його обґрунтування.

Схоже, процес відсторонення громади від контролю над доленосними рішеннями чиновника і надалі прогресуватиме, якщо гласність і прозорість у цій сфері лишатиметься "на папері" або в межах, ним дозволених.

Не менш законспіроване, ніж дисертаційні тексти

Запитаннями й припущеннями на кшталт окреслених у недавній статті Андрія Мелешевича нелояльні до нового міністра ректори почали перейматися ще в ході минулорічної вступної кампанії.

Шила в мішку не втаїш - на багатьох університетських сайтах більш наближені до Дмитра Табачника ректори поспішили повідомити абітурієнтів про суттєві "прирощення" бюджетних місць.

З огляду на відсутність у широкому доступі головного документу - тексту наказу №706 від 16.07. 2010 р. "Про державне замовлення на підготовку та випуск фахівців з вищою освітою в 2010 році" з усіма додатками до нього - довелося звернутися наприкінці липня за ним особисто до Дмитра Табачника. Міністр відповів своєчасно, але в порушення чинного законодавства замість копії вищезгаданого документа надіслав пояснення.

Мовляв, показники ще корегуються у зв'язку зі складною демографічною ситуацією та змінами в умовах прийому.

У зв'язку з відповіддю міністра виникло нове запитання: цікаво, а який у такому разі текст він підписував 16 липня під номером 706? І як до цього ставиться закон і його начальство?

Відтак, аби зрушити справу з мертвої точки, 16 серпня звернулася офіційно до "гуманітарного" Віце-Прем'єра Тихонова та "правоохоронного" Генпрокурора Медведька з однаковим проханням -"забезпечити дотримання вимог закону з боку міністра освіти і науки Табачника Д.В. та притягнути його до відповідальності згідно з чинним законодавством".

Відповідь так само не забарилася. Прокуратура двічі пообіцяла вплинути на порушника, а замість Тихонова знову "намалювався" Табачник, який 27 серпня побожився, що "остаточні показники доведеного державного замовлення в розрізі областей та вищих навчальних закладів Міністерство освіти і науки оприлюднить на офіційному веб-сайті та надішле Вам найближчим часом".

"Найближчий час" розтягнувся на півроку. Тим часом, експерти змушені були досліджувати хитросплетіння змін в обсягах держзамовлення за даними інформаційної системи "Конкурс". А мені не залишалося іншого, як вдатися до послуг "важкої артилерії" - депутатського запиту. На відміну від звернення запит має істотно дієвіший механізм проходження, й оголошується з трибуни Ради у разі отримання незадовільних відповідей на депутатські звернення. Цього разу запити було адресовано Прем'єру і новому Генпрокурору - раптом вони знають більше? Або хоча б здатні вплинути на міністра в межах чинного законодавства?

Скоротити не можна залишити, як є

Якийсь час експерти розцінювали міністерський лист із рекомендаціями щодо скорочення держзамовлення на 42% як спробу переключити увагу ректорів з очевидних запитань до розподілу бюджетних місць у минулому році до більш приземлених очікувань змін у році наступному.

А потім вони дійшли не менш очевидного висновку, що ніхто не жартує. Що йдеться про стратегічний анонс керівника Міносвіти, в якому об'єктивні демографічні обставини використано в ролі ширми.

Адже по-перше, вони притягнуті "за вуха" задля виправдання нагальної потреби в економії, по-друге, неспівмірні з реальними пропорціями очікуваних демографічних змін і по-третє, мають відверто тимчасовий характер - у межах року, максимум двох. А далі що? Відшукувати втрачені кадри?

Не секрет, що у більшості європейських країн вища школа вважається найбільш перспективною сферою для приватних і державних інвестицій.

Не заперечує проти цього і нинішній глава нашої держави, пропонуючи невідкладно вивести вищу освіту на навий рівень якості і конкурентноздатності. От тільки, як це робити в межах куцого освітнього бюджету і нинішнього адміністрування галузі, - не підказує.

У підсумку, замість інвестування та реформування вищої школи її обдирають як липку, а рахунки виставляють абітурієнтам, студентам та їх батькам. Принаймні стаття 66 нового проекту Дмитра Табачника, оприлюдненого нині на сайті Міносвіти для громадського обговорення, не містить жодного застереження проти безконтрольного зростання розміру плати за навчання.

Коли хочеш і скільки хочеш підвищуй - хоч щодня! Жодних обмежень і пересторог.

Тим часом як чинне законодавство (стаття 64 діючого Закону України "Про вищу освіту") прямо забороняє змінювати розмір плати за навчання, встановлений у договорі, "протягом усього строку навчання" і тим самим надійно захищає контрактників від спроб латати бюджетні дірки вищої школи за рахунок студентських і батьківських кишень.

Не лише "скільки", але й "у який спосіб"

Не менш важливий аспект - з огляду на запитання, поставлені у згаданій вище статті Андрія Мелешевича - яку мету переслідує в зв'язку з очікуваним скороченням держзамовлення Табачник особисто?

Адже, можна закрити і кожен третій вуз, але якщо це буде робитися за таким критерієм, як лояльність ректора до керівника Міносвіти, коштів на якісну і доступну освіту відверто не побільшає.

Якщо держава не має достатньо коштів на освіту й науку - тим більше потрібний конкурсний і прозорий підхід до їх розподілу. Принаймні директору школи для того, щоб придбати необхідне навчальне устаткування, необхідно проводити тендер. А мільйони гривень держаного замовлення тим часом розподіляються досі в ручному режимі - наосліп і напомацки.

Врешті, не треба й ходити далеко за хорошим досвідом у цій сфері. До прикладу, в Грузії державні кошти на вищу освіту закріплюються не за навчальними закладами, а кращими абітурієнтами, що досягли найвищих успіхів у ЗНО. Відтак, вузи змагаються за них, а не за право бути ближчим до міністерства.

В Україні ситуація радикально інша. Якщо вищий навчальний заклад отримав право на державні кошти, йому, за великим рахунком, байдуже, хто до нього прийде: 200-бальники чи 124-бальники - він все одно свої кошти отримає. Таку систему важко назвати ефективною. Вона не лише не мобілізує ректорів на відбір кращих студентів (а навіщо?), але й не зацікавлює демонструвати високий результат "на виході".