Шевченків сон

18
28 травня 2012

Ранок сьогодні почався доволі несподівано: я почав у голос читати уривок Шевченка. Причому, робив це так, ніби на уроці відповідав домашнє завдання.

"І сниться їй, той син Іван,

І уродливий і багатий,

Уже засватаний, жонатий…"

Кумедність ситуації спинила мене, але водночас цікава думка сформувала плин моїх подальших думок.

Буває надзвичайно корисним задавати собі буденні і прості питання. От і цього разу, я уявив собі картину, описану Шевченком, і запитав себе: "А що ж заважало цьому сну збутися?"

Після кількох розглянутих версій можливих причин, я спинився на дворянстві того часу, зокрема, і системі влади, в цілому. Мене зацікавили обов’язки дворян, які вони мали справляти, щоб підтримувати свій соціальний статус.

По-перше – він повинен відповідним чином жити, мати певну освіту, бажано, десь служити і т.д.

По-друге – він повинен був забезпечувати відповідні надходження в казну і, як зараз кажуть, формувати певний "мобілізаційний резерв" у вигляді "живої сили і техніки".

Далі ряд я не розгортав, бо для відповіді на моє питання цього виявилось досить. Мені стало абсолютно очевидно, що, реалізувавши уяву Катерини про майбутнє свого Івана, дворянин, без змін у своїх обов’язках, жодним чином не зміг би забезпечити умови свого перебування у тому соціальному статусі, в якому він знаходився.

Тобто, реалізація сну – уяви про щастя людей, потребувала докорінної зміни, за нашим визначеннями, функціональних обов’язків влади.

Фактично, ми мали у випадку зі "сном" виразну невідповідність між уявою людей про "Красу" і, існуючою на той час, "Правдою".

Такі розбіжності завжди призводять до невротизації суспільства.

Невроз є потужним механізмом еволюції. Він завжди є реакцією на зазначену невідповідність.

Розглянемо первісну спільноту. Коли один член спільноти убивав іншого члена спільноти, то у нього формувався невроз, який проявлявся у вигляді кошмарів, привидів і т.д. Якщо такий невроз не сублімувався у табу, що людей не можна вбивати, то він розвивався і накопичувався у внутрішньовидову агресію. Це завжди призводило спільноту до самознищення, або до пошуків інших форм сублімації: зокрема – ритуальних жертвоприношень.

В будь-якому випадку, невроз потребує своєї подальшої інтерпретації-сублімації.

У випадку нашого "сну" невроз формував внутрішньовидову агресію, тому що влада не збиралась змінювати "Правду", вона не збиралась змінювати свій спосіб існування, а трудові ресурси тримала у зафіксованому закріпаченому стані. Відтак, внутрішньовидову агресію, вона, влада, спрямовувала назовні, що знаходило прояв у постійних експансіях і війнах тодішньої Росії.

Ідеологічно таку практику перманентних воєн було оформлено у форму "Велика Імперія". В свою чергу, ідеологія "Великої Імперії" потребувала постійного наповнення мобілізаційних ресурсів. А це визначало доцільність саме тих функціональних обов’язків дворянства, які були сформульовані.

Ідеологія визначала спосіб організації влади, вона ж і поглинала внутрішньовидову (соціальну) агресію невідповідності "Краси" і "Правди". Така система стійкою є доти, доки дозволяє експансія. В прикладі з Шевченковою Росією це відбувалось за рахунок країн Центральної Азії та Сибіру. Першим бар’єром такої експансії стала російсько-японська війна, другим – Перша світова. Якщо війна з Японією яскраво продемонструвала необхідність "підрихтувати" "Правду", то Перша світова просто уяву про "Правду" знівелювала: країна була залита внутрішньовидовою агресією у вигляді революції та громадянської війни.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що розриви між "Правдою" і уявою людей про "Красу", якщо їх залишити без догляду-сублімації, природнім чином проявляються у прямому втіленні внутрішньовидової агресії.

Зараз в Україні, послуговуючись зазначеним прикладом, ми маємо не сни, а кошмари, марення щодо "Краси" і абсолютно чужу "Правду", яка побудована по лекалам "Великої Імперії" з відповідними посадовими інструкціями. Весь розгардіяш сьогоднішнього дня – це невідповідність мобілізаційної системи організації влади тим настановам, які культивуються у суспільстві.

Якщо ми хочемо змінити цю картину, то повинні встановити нову ідеологію, відмінну від мобілізаційної імперської, і під цю ідеологію переписати функції та посадові обов’язки влади.

Просте технічне вдосконалення функцій влади, модернізація частини обов’язків лише вдосконалять і модернізують конфлікт і жодним чином не сублімують агресію. Спроби знайти вихід агресії у мовних, міжнаціональних, міжконфесійних, культурних і статевих "протиріччях" є лише "відволікаючою терапією" негідників, яка заводить конфлікт у латентний стан з подальшим летальним результатом. Саме це і є метою завзятих поборників "чистоти" мови, "чистоти" віри, "чистоти" статі.

В якості нової ідеології я запропонував би обрати заможне, стійке, самодостатнє домогосподарство жителя України, яке реалізується через динамічний соціальний статус трудових ресурсів.

Бізнес в такій ідеології покликаний створювати суспільні блага і бачити в цьому свою найпершу мету, а влада повинна сприяти створенню і споживанню таких суспільних благ.

В такій країні влада не мобілізовує людей на собою ж вигадані подвиги, а сприяє реалізації уяви людей про "Красу" через організацію добрих справ і тільки там, де домогосподарство і бізнес не зможуть домовитись самі.

Без усвідомлення необхідності таких змін, без ґрунтовного знання про те, як їх здійснити, ми будемо продовжувати перебувати у фантасмагорії, коли трудові ресурси будуть дедалі глибше занурюватись у кріпацтво заради того, щоб держава "успішно могла піклуватись про людей".

Таке життя втрачає усілякий смисли, бо вони концентруються навколо вигаданої конструкції – влада. Життя людини ототожнюється з функціонуванням держави, вигодонабувача такої конструкції немає, а всі зусилля втрачають будь-який сенс. В найбуденнішій трансакції людина повинна весь час аналізувати усю фантасмагорію свого існування, щоб зрозуміти своє місце у цьому дійстві без сюжету.

Це мені нагадує сьогоднішні відвідини магазину, коли у лотку я побачив купку гарних помідорів, а на лотку – цінник з написом "ЛИМОНИ – 16 грн 80 коп". Власне, нічого страшного не відбулось: можна з продавцем, в решті-решт, усе з’ясувати і купити буханку хліба, по яку прийшов. Але, можливо, замість цього з’ясування, краще було б просто сказати: "Орисю, добрий день"?

powered by lun.ua