Декретний синдром як інвестиція у щастя

Після народження дитини мама йде у декретну відпустку. Зараз вона триває три роки, раніше – рік. А після другої світової війни - всього два місяці. Бо треба було відбудовувати країну. Таке важко уявити.

Як розповідають очевидці, коли малюку йшов третій місяць, його мама йшла працювати на завод, а дитя в цей час перебувало у дитячому закладі на кшталт ясел (чи дитячої поліклініки) при цьому заводі. По перервах жінки приходили, щоб погудувати своїх дітей.

Увесь алфавіт

До трьох років мама дуже потрібна дитині - до року малюк вимагає тілесного контакту з нею. Маленькі діти часто просяться на руки, потребують присутності мами під час гри. Це дає їм відчуття безпеки, позитивний психологічний контакт.

Однак для жінки три роки в декреті – термін немалий; багатьом жінкам він дається нелегко, акурат, коли дітей двійко, а то й більше, і їх треба виховувати батькам в чотири руки, без допомоги родичів чи нянь. Тоді декрет надовго розтягується в часі (три, шість, дев’ять років) і тоді це вже не відпустка, а спосіб життя.

Наслідки такого явища для професійної самореалізації різні: деякі жінки все ж таки потім виходять на роботу, деякі "переходять" на роботу домогосподарки, деякі змінюють фах тощо.

Хоча офіційно термін догляду за новонародженою дитиною називається декретною відпусткою, відпусткою цей час назвати складно. Декрет це – не відпочинок, а робота, причому важка і виснажлива. Жінка в цей період є не лише мамою, але й кухаркою, покоївкою, нянею. Власне тому вагітним жінкам постійно радять відпочивати. Не стільки через їхній стан, але й через те, що на них чекає потім, коли з’явиться малюк.

Натомість у чоловіків, тобто тат, з появою на світ дитини, нічого не змінюється. Він, як ходив на роботу, так і продовжує це робити. Бо хтось повинен забезпечувати родину.

Жінка в цей період відмовляється практично від всього: подруг, професійного росту, поїздок до батьків, за кордон, відпочинку, шопінгу, фітнесу, їй ніколи глянути на себе в деркало. Одна моя знайома використала усі букви українського алфавіту, щоб перелічити речі, якими вона пожертвувала заради виховання дитини в декреті. Недаремно кажуть, що два роки такої опіки, це – викреслені роки життя. Тобто вони є, але наповнені лише труботою про дитину.

Є випадки, коли після 5-6 місяців декрету (чи пізніше) жінка все ж таки виходить на роботу. Чому? Бо є страх її втратити або ж тому, що саме вона, а не чоловік є основним джерелом доходів у сім’ї. В такому випадку мамою для дитини може стати тато або бабуся, няня. Людина, яка опікується дитиною. Бо мама, це – суб’єкт, який годує, змінює підгузник, одягає, гуляє з дитиною, носить її на руках, не спить ночами, ходить по лікарях, пере, прибирає, тобто знаходиться в постійному контакті з малюком.

Декретний синдром

До психологів і психотерапевтів особи жіночої статі часто приходять з такою проблемою. Жінки скаржаться на емоційне та фізичне виснаження, хронічну втому, імпульсивність, дратівливість, запальність, тривожність, погіршення стосунків з чоловіком, внутрішні конфлікти.

Декрет – це також обмеження соціальних контактів. Мама спілкується лише з маленькою дитиною і своїм чоловіком. А з дитиною відомо, яке спілкування: усі-пусі, агу-агу, забувається доросла мова. Жінка емоційно та інтелектуально регресує.

З іншого боку, це – необхідна умова для розвитку в дитини батьківсько-материнської прив’язаності, розуміння та задовлення її базових потреб, що, у свою чергу, розвиває в малюка відчуття безпеки і любові.

Як же долати ці проблеми? Як наповнити "Я"-жінки, яке, образно кажучи, зменшилося в порівнянні з "Я"-чоловіка, якимось змістом?

Насамперед, жінка, яка сидить з дитиною, не може піти на роботу, але може піти до своїх батьків, на каву до подруг, почитати журнали, книжки, зайнятися рукоділлям.

Багато жінок в цей час освоюють модний нині напрямок "handmade", створюючи для себе нове хобі та заробіток, вчать іншу мову, якісь статті, твори, історії. Також жінці у цей непростий час може допомогти чоловік, який може відмовитися від чергової порції комп’ютерної гри, не пограти у футбол чи не поїхати у відрядження, і побути з дитиною.

Як зауважує у своїй книзі "Жінкам про чоловіків, чоловікам про жінок" кандидат психологічних наук, психотерапевт Лариса Дідковська, "задача покращення такої ситуації полягає в тому, щоб чоловік та жінка мали рівні пропорції у їхньому "МИ", щоб це не була жертовність лише з одного боку, щоб власні потреби та інтереси задовільнялися більш-менш однаково для кожного. Бо коли дитина плаче або хоче бавитися, не тільки робота мами – задовільнити цю потребу, але й тата. Допомога дружині, це не лише інвестиція у її щастя, але й у своє".

Почати все знову

Коли дитина підростає, і мамі час виходити з декрету, може з’явитися інша психологічна проблема – страх виходу на роботу. Це явище психологи називають постдекретним синдромом.

Зауважу, що такі емоції абсолютно адекватні та природні. Їх відчувають практично усі жінки, які побували в декреті, це не є щось унікальне.

Після тривалої відпустки виконання професійних обов’язків сприймається як щось нове, а нове лякає. До колективу, де раніше працювала жінка, можуть приєднатися нові люди, змінитися керівник, зарплатня, місце розташування роботи. А може нічого не змінитися, але страшно все рівно буде. Бо професійні навички за кілька років "стерлися", їх знову треба відновлювати, а чи вдасться? Чи вдасться освоїти нове програмне забезпечення? Знайти спільну мову з колегами і керівником? Пристосуватися до робочого режиму? Подібних питань, а, отже, страхів, з’являється багато, і їм треба давати раду.

Як саме? Життєвим обставинам не завжди можна протистояти, в цьому випадку на них можна подивитися з позитивного боку. Наприклад, страшно, йти на роботу (або часто не неї запізнюєшся) - чудовий спосіб розвинути сміливість і пунктуальність. Якщо додекретна робота набридла або не до душі, чому б не знайти нову?

По-друге, варто діяти. Конкретні дії зменшують тривогу, додають рішучості, впевненості в собі. Можна відвідати психолога чи психотерапевта. Або, образно кажучи, здійснити попередню "вилазку": прийти на роботу раніше терміну закінчення декрету та поспілкуватися з колегами, керівником, відчути командний дух, робочу атмосферу.

Як варіант (якщо є фінансова можливість) – почати працювати на півставки, а потім перейти на цілу. Думаю, більшість керівників розуміють, з яким багажем досвіду та знань виходить жінка з декрету на своє робоче місце, тому деякий час не навантажують її непосильною працею.

На завершення цієї теми хочеться додати, що декретна відпустка не обов’язково - непосильний тягар чи перепон для професійного росту. Це теж самореалізація, тільки іншого плану. Бо виховання дитини, як і її народження, це - інвестиція у щастя, своє та родинне.