Провокація дурості
Головна новина вчорашнього дня – не мільйон українців, які вийшли на Майдан, а кривава бійка молоді з "Беркутом" біля АП. І це – головна новина не лише для світових ЗМІ, а й для нас. Тому що суспільству продемонстровано нові для нього ідеї та методи боротьби. І ми маємо якось їх оцінити.
Особисто я не вірю в те, що всі учасники бійки – провокатори. Звісно, провокації були, і бульдозер там з’явився невипадково, але на Банковій справді було багато звичайних молодих хлопців, яким не байдужа їхня країна, які хочуть нарешті щось зробити для неї. Їм ніхто не платив, з ними ніхто не домовлявся. Ці хлопці щиро вважають, що саме так має виглядати громадянський спротив. І саме тому я пишу цей текст.
Не будемо навіть робити вигляд, що вчорашня сутичка мала бодай якусь розумну мету. В найкращому випадку йшлося про дуже архаїчне, фетишистське за змістом уявлення про те, що достатнью просто захопити будівлю влади, і ти сам станеш владою. Ну, це як з’їсти мозок ворога, щоб самому стати розумнішим.
Але, здається, учасники бійки й не мали на меті дійсно захопити Адміністрацію Президента. Нащо їм вона? Потрощити стільці? Повикидати з секретарських столів папери? Сходити до туалету? А потім – створити там сквот анархістів, або підпалити, або просто покинути напризволяще?!
Ви ж розумієте, що в будівлю, захоплену таким шляхом, жоден притомний політик не зайде. Отже, головною метою учорашніх сутичок було бажання "от***дити "Беркут". Тобто бійка з урядовими військами заради бійки. Спротив заради спротиву. Демонстрація. Щоб влада бачила.
Ми всі потроху читаємо книжки і знаємо, що позиція такого "громадського спротиву" досить добре обґрунтована теоретиками лівого дискурсу. Ми – живі люди і тому добре відчуваємо, наскільки ця позиція приваблива емоційно. В цьому маленькому тексті я не сподіваюсь довести вади цієї позиції до тих, хто вчора жбурляв каміння в "Беркут".
Але я вимагаю громадської відповідальності від тих інтелектуалів та представників креативного класу, які зараз цю позицію продукують, підтримують та розповсюджують в ЗМІ та соціальних мережах.
Люди, які здавалися розумними, люди, які в житті не тримали в руці нічого важчого за ручку, пензлик чи комп'ютерну мишку, сьогодні як з кулемета строчать пости про "треба їм помститися, "прийшов наш час вийти на вулицю", "справжні хлопці, гуртуймось", "нарешті почалось" і таке інше.
Я розумію, що ви – переважно чоловіки, і у вас тьмариться розум від адреналіну. Я розумію, як приємно, що кожен ваш пост, кожна фотка супроводжується екстатичним вереском дівчат різного віку, які перебувають в перманентному захваті від "справжніх чоловіків".
Я розумію, що, може, не буде у вашому житті іншої такої нагоди, щоб нарешті пройти ініціацію, нарешті стати справжнім чоловіком – бо сучасна західна цивілізація хлопцям такої нагоди на дає.
Я розумію, що, нарешті, "це красиво" – а ви ж творчі люди і не можете опиратися красі. Я все розумію.
Але, люба "творча інтелігенція", яка не вилазить з фейсбуку! Це не художній проект, це - життя. Ви справді свідомо закликаєте до насильства? Але ж ви самі не підете на барикади! Чи я помиляюсь? Підете? Тоді прошу мене вибачити. Щиро прошу. Йдіть. Але НЕ ТЯГНІТЬ ЗА СОБОЮ ІНШИХ.
Тому ще з вашего боку це або дурість, або провокація. Або провокація дурості.
Про всяк випадок: так, я теж не можу спати від люті після того, як "Беркут" по-звірячому, підступно напав на тих безневинних студентів.
Так, я бачила барикади на Хрещатику. Так, я теж вважаю, що треба дієво захищати мирний Майдан від свавілля "Беркуту" та міліції.
Так, я переконана, що всі винні в насильстві над громадянами мають бути покарані.
Так, я розумію, що, на жаль, справді може статися так, що країна безповоротно порине в громадянське протистояння – і тоді вже годі базікати.
Але, люди, – ЦЕЙ ЧАС ЩЕ НЕ НАСТАВ. І не треба його наближати.
Навпаки - зараз кожному з нас треба зробити все, щоб він не настав, а не штовхати країну в прірву, яку ніхто з нас насправді навіть уявити собі не може, бо вже кілька поколінь країна живе без війни.
І без вуличної війни також.