Глиняне багатство Грузії

317
28 серпня 2013
Лавки при дорозі з керамікою
Гончар Темурі починає робити глечика для вина
Навіть такий, не надто великий глек, майсер робить накладаючи смужки глини, а не з суцільного шматка, як в українців
Темурі Зробив глечик. Далі цей сирий глечик відносять у піч
Сарай, де знаходиться піч
В хліву біля печі
У печі
Глиняний посуд

Як кажуть грузини, Бог створив людину з глини, тому глина є нашим єством. Саме тому у Грузії доволі поширеним є глиняний посуд. Його використовують як у побуті, так і в підприємництві.

Думаю, у кожній поважаючій себе кав’ярні є якась страва на кєцах (глиняний посуд) чи в іншій керамічній посудині. Але зрозуміло, щоб дізнатися більше про гончарську культуру грузинів, потрібно знайти справжнього майстра. Пошуки занесли мене до села Шроша, за 50 кілометрів від Кутаїсі.

Шроша – історичний центр гончарства. Тут і сьогодні більшість населення займається цим промислом. Якщо їхати у напрямку Кутаїсі–Тбілісі, то вздовж догори можна спостерігати за величезними лавками, де продають різноманітний глиняний крам.

Гончар в декількох поколіннях Темурі Швелідзе радо зустрів та показав процес виготовлення кухля для вина. А його товариш Гурам Табагарі, що теж виявився гончарем, володіючи непогано російською, пояснив усі особливості грузинського гончарства.

Виявляється, вони і до сьогодні користуються ручними кругами, Морґві. Він навіть не схожий на традиційні українські, дуже маленький, а майстер вмудряється одночасно крутити і працювати руками з глиною.

Гурам показує закопаний півторатонний глек, куди зовсім скоро заллють молоде вино на зиму

Круги на електриці вони не визнають. Традиція для грузина значить багато. Допомагають у роботі собі дерев’яними стеками Конґі. Що цікаво, традиційно великі вироби виготовляються шляхом накладання шару на шар, а не з суцільного шматка глини, а потім затираються стінки.

 Сирий глечик

У середньому отакий глечик майстер робить за 30 хвилин. За день виходить 20 штук. Якщо ж щось інше виробляти, часові проміжки кардинально різняться.

У традиції гончарства виготовлення як маленьких, більш звичних для української культури предметів, так і величезних кухлів. Їхній розмір варіюється від 80 літрів до 1 500 літрів. Вражає. Такі Глеки використовують для соління овочів, і звичайно, для виготовлення вина.

Глеки для соління овочей

Грузини переконані, що найкраще вино робиться в глині. Вони закопують півторатонний глек у землю, а в нього заливають вино, щоб вистоялося.

За звичай майстер один день присвячує одному виду виробів, а наступного дня береться за інший. Так виходить, що за місяць виготовлено різноманітних керамік стільки, що їх можна випікати.

Перед випіканням вироби обов’язково мають бути підсушеними. Інколи на них наносять фарбу. Фарба виготовляється теж традиційно лише з природних матеріалів. Червоний, наприклад, - з камінчиків Тераква, їх збирають на повний місяць.

У майстерні завжди є хрест, грузини дуже набожні

Процес запікання не менш цікавий. Величезну піч завантажують посудом, причому у більші вкладають менші, так, кажуть, колір кращий буде після випікання. Все закривають цеглою, лишаючи тільки вхід знизу для вогню.

Палять лише на дровах. І лише на окремих видах дрів. Найкраще підходить для цього Вільха, Акація, Дуб та Каштан. Запалюють піч на ніч. Спочатку підкладають небагато дрів, щоб глина набралася диму та легкого тепла, а під ранок поступово підкладають більше дрів і глибше, що температура доходить до 900 градусів. Загальний час випікання займає півтора дні.

Корінням гончарство в Шроші сягає древніх часів, але перші глиняні вироби, знайдені на цій території, за словами місцевих, датуються 1200 роком – тоді тут було закладено церкву з керамічних плит.

Гурам зазначає, що культура гончарства і виноробства у них нероздільні й насправді сягають ще давніших часів.

 Гурам

Він переконаний, що виноробство походить саме з Грузії, а для того, щоб пити вино, виготовляли посудини з глини. Як доказ, наводить факти археологічного дослідження. В Грузії знайдено скульптуру бога вина Кітеса, дату створення якої визначено у 50 тисяч років тому, що значно перевищує вік французького Бахуса. Скульптура знаходиться в містечку Дманісі. Вона являє собою чоловічу постать з чашею з вином у руках. Але, зрозуміло, що все це зі слів гончара, адже в Інтернеті певного підтвердження його гіпотезі я не знайшов.

Місцевий промисел останнім часом почав відновлюватися і на сьогодні гончарством активно займається молодь. Майстри кажуть, що завдячують цим фільму "Крісте мертвеле", який про них зняв Георгій Борисошвілі. Їхньою працею зацікавилося більше людей, піднявши престиж самого ремесла. Наразі більша половина села так чи інакше займається гончарством.

Син Гурама, 28-річний Давид, теж став гончарем. Йому подобається це заняття. А разом з ним пробують майструвати і його діти. Так і передається ремесло поколіннями, яке грузини дуже цінують.

Давид, син Гурама
Гурам з онуками, майбутніми горчарами



powered by lun.ua