Шкільна освіта: Фінляндія - Україна

811
17 січня 2013

Все пізнається у порівнянні.

Народна мудрість

Ця стаття не про зміст та враження від українсько-фінського освітянського семінару як такого (м. Київ, жовтень 2012 р.), бо з цим як і з презентаціями доповідей від наших фінських гостей можна познайомитись на сайті "Ліги культури"  чи у статті "Навчання у шкарпетках" Світлани Галати ("Освіта України").

Мова про практичні зусилля, щоб змінити нашу школу, бо лише розмовами справі не зарадити: потрібні реальні новації технологічного характеру і адекватна їм зміна психології. Доречність семінару була у тім, що фіни продемонстрували вдалий приклад осучаснення організації шкільної освіти.

За результатами різних міжнародних досліджень фінські школярі стабільно посідають вищі щаблі світових рейтингів. При цьому в основі успіху Фінляндії лежать суспільно-політичні чинники, метою яких було не вдосконалення старої класно-урочної системи як все ще намагаємося робити ми, а принципову зміну ставлення суспільства до школи. Тому мова піде у площині порівняльної педагогіки.

МАТЕРІЯ (ύλη)

З виступів та презентацій наших гостей перш за все привертав увагу практичний бік справи, бо з цим на наших освітянських семінарах проблема. Шкода, але варто повчитись у медиків, які зазвичай з трибуни кажуть: "За стандартом цю хворобу лікують відповідно до типового протоколу, але ми спробували інакше і маємо наступні результати …".

Ми ж, освітяни, надто схиляємося до загально  наукових дефініцій. Втім, цього разу фінські гості чутливо поставились до запиту на конкретику і я на попередньо передані свої письмові запитання  отримав неформальні відповіді. Джерелом цих питань є книга французького педагога Поля Робера "La Finlande: un modèle éducatif pour la France? Les secrets de la réussite"ditions ESF, 148 p., Paris, 2009, 22 €).

Мені, як практику було важливо переконатися у достовірності бачення французького автора. Тим паче, що більш талановитої оповіді щодо освітньої інноватики зустрічати не доводилося. Із самих питань легко усвідомити чим фінська організація школи принципово відрізняється від традиційних аналогів. Зовні питання було якби одне - "Чи правда, що у Фінляндії:

- вчителі не пояснюють нові теми фронтально для всього класу?   

- кожна класна кімната має велику бібліотеку підручників, відео, проектор та комп’ютер, які дозволяють учню самому у ході уроку вибирати джерело потрібної йому інформації?

- у закладі чергують вчителі з усіх предметів, щоб надати профільну консультацію тому учню, котрий опрацьовує питання, що за межами компетенції вчителя, який проводить заняття?

- прийом до ліцеїв відбувається виключно на основі підсумкових результатів за основну школу, які здійснюються як незалежні від вчителів, котрі учнів навчали?

- у ліцеях не існує фіксованих класів, а навчання здійснюється мобільними профільними групами з урахуванням рівня складності предметної програми?

- існує додатковий проміжний клас між основною та старшою школою для бажаючих підтягнути свій підсумковий рівень за  основну школу?

- підручники, підвіз до школи на таксі з відстані більшої за 5 км у випадку відсутності шкільного автобуса безкоштовні?

- зарплата вчителів така як у кваліфікованих спеціалістів  нафтової промисловості?

- щоб стати вчителем треба отримати два дипломи: про наукову спеціалізацію та про педагогічну здатність?

- педагогів на роботу приймає місцева громадсько-шкільна рада?

- не існує традиційних для світової практики шкільних інспекторів?"

А ще адміністрація школи окрім винятків не відвідує уроки вчителів, про що не згадує Поль Робер у своїй книзі, бо у Франції з цим фактично так само. Фіни досягають ефективності своєї школи не системою її контролю, а завдяки стабільно діючій атмосфері взаємної довіри. На всі питання окрім того, що прописане

жирним курсивом була відповідь: "ТАК".

При цьому, коли з вуст фінських експертів звучали загальні терміни, то чулося серед колег: "У нас так само". Насправді, зовсім не так. Я у своїх попередніх статтях "Школа ХХІ века: опыт Финляндии" і  "Фундаментальная школа по-фински" вже звертав увагу державних мужів до роботи Поля Робера. Цей практичний "путівник" здатен на більше, ніж сотні академічних опусів загально-фундаментального контенту.

Адже одне, наприклад, взнати, що у фінів під час лекції учні записують не почуте від  учителя, а свої питання чи враження, за якими вчитель організовує спільне обговорення та дозволяє потім користуватись під час поточних тестувань. І зовсім інше - прочитати, що "фінських учнів системно навчають критично-аналітичному мисленню". Реакція на останнє буде легко прогнозованою: "Та ми ж робимо те саме".

Те саме та не зовсім. У них, як наслідок освіченості, організовано так, що пацієнт сам вибирає собі лікаря, а у нас до сих пір діє принцип дільниці. Тому фіни є роботодавцями для лікаря при безкоштовному для себе обслуговуванні, а наша "безкоштовна" дільнична медицина без благодійних внесків не спрацьовує. Подібні речі визначаються сутністю школи кожної окремої країни.

ДУХ (πνεύμα)

Не кожна буква  закону відображає його дух, бо "духи" бувають різні. Попри підтримку семінару нашим міністерським керівництвом його відомчий дух все ще  лишається бюрократично контролюючим та вказівним, а не творчо розвивальним. До сих пір наша школа є надмірно керованою.

Так, світ мотивує молодь до освіти не стільки цифровими оцінками, як все більше методами  аналітично якісного самоаналізу. Фіни давно усвідомили, що велика кількість атестацій тільки зменшує час на навчання та стає базою не стільки знання та вміння як тривожності та стресогеності. Вони є майстрами формування якісної освіти методами самоаналізу результатів навчання учнем, вчителем та закладом. Робиться це завдяки відкритій базі вибіркових зрізів рівня компетентності учнів, яку постійно оновлюють незалежні експерти національної агенції. Остання нікого не перевіряє, не карає та не нагороджує.

Її завданням є об’єктивність вибірок щодо інтегральних підсумків навчання по регіону та країні, а заклади та громада самостійно оцінюють себе, порівнюючи свої показники з наведеними і роблять необхідні висновки щодо діяльності своїх учнів, вчителів та керівників закладів. При цьому додаткове фінансування надається лише під нові ініціативи закладів чи вчителів та учнів, які обіцяють кращі результати навчання. 

Натомість ми більше дбаємо про зовнішній "фасад" системи. Так у новій ідеї національного рейтингу шкіл зберігається стара контрольно-бюрократична формула:

"Після аналізу та узагальнення висновків і пропозицій експерти Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти запропонують остаточний перелік індикаторів і показників, із яких вони формуються, підготують математичне обґрунтування методики їхнього розрахунку та методик проведення опитувань і анкетувань".

До речі, існуючі міністерські "формули" атестації школи, яка проводиться один раз на десять років містять з одного боку 12-бальну шкалу оцінювання для усіх показників, а з другого - дублювання деяких з них  коефіцієнтом значимості – 2. Правильно задумано, але математично неправильне застосування видає підсумковий максимум більший за 12-ть балів.

Введення коефіцієнта 2 для окремого показника вимагає у підрахунку середнього бала ділити не просто на кількість показників як у міністерському варіанті, а на суму коефіцієнтів. Для стандартно розумної голови інше  є нонсенсом, але ж звісно не для нашого керівництва, бо ж у нас завше - "я начальник – ти дурень, а коли ти начальник – я дурень".

 

А ще, у фінських ліцеях не має класно-урочної системи: навчання проходить у мобільних профільно-цільових групах з гнучким складом. Відтак практично діє особистісно-орієнтована педагогіка, котра й забезпечує професійні потреби країни в цілому. А ми навіть не говоримо про локальні мережі  профільних ліцеїв для старшокласників, які збирали б адекватно схильних  випускників основної школи різних закладів міста чи району.

 

Наша концепція профільної середньої освіти все ще сподівається "створити профільну школу не руйнуючи звичайної". Фіни вражають ще й тим, що формують ліцеї без конкурсного відбору

. Всі випускники 9-го класу будь-якого фінського селища так гарно підготовлені з основ наук та настільки адекватно самооцінюють власні сили і нахили, що перерозподіл учнів до профільних ліцеїв відбувається за їхнім вільним вибором. Звісно, жоден ліцей не опускається до того, щоб надавати якісь поблажки у навчанні як те до сих пір робиться у наших університетах, вже не кажучи про суб’єктивність нашого шкільного оцінювання рівня учнівської підготовки.

Звісно, цінність семінару не стільки в інформації від наших гостей, як її вплив на усвідомлення того, ДЕ  наша школа зараз і ЯК зробити її майбутнє не гіршим, ніж будь-де у світі. Хоча може й нічого напружуватись, бо ж ми й так вихідці "найкращої у світі системи освіти"?

P.S.  Щодо трикутника "Фінляндія – Франція – Україна" - французька культура — просто "ах!". Зайди у FNAC (мережа книжкових супермаркетів розміром зістадіон). Французів цікавить усе. Весь світ. Це гора порівняно з нами. Ми навіть не уявляємо, якою може бути культура!

У Франції бізнесмен, який не годен підтримати розмову про останню книжку, що отримала Гонкурівську премію, може втратити репутацію. А це позначиться на його бізнесі.



Якщо ви культурні — ви надійні", - 

Ярослав Мельник - українець, який більше відомий у Литві (Jaroslavas Melnikas) або Франції (Jaroslav Melnik), ніж у рідній Україні - у Франції нещодавно з’явився сайт про фінську шкільну систему – "Apprendre en Finlande" (Rencontres pédagogiques Franco-Finlandaises). 

 

 

 

powered by lun.ua