Перше знайомство з Грузією

190
20 серпня 2013
Кутаїсі. На Білому мосту
Кутаїсі
Кутаїсі
Кутаїсі
Батумі
Батумі
Батумі
Батумі
Батумі
Батумі
Набережна Батумі
Батумі
Тбілісі
Старий Тбілісі
Канатна дорога
Вулиця Руставеллі
Міст Миру на річці Кура
монумент Мать Грузії
Парк у Тбілісі
Скульптура старої біля Блакитного музею

Кажуть, щоб зрозуміти країну та її особливості, необхідно побути у ній хоча б декілька днів. Частково це правда, але за ці дні можна вхопити лише вершки. Особливо, якщо це країна з багатою культурою та колоритними територіями. Це однозначно про Грузію.

Найближчі три місяці я присвячу пізнанню цієї країни, подорожуючи велосипедом. Це має бути надзвичайно цікава подорож. Адже лише за перший тиждень перебування тут вражень маю повну голову.

Три найбільших та найвідоміших міста: Кутаїсі, Батумі, Тбілісі, декілька цікавих знайомств та надзвичайно красивих місць – про ці вершки і піде мова.

Кутаїсі

Це друге місто в Грузії з населенням 300 тисяч осіб, однак, попри наявність на своїй території цікавих для туристів об’єктів, не надто пристосоване для гостей.

Тут все як є: звичайні люди, зайняті своєю працею, діти, що бігають вулицями, божевільні таксисти та фактично повна відсутність світлофорів. Звісно стара частина міста вже більш окультурена, є навіть невеликі туристичні маршрутики, великий парк, ресторан над урвищем річки Ріоні на пішохідному Білому мосту, розкішні будівлі театру, опери, гімназії тощо.

 

Погулявши містом, складається цілком приємне враження, а якщо ви завітаєте в храм Баграті, а ще потрапите на весільну церемонію, місто просто захопить. Є в Кутаїсі і слід динозавра, правда, я його не бачив, хоч і всі про нього розповідають. За Кутаїсі знаходяться цікаві храми 11-го та 4-го століть.

Однак, мені цього було мало і душа шукала справжнього Кутаїсі. Тому, мабуть, звела з місцевим дрібним бізнесменом Леваном. Він показав звичайні житлові вулички, колишню в’язницю, у який сидів за молоду Сталін та через підкоп із сусіднього будинку втік звідти ще з 37-ма іншими в’язнями. Показав розвалини старої церкви та замку, повів до єврейського кварталу, де свого часу жило багато євреїв, але зараз їх майже не лишилося, пригостив домашньою чачею та вином.

Стіна вязниці, де сидів Сталін

За декілька днів очам відкрилася обшарпаність багатьох будівель, часто історично важливих, які просто кричать про реконструкцію, але повна картина для мене сформувалася після відвідин іншого району міста, новішого, вже радянської забудови. Тут красуються всією своєю важкістю та пригнобленістю дев’ятиповерхівки, розбиті вулиці і водночас, через дорогу, комплекс космічних надсучасних будівель нового парламенту.

Підійшовши до одного з під’їздів, я побачив "отвір" без дверей, і таке враження склалося, що ці двері було вивалено якоюсь гранатою. У під’їзді не краще, аварійний ліфт виявився ще й платним.

Такий от вхід у під'їзд

За звичай у квартирах грузинів не значно ліпше. Слов’янського культу прибирати та прикрашати все у них однозначно немає. Стандарт – це пусті стіни, часто подерті, комод, сервант, багато кришталю, диван і крісла з різьбленими елементами та піаніно, на якому ніхто не грає. Звісно, я перебільшую, що таке скрізь, але перші декілька квартир, відвідані мною, були саме такими, плюс-мінус кращими чи гіршими.

 Руїни храму

Варто зауважити, що система водопостачання налаштована гарно і скрізь. В будинках повністю поміняні стояки з заіржавлених труб на пластикові. І, як я зрозумів, мінялося все за державний кошт. Головне, чим люди можуть хвалитися, що останні 10 років у них стабільно є електрика, вода і газ. Чи треба більше?

Батумі

Тільки в’їхавши до міста, я відчув контрастність з Кутаїсі: красива набережна, модерна архітектура, пальми та велосипедна доріжка вздовж усього моря. Батумі однозначно більш пристосоване для туризму. Однак туризм цей швидше "тюленячий" – лежи на пляжі, купайся в морі.

Місто гарно відбудоване і будівництво це не припиняється ні на хвилину. Скрізь крани та метало-бетонні каркаси, що скоро стануть ще однією прикрасою міста. І традиційно немає світлофорів.

Погуляти звісно є де, однак чогось надто цікавого, крім новобудов та декількох храмів, у місті немає. Хоча, мабуть, і не має бути. Тут головною фішкою є море та пляж всипаний дрібною та великою галькою. Це своєрідний економ-варіант американського Маямі, де дівчатка в бікіні катаються на роликах, а в тіні пальм гуляють підкачані хлопаки, скрізь стоять рятувальні будочки, а біля них помаранчеві рятувальні буйки.

 Набережна

Із того, що обов’язково варто побачити – це Батумський ботанічний сад. Місцевий клімат дозволив зібрати у ньому види рослин з усього світу. Дякую за це його засновнику ботаніку Андрію Краснову. Ще, білоруси, сусіди по хостелу, радили поїхати до фортеці Гоніо, яка є пам’яткою Римського періоду на території Аджарії. Кажуть, у фортеці знаходиться могила апостола Матвія.

Особисто мене вразила винахідливість батумців в облаштуванні житлових площ. Тут до звичайної дев’ятиповерхівки різноманітними методами, які часто складно зрозуміти моєму неінженерському розумові, добудовано стільки балконів, чи то додаткових кімнат, що я ще досі дивуюся, як ті будинки не позавалювалися.

Набережна і будівництво
Добудови 

Пощастило мені і в Батумі потрапити всередину одного з таких будинків. Рожева дев’ятиповерхівка з різними формами балконів. Типовий радянський ліфт привіз на останній поверх, де я побачив доволі красиву квартиру з балконом, повним різноманітних квітів, що виходить на море.

Вигляд з Ботанічного саду
У Ботсаду

Одразу вгадується, що до цієї краси доклала рук не грузинська душа – господиня, мати мого знайомого, – росіянка з українським корінням, що вже більше тридцяти років живе в Батумі. Однак, за традицією, в квартирі багато кришталю та піаніно, на якому ніхто не грає.

Тбілісі

Порівняно з рівнем життя столиці Сакартвелів курить бамбук навіть Батумі, про Кутаїсі я вже мовчу. Тбілісі дуже гарне місто, по ньому можна просто годинами гуляти, але на відміну від Батумі, тут напрочуд багато цікавих точок у самому місті: театри, музеї, парки, храми, фортеці, пішохідний міст, величезна кількість різноманітних скульптур та пам’ятників, канатна доріжка та багато іншого.

 
 

Але навіть не це головне, для мене більш показові самі люди. Вони тут зовсім інші, вільніші, європеїзовані, розкуті. Увечері на одній з вулиць я побачив хлопця, що рухався, немов модель на показі мод та "елегентсько двома пальцями" курив папіроску "слім". Проходивши повз, він оціночно оглянув мене, очима промовляючи "О боже, какой мальчік!", і невимушено потопав далі. Ото вам і джигіт.

Це, звісно, не надто хороший приклад, однак показовий. Але загалом, люди просто сучасні. Також зустрічається багато іноземців, і це не турки, як у Батумі. У всіх парках є безкоштовний вайфай, більше того, він є в метро.

 Прозора міліція (Тбілісі)

А на вечір місто починає горіти різними кольорами та формами. Підсвічено все, що можна підсвітити. Після засвіченого до дрібниць Батумі, можу сказати про це з упевненістю. Вночі життя не припиняється. Після півночі людей на вулицях чи не більшає. А зранку майже нікого. Це гарний час для умиротворених прогулянок.

 Cкульптури на мосту Бараташвілі

Однак і тут є багато контрастів, зруйнованих будинків, до прикладу, за 10 метрів від будівлі Адміністрації Президента, неосвітлених переходів із стійким запахом сечі. Традиційна відсутність світлофорів та зебр.

Радив би відвідати Художній музей, або Блакитний музей, як його називають грузини. Тут зібрано колекції робіт класиків грузинського живопису Ніко Піросмані, Давида Какабадзе та інших.

Cтарий Тбілісі 

Відвідавши три міста та трохи околиць, робиш декілька ключових висновків: тут все добре та спокійно, а не як думає багато українців; у Грузії не викрадають людей, особливо дівчат, та не грабують на кожному кроці; тут далеко не ідеальне суспільство, але багато в чому перевершує українське; хоча б раз в житті варто побувати в Грузії.

А ось декілька побутових висновків: персики, кавуни та дині в Грузії дешеві, а от банани дорожчі, ніж в Україні. У приватному секторі в людей росте інжир, гранат та хурма. Вино в магазинах продається в десятилітрових пластикових бутлях. На вулицях багато жебраків. І найголовніше відкриття для мене – грузини не чорноволосі. Таких майже немає, русі та руді вони.

Грузини люблять поїсти, тому порції у них, як на українців, дуже великі, та також ДУЖЕ гострі. Але грузинська кухня – це щось надзвичайне. Російську мову, хоч поганенько, але знає більшість, англійську не так вже і багато.

З 20 серпня у мене починається велосипедна подорож довкола Грузії, під час якої я відвідаю близько 50 міст та невизначену кількість сіл цієї країни, познайомлюся з величезною кількістю місцевих жителів, які, як я вже переконався за перші дні, живуть абсолютно по-різному, маючи свої традиції.

Можливо, якщо складеться життя, відвідаю у гірську Сванетію, про яку всі говорять з гордістю, водночас попереджаючи, що там не зовсім безпечно.

powered by lun.ua