Медіакритика: Кримський конфлікт як "кусничок новин"
Переклад статті Бориса Райтшустера на ostpol.de. Переклад: Тетяна Бондаренко
Журналіст та автор Борис Райтшустер не вірить власним очам, читаючи деякі німецькі коментарі та статті про кризу в Криму. Багато авторів один в один відтворюють кремлівську пропаганду.
Коли Олексій Ковжун, один з моїх найкращих друзів у Києві, переглядає німецькі інтернет-ресурси, то починає сумніватися у власному сприйнятті.
"Німці що, не бачать реальності чи просто не хочуть її бачити?" – запитує себе 48-річний консультант UNICEF. - Ми маємо справу з військовою агресією! Багато німецьких ЗМІ натомість поводяться так, ніби хтось, хто бачить пограбування у будинку сусіда, але відвертається і каже собі, що це, без сумніву, лише доволі гучне весілля".
"Україна: Путін хоче завадити подальшій ескалації" ("Ukraine – Putin will weitere Eskalation verhindern") – заголовки на кшталт цього виводять Ковжуна з себе.
Або: "Путін: для введення військ поки немає необхідності" ("Putin: Militäreinsatz vorerst nicht notwendig") – це в той час, як російські збройні сили вже багато днів займають стратегічно важливі пункти на півострові.
Російські ЗМІ у захваті від висвітлення подій німецькими ЗМІ
Дійсно, впадає в око, як саме онлайн-портали та інформаційні агенції уникають називати речі своїми іменами і часто відтворюють пропаганду Кремля.
Наприклад так: "Російське населення Криму повстало проти центральної влади ще до того, як Путін віддав наказ виступати військам". Або ж повідомляють про те, що українські націоналісти нібито закликають кримських татар до терактів проти росіян – джерелом інформації при цьому слугують російські хакери.
Німецькі ЗМІ довгий час також гадали, звідки ж взялися люди в уніформі, які, приміром, захопили регіональний парламент та аеропорт в Сімферополі.
"Невже німці вважали, що це швейцарці чи туристи з бронетранспортерами? Достатньо було б одного погляду у підручники історії чи хоча б раз дослухатися, яким діалектом розмовляли ці хлопці! – обурюється Ковжун. – Адже кожному зрозуміло: сценарій узятий з методички КДБ".
Невдоволення мого українського друга не безпричинне. Російські ЗМІ у захваті від того, що німецька преса "неочікувано почала підтримувати Росію в кримській кризі". Насправді, вочевидь, дається взнаки те, що кореспонденти в Росії через редакційну політику заощадження стають вимираючим видом. При цьому саме досвід житя на місцях особливо важливий для того, аби розпізнавати пропаганду та інсценізації у стилі КДБ.
Журналізм багатьох інтернет-сторінок у стилі хроніки з кусничками новин не годиться з огляду на складну систему подій. Навіть висвітлення теми Майдану свого часу вже було почасти шокуюче однобоким. У друкованій пресі та на телебаченні натомість переважно надають диференційований аналіз кримської кризи.
Майже жодних повідомлень про настрої росіян
Прикро, що у Німеччині так мало пишуть про "барабанний дріб в очікуванні війни" та джингоїзм російських медіа. Адже це неабияк допомогло б розумінню кризи, так само як детальні звіти про настрої росіян та їхнє відношення до Криму. Так само майже повністю приховують і те, що й українські медіа далеко не завжди роблять внесок в деескалацію ситуації.
Соромно за висвітлення подій стає тоді, коли автори, які є далеко не знавцями Росії, оприлюднюють у провідних ЗМІ сумнівні заклики. Так, Ульф Пошардт з видання Die Welt закликає обійняти Путіна.
Роланд Неллес на онлайн-сторінці Der Spiegel закликає Захід діяти за принципом "розумніший поступається", а не сперечатися, хто винний.
"Я бажаю Неллесу, щоб хтось зачинився у нього на кухні, тоді нехай би діяв згідно зі власними порадами", - сердиться мій український друг Олексій.
Насправді у Заходу цілком знайшлися б можливості діяти. Патріотизм із брязканням зброї від Путіна та його еліти розрахований лише на вітчизняний фронт. В дійсності ж багато російських політиків повністю орієнтуються на Захід, де розміщують свої рахунки та вілли, своїх дітей та жінок.
Якби Захід заблокував візи та активи можновладних і багатих, а паралельно (в ідеалі) як сигнал для пересічних російських громадян лібералізував би візовий режим, Путіну в Кремлі стало би так же незатишно, як українським солдатам в Криму.