Україна в муці, або Салат Калхоз

Вперше довелося почути про цей заклад, що в самому серці Парижу, від моїх французьких друзів. Почуте здивувало, та і самі французи були спантеличеними не менше. Вони вперше пішли скуштувати страви української кухні в ресторан з гордою назвою і великою вивіскою "Україна", а там якийсь грецький салат та російська музика.

Вдруге я здивувалась, коли натрапила на рекламу того таки ресторану та його традиційних страв в українському часописі Українське слово. "О, ми там їли салат Калхоз і пірогі, - пояснив французькою редактор, син українських емігрантів. – А ще – меню лише французькою та російською мовою. І є закуски".

До мене почали підкрадатися зрадницькі сумніви. Набрала номер. На моє запитання, чому заклад з такою почесною і гордою назвою "Україна" не спромігся зробити українського перекладу меню чи бодай подати оригінальні назви поруч з французькими, мені відповіли щиро і коротко : "А мы че, на всех языках писать будем, что ли?".

На всіх не знаю, а на державній мові тої ж таки України, з поваги до неї та її громадян, було б більше ніж доречно. Адже російською написали.

Набираю в пошуковій системі "ресторан Україна Париж" і натрапляю на сторінку закладу. А там ... піражкі, гуляш Казакі, курка Строганоф. Гм... щось я собі не такого пригадую ... Переходжу на сторінку меню ресторану і пояснень. Галубці – типова українська страва, капуста фарширована гов’яжим м’ясом та рисом. Подається зі сметаною, листям салату та традиційно звареною гречкою(?). Ну це галубці, кажу собі, хто його там знає, як їх подають, бо голубці ніколи ніякого гарніру не мали за моєї пам’яті.

За галубцями йде котлета Пожарскій – улюблена страва царя Олександра I-го... Потім Котлети Київські – скарб української кухні (напевно, той хто меню складав, випарів у кухні надихався, бо інакше хіба хто почне таке виписувати?).

А ще борщ Весняний, він же зелений – традиційний суп зі щавлю. Правда, на сайті чомусь він має яскраво червоний колір. І салат "Калхоз" із тертої маринованої моркви. Чи то їхній шеф-повар українське меню з корейським переплутав, чи просто під кінець вирішили вказати найпростіші і найменш клопіткі страви з найдешевших продуктів – не знаю.

Не забули в ресторані Україна і такого типового представника української кухні як... салат Олів’є. Та знову ж в якомусь дивному вигляді . Олів’є – селянський, дуже популярний в Україні салат з картоплі, моркви, огірочків, ковбаси, майонезу та листя салату. Чому б і ні?

Приємно було побачити посеред усього цього вареники. Вони тут називаються традиційними (як і гречка), подаються зі сметаною, смаженою цибулею та... маринованими грибами і листям салату(!).

Після царських та селянських страв до уваги відвідувача пропонується гуляш Казакі – відомий на півдні України(?), курка Строганоф по-українськи, Ватрушка (на фото щось а ля сирник) та пиріг "Струдель український", закручений, з маком.

Невідповідність між українською традиційною кухнею і тим, що пропонує ресторан "Україна" разюча, якщо не сказати більше – просто нахабна з огляду на його назву.

А ще на сторінці ресторану я дізналась, що українці п’ють чай з простим невибагливим десертом… мармеладками. Це, мабуть, аби повар не морочив собі голову випічкою всіляких пляцків, тортів, тістечок, пампухів, перекладанців, баб і рулетів та ще десятками різних справжніх українських рецептів солодощів. А так простіше – у нас лише мармелад і чай.

Або про те, що на Великдень виготовляють писанки і викладають ті яйця на святковий стіл, посередині навколо хліба, але їсти не їдять, бо то дуже клопітка робота, яка займає багато часу з тими писанками, тому на них лише дивляться.

Та, зрештою, нема чому дивуватися – треба взяти до уваги що господар(і) є вихідцем(ями) з сонячного Узбекистану і одночасно з українським рестораном майже поряд мають ще й дві чайхани. Щоправда, в тих узбецьких меню назви узбецькі, а не російські чи совдепівські.

А мене лякає відсутність реакції з боку українського посольства та української громади. Одні вже скуштували отих псевдоукраїнських "кушаній", інші – байдужі чи несвідомі.

Отак воно й залишається така антиреклама усьому українському. Якась щира французька душа залишила свій відгук після відвідування ресторану в тенетах інтернету : "Що можна сказати про ресторан "Україна" де навіть меню на російською? Російський шансон. Тут від українського претендує бути лише декор...".

Як сказали мені по телефону: "А чево вам стыдно? Какая вам раз ница, на каком языке написано ?". А й справді какая?